Політика управління поточними витратами (costs management policy) – частина загальної політики управління прибутком, спрямована на оптимізацію їх суми та рівня, що забезпечують досягнення передбачених обсягів виробничо-комерційної діяльності та прибутку підприємства.
Критерієм економічності поточних витрат підприємства виступає мінімізація рівня надмірності. Низький рівень издержкоемкости дозволяє підприємству отримувати певні конкурентні переваги над ринком, вільніше здійснювати свою цінову політику й за інших рівних умов досягати вищого розміру прибыли. Проте слід пам’ятати, що зниження рівня издежеемкости є важливим завданням, але з метою діяльності підприємства, т.к. воно може супроводжуватися відмовою від застосування перспективних видів продукції, зміною пріоритетів стратегічного розвитку на короткочасні економічні вигоди у поточному періоді.
Розробка політики управління поточними витратами на підприємстві здійснюється за такими основними етапами:
1. Аналіз поточних витрат підприємства у попередньому періоді. Основними завданнями проведення цього аналізу є виявлення основних тенденцій зміни суми та рівня поточних витрат, а також системи факторів, що визначають ці тенденції.
На першій стадії аналізу розглядається динаміка загальної суми та рівня поточних витрат у передплановому періоді, визначаються показники абсолютної та відносної їхньої економії (перевитрати). Абсолютне відхилення поточних витрат (витрат) являє собою різницю між фактичною та плановою (або попередньою) їхньою сумою. Відносне відхилення поточних витрат (їх економія чи перевитрата) розраховується за формулами:
Эи = Рф * (Уип - Уиф) /100; Пи = Рф * (Уиф - Уип) /100
де Еі — сума відносної економії витрат (поточних витрат) для підприємства (якщо фактичний рівень издержкоемкости нижче планового);
Пі — сума відносного перевитрати витрат (поточних витрат) для підприємства (якщо фактичний рівень издержкоемкости вище планового);
Рф – Фактичний обсяг реалізації продукції в аналізованому періоді;
Уіп — плановий рівень издержкоемкости реалізації продукції аналізованому періоді, %;
Уіф – Фактичний рівень витратоємності реалізації продукції в аналізованому періоді,%.
На другій стадії аналізу розглядаються аналогічні показники, що характеризують динаміку окремих статей (видів) поточних витрат, а також собівартість випуску та реалізації окремих видів продукції.
На третій стадії аналізу розглядається виконання затверджених планових показників витрат у межах окремих центрів витрат і центрів прибутку.
2. Обґрунтування основних напрямів економії поточних витрат у запланованому періоді. У процесі обґрунтування таких напрямів основна увага має бути приділена пошуку та реалізації таких резервів, пов’язаних із сферою дії факторів, що залежать від діяльності даного підприємства. Пошук таких резервів здійснюється зазвичай у межах окремих сфер господарську діяльність підприємства (виробництво, збут, управління тощо.).
3. Розрахунок планових сум поточних витрат у розрізі окремих видів продукції та окремих статей. Особливістю планування цих витрат є те, що спочатку визначається планова їхня сума за видами продукції (на основі планової калькуляції), потім — за видами статей передбаченої їхньої номенклатури і лише після цього — загальна їхня сума.
4. Розподіл планової суми поточних витрат між окремими центрами витрат та центрами прибутку. Воно здійснюється за структурними підрозділами та структурними одиницями підприємства відповідно до видів виробленої продукції та обсягів їх виробничо-комерційної діяльності в рамках загального плану поточних витрат підприємства. Планові показники наводяться центрам витрат або центрам прибутку підприємства у вигляді нормативів витрачання коштів або поточних бюджетів.
