Планування у банку

Планування у банку є процес визначення цілей на майбутнє та розробку шляхів їх досягнення. Планування є основою розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. У процесі планування менеджмент банку має сформулювати відповіді такі питання:

1. Де знаходиться банк?
2. Де він має бути у майбутньому?
3. Як досягти бажаної мети?

Основні завдання, які необхідно вирішити у процесі розробки плану діяльності:

• визначення перспективи та майбутнього профілю банку;
• визначення та характеристика сегментів ринку, в яких має намір функціонувати банк;
• визначення обсягів ресурсів, необхідних для досягнення цілей, таких як матеріальні, фінансові та трудові ресурси;
• розробка видів послуг, фінансових продуктів та технологій, завдяки впровадженню яких банк зможе отримати бажані результати;
• визначення цільових рівнів прибутковості банку;
• створення ефективних систем контролю над виконанням планів.

Планування — це багатоступінчаста та розгалужена діяльність, що охоплює всі аспекти організаційного та фінансового управління банком у контексті впливу зовнішнього середовища. Розробка обґрунтованого плану неможлива без докладного аналізу фактичного становища банку та прогнозування майбутніх форм діяльності. Аналіз основних аспектів управління з позицій сьогодення та майбутнього включає:

• управління джерелами фінансування – методи та форми залучення депозитів; нарощування капіталу; розвиток нових видів банківських послуг та продуктів; пошук надійних джерел запозичення коштів;
• управління комісійними операціями – рівень операційного обслуговування; консалтинг; технічні послуги; довірчі операції клієнтів;
• управління прибутковістю банку – ефективність операційної діяльності; рівень інформаційних технологій; фінансові результати діяльності банку загалом та окремих його підрозділів та співробітників;
• розвиток контрольних функцій – системи внутрішнього аудиту; системи управління інформацією; організація систем контролю за ризиком кредитного та інвестиційного портфелів;
• управління персоналом банку – підготовка кадрів; розробка систем набору, утримання та заохочення співробітників; удосконалення організаційної структури банку;
• управління ризиком активних операцій банку – кредитних, інвестиційних, позабалансових.

Таким чином, планування вимагає всеосяжної та інтегрованої оцінки банківської діяльності — сильних та слабких сторін, організаційної та фінансової структури, фінансових результатів, кадрової політики та контрольних функцій банку.

Наступним етапом планування є розробка коригувальних заходів, які б змістили акценти з діяльності банку як такої, на результати цієї діяльності.

Для розробки ефективного плану необхідно враховувати як внутрішні особливості банківської установи, а й зовнішні чинники. Зовнішнє середовище, в якому змушений працювати банк, неоднорідне і тому його слід оцінювати з точки зору можливості впливу з боку банку:

1. Зовнішнє середовище, на яке банк не може активно впливати і має пристосовуватися:
   • політико-правова сфера — норми резервування, регулюючі процедури, податкова система, система пільг тощо;
   • соціально-культурні особливості, які притаманні кожній нації, регіону та які необхідно враховувати для успішної діяльності.
2. Зовнішнє середовище, на яке банк може вплинути, пристосуватися, змінити або обійти:
   • сфера економічних відносин – вибір партнерів, клієнтів, сегментів ринку, методів ведення конкурентної боротьби, розвиток відповідних банківських послуг та інструментів, вихід на нові ринки;
   • комунікаційно-інформаційне середовище – вибір систем та засобів зв’язку, передачі інформації, комп’ютерних систем, форм та рівнів отримання інформації.

Результатом процесу планування є створення плану як документа, що регламентує та спрямовує подальший розвиток банку. За змістом та формою подання плани залежать від рівня планування (банк, структурний підрозділ), масштабів та потреб банку, але кожен план повинен включати такі компоненти:

1. докладне відображення стратегічних завдань, що стоять перед банком;
2. повна характеристика банківської установи – її цілі, завдання, стан зовнішнього середовища та можливість впливу на зовнішні фактори;
3. точне та чітке опис шляхів вирішення поставлених завдань та відповідальності за отримання результатів;
4. визначення конкретних значень низки фінансових показників та опис якісних характеристик, що не мають кількісних параметрів;
5. визначення проблемних зон як реальних, так і потенційних, а також сфер підвищеного ризику;
6. чіткий опис ролі та місця банку у майбутньому; розробку заходів, які необхідні підтримки його платоспроможності, надійності і конкурентоспроможності.

Якість плану можна оцінити, перевіривши його відповідність наведеним нижче вимогам:

• відповідність обраної стратегії банку;
• об’єктивна оцінка ситуації;
• узгодженість із можливостями та наявними ресурсами;
• відповідність стилю керівництва банком;
• внутрішня сумісність усіх планів;
• реальність;
• розгорнутий опис заходів та термінів їх виконання;
• опис очікуваних результатів;
• наявність великого обсягу фактичного матеріалу, розрахунків, прогнозів.

