Оцінка страхового ризику – натурально-речовий та вартісний аналіз усіх ризикових обставин, що характеризують параметри ризику. Виділяють відповідні групи ризику, виходячи з найбільш істотних ознак, які є мірою та критерієм оцінки. Наприклад, вік (іноді вага та зростання) людини на момент укладання договору особистого страхування. Додатково може проводитися попередній медичний огляд з метою виявлення небезпечних захворювань, які можуть спричинити смерть або інвалідність страхувальника одразу після укладення договору страхування. Звіряються дані об’єктивних показань під час медичного огляду з інформацією декларації страхувальника. При необхідності надсилаються запити до лікувальних закладів.
Результати оцінки страхового ризику відбиваються у статистичному обліку АСК, ОВС, АСО і є основою прийняття рішень страховиком. Середня величина ризикових обставин є середній ризиковий тип групи або середній тип ризику. Наприклад, вік, професія страхувальника тощо.
Насправді використовуються кілька методів оцінки страхового ризику. Метод індивідуальних оцінок застосовують лише щодо ризиків, які неможливо порівняти із середнім типом ризику. Страховик робить довільну оцінку, де відображено його професійний досвід та суб’єктивний погляд. Впровадження досягнень науково-технічної революції у різні галузі промисловості та сільського господарства, створення великомасштабних об’єктів, що мають високу вартість та унікальність технологій, роблять необхідним використання цього методу через відсутність достовірних даних реалізації ризику у статистичному обліку. Надалі за фактичними результатами вносяться корективи у оцінку страхового ризику.
Метод середніх величин передбачає обчислення середніх арифметичних за кожним виділеним параметром ризику. Далі визначається відхилення середньої арифметичної від наявного параметра даного ризику.
Метод відсотків являє собою сукупність знижок та надбавок (накидок). До наявної аналітичної бази (наприклад, балансова вартість об’єкта страхування, сумарні виробничі потужності, вид технологічного типу тощо) залежно від позитивних чи негативних відхилень від середнього ризикового типу (типовості). Знижки, надбавки (накидки) виражаються у відсотках (іноді в промілі) від середнього ризикового типу.
Для оцінки страхового ризику важливо мати достовірну інформацію в повному обсязі. Неправильна організація статистичного обліку в АСО, АСК, ОСВ веде до неточностей та помилок в оцінці страхового ризику. Тільки досить велика група однорідних об’єктів (страхова сукупність), за якою велося тривале статистичне спостереження та облік, дозволяють у страхуванні з досить високим ступенем достовірності констатувати ймовірність збитків і цим вирішити основне питання страхування.
Практична сторона оцінки страхового ризику може бути доручена страховиком сюрвейєру, який ознайомившись з об’єктом страхування та провівши його ретельний та всебічний аналіз дає письмовий висновок про доцільність вступу до страхових правовідносин. При цьому завдання сюрвеєра при оцінці страхового ризику зводиться зрештою до виявлення (ідентифікації) того, що це страховий ризик або нестраховий ризик.
Оцінка страхового ризику може мати місце після настання страхового випадку і має на меті підтвердити або спростувати суттєві факти та обставини його настання, що тягнуть за собою відповідальність страховика щодо відшкодування заподіяної шкоди, виходячи з раніше укладеного договору страхування. Ця робота з оцінки страхового ризику може бути доручена страховиком аджастеру, який після глибокого та всебічного аналізу обставин справи, дає висновок страховику (констатує, що це страховий випадок). Незалежно від думки аджастера за фактом та обставинами страхового випадку право остаточного рішення про виплату та відшкодування збитків залишається за страховиком. При необхідності страховик може призначити іншого аджастера для повторної перевірки сумнівних фактів та обставин.