Планування є складним та багатоступінчастим процесом, тому розробка планів здійснюється як на рівні банку, так і на рівні окремих його підрозділів, філій та відділень. Звичайно, такі плани розрізняються між собою щодо постановки завдань, рівнів деталізації та методів реалізації. На практиці виділяють три основні види планування:

1. стратегічне планування;
2. тактичне планування;
3. фінансове планування та розробка бюджетів.

Стратегічне планування у банку

Стратегічне планування у банку покликане визначити основні ідеї, цілі та стратегії діяльності банку в умовах конкретного ринку. Це процес розробки загальної концепції, яка є основою прийняття ключових рішень за рівнями допустимого ризику, методів ведення конкурентної боротьби, перспектив розширення діяльності, бажаного рівня прибутковості.

Стратегічні плани націлені на довгострокову перспективу та базуються на аналізі існуючих тенденцій розвитку економіки, фінансових ринків, а також містять елементи прогнозування та опис основних засад прийняття рішень. У стратегічних планах відсутні подробиці, деталізація положень та точні дати виконання. Такий план розробляється на найвищому рівні керівництва банком, основні положення обов’язкові при формулюванні планових завдань на рівні структурних підрозділів.

В умовах стабільного середовища стратегічний план не потребує постійного оновлення та коригування. У разі формулювання стратегії не надає значного впливу діяльність банку. В умовах ринків, що динамічно розвиваються, постійного вдосконалення пропонованих фінансових інструментів і загострення конкуренції стратегічний план стає життєво необхідним елементом забезпечення успішної діяльності банку. У сучасному світі важко знайти ринки, які розвиваються автономно і не схильні до впливу різних факторів. Нові досягнення у сфері комп’ютерних систем та зв’язку зумовили міграцію фінансових ринків на міжнародний ринок, окремі сегменти якого чуйно реагують на будь-які зміни в інших сферах. Отже, мінливість стала основною характеристикою фінансових ринків. Тому і стратегічне планування перетворилося на обов’язкову складову ефективного управління банком.

Тактичне планування у банку

Тактичне планування у банку орієнтоване виконання певного завдання, яке поставлено перед банком і сформульовано у стратегічному плані. Такі завдання переважно мають короткостроковий характер, зазвичай, не більше року. У тактичному плані формулюються способи досягнення цілей та вирішення конкретних завдань у кожній функціональній сфері банківської діяльності.

Тактичне планування реалізується у формі конкретного плану дій, у якому перераховані основні заходи, дати завершення певних етапів робіт, конкретні виконавці та рівень їхньої відповідальності, а також фінансові результати, які планується досягти.

Впровадження нових програм та проектів, розробка нових видів послуг чи фінансових інструментів, розширення мережі філій, вихід на нові ринки — всі ці завдання вимагають розробки докладного тактичного плану, який визначає послідовність дій, конкретні терміни та виконавців. Тактичний план можна використовувати як рівні окремих підрозділів, відділень, і лише на рівні банківської установи, залежно від характеру поставленої задачи.

Фінансове планування у банку

Фінансове планування у банку включає розрахунок фінансових результатів діяльності на плановий період, а також необхідних фінансових, матеріальних і людських ресурсів. У процесі фінансового планування встановлюються планові значення показників балансу та звіту про прибутки та збитки. По завершенні планового періоду фактичні результати порівнюються з плановими, виявляються причини відхилень та резерви покращення діяльності.

Створення бюджету відбувається на рівні банку загалом, і лише на рівні окремих структурних підрозділів, тому окремі плани мають бути узгоджені. Процес узгодження бюджетів може здійснюватися двома основними методами: зверху донизу та знизу вгору. У першому варіанті менеджмент банку формулює завдання та визначає планові значення фінансових показників, які доводяться до підрозділів. Керівники підрозділів, у свою чергу, розробляють конкретні заходи досягнення планових показників, що подаються на розгляд менеджменту банку та погоджуються. Такий підхід ефективний, коли потрібно швидко реагувати зміну зовнішніх умов і жорстку конкуренцію.

У разі, коли бюджети узгоджуються знизу нагору, кожен підрозділ самостійно розробляє фінансовий план, виходячи з власних можливостей та потреб, надає перелік необхідних для виконання ресурсів. Такі бюджети подаються підрозділами для розгляду та обговорення на рівні керівництва банку. Остаточний варіант плану визначається під час обговорень між менеджментом банку та лінійними керівниками підрозділів. Здебільшого такий процес має ітеративний характер, коли плани кілька разів уточнюються, коригуються, узгоджуються. Розробка фінансових планів методом знизу нагору є демократичнішою проти першим варіантом і забезпечує широке залучення фахівців банку процесу планування кінцевих результатів діяльності.

Обов’язковою є перевірка виконання бюджетів наприкінці звітного періоду, без якої їхнє створення втрачає сенс.