Оцінка кредитного ризику – Визначення максимально можливого збитку, який може бути отриманий банком із заданою ймовірністю протягом певного періоду часу. Причиною збитку може стати зменшення вартості кредитного портфеля у зв’язку з частковою або повною неплатоспроможністю позичальників на момент погашення позики.
Прийнято розглядати окремо такі види кредитних ризиків:
- ризик несплати у строк суми боргу та відсотків за ним окремо взятим позичальником. Такий ризик пов’язаний із виданими кредитами, векселями, облігаціями та іншими борговими інструментами – так званий “індивідуальний ризик”;
- ризик зменшення вартості частини активів кредитора або ризик того, що фактична дохідність цієї частини активів виявиться значно нижчою від очікуваного рівня. У разі джерелом кредитного ризику є позичковий портфель загалом, а чи не окремі позики — так званий «портфельний ризик».
Вибір оптимального шляху оцінки кредитного ризику залежить від сегмента кредитування.
Для оцінки кредитних ризиків, пов’язаних з індивідуальними позичальниками, зазвичай використовуються два методи, причому найчастіше в комплексі. Це суб’єктивні оцінки експертів і моделі скорингущо базуються на методах математичної статистики
У кожного з цих підходів є переваги та недоліки. Наприклад, будь-які статистичні методи враховують попередні результати. Однак вони не завжди дають відповідь на те, як повів би себе той чи інший позичальник, якому відмовили, якби він отримав позику. З іншого боку, економічна ситуація постійно змінюється. Тому оцінка колишніх даних який завжди дає абсолютно точний прогноз.
Як правило, для оцінки кредитного ризику створюється комп’ютерна програма, що комбінує низку підходів. Причому більшість фінансових інститутів це свої власні програми, а закладені у яких методи є комерційної таємницею.
Скоринг став застосовуватися США у 50-х роках минулого століття і став швидко розвиватися останнє десятиліття ХХ століття, що пов’язані з появою кредитування через пластикові картки. За основу для розрахунку скорингових моделей використовується інформація про попередніх клієнтів банку, на основі якої розробляється прогноз про кредитоспроможність майбутніх позичальників.
Сутність скорингу полягає у визначенні сукупного кредитного значення позичальника при оцінці ряду різних параметрів. Зазначені параметри мають різні питомі ваги та згодом агрегуються в інтегральний показник – сукупний кредитний бал. Цей показник порівнюється з числовим порогом, який має на увазі лінію беззбитковості для банку. Кредит видається тим клієнтам, інтегральний показник яких буде над цією лінією.
Для оцінки кредитоспроможності при використанні скорингових систем переважно використовується не більше 20 показників, серед яких можна виділити середньомісячний дохід, вік, сімейний стан, кредитна історія, наявність нерухомості та іншого майна. Перевагами цієї системи є скорочення часу обробки даних для відповіді про видачу (відмову) у кредиті, зниження впливу суб’єктивних людських факторів та витрат за рахунок автоматизації прийняття рішення. Недоліком цієї системи є використання історичної інформації. Крім того, скорингові системи вимагають постійного доопрацювання та оновлення у зв’язку зі зміною економічних та правових умов, а також нової інформації про клієнтів.
Оцінка кредитного ризику портфеля загалом – ще складніше завдання. Тут є два підходи.
По-перше, якісна оцінка, в основі якої лежить опис інформації про позичальників. При цьому враховуються показники фінансової стійкості, ділової активності, ліквідності та рентабельності, а також ліквідності застави. По-друге, кількісна оцінка, за якої якісні параметри оцінюються в цифровому вираженні з метою визначення межі втрат за операцією. Таким чином, створюється інструмент, який може бути використаний для управління ризиками в бізнес-плануванні.
Для кредитних організацій є рекомендації Базельського комітету з оцінки ризиків. Банкам пропонується спиратися на зовнішні рейтинги, які надаються незалежними агентствами, і створювати власні внутрішні кредитні рейтинги.
При цьому власний рейтинг має враховувати непередбачені та очікувані збитки. Окремо розраховуються показники ймовірності дефолту, вартість активу, схильного до ризику, питома вага можливих збитків, загальна величина кредитних втрат.
При аналізі основних процедур оцінки кредитних ризиків в основі лежать такі поняття, як:
- кредитний рейтинг (Розглядаються класифікація дебіторів організації, а також контрагентів емітентів цінних паперів або операції, що проводяться з ними з позиції їх кредитної надійності);
- рівень втрат у разі дефолту (Розглядається частка від суми, яка може бути втрачена у разі дефолту);
- ймовірність дефолту (мається на увазі ризик, коли дебітор протягом певного терміну може бути у стані неплатоспроможності);
- кредитна міграція (Мається на увазі зміна кредитного рейтингу дебітора, емітента або операції).
При оцінці кредитного ризику проводиться аналіз кредитоспроможності позичальника, який включає визначення ступеня швидкості погашення кредиту і надійності клієнта, а також виявлення факторів ризику і знаходження їх джерел.
Якісну та кількісну оцінку кредитного ризику необхідно проводити в сукупності з використанням аналітичних, статистичних та коефіцієнтних методів.
Для мінімізації втрат від кредитних ризиків банк може приймати у заставу нерухомість, обладнання, автомобілі, товари в обороті, цінні папери, золото, права та поруки, а також інші види забезпечення.
Існує кілька методів зниження кредитних ризиків. Наприклад, диверсифікація портфеля, встановлення лімітів операцій, резервування коштів у разі втрат, і навіть страхування кредитів.
Таким чином, для усунення причин виникнення кредитних ризиків банк:
- створює стандарти та рекомендації забезпечення кредитування;
- визначає методику фінансово-кредитного аналізу;
- проводить оцінку кредитоспроможності позичальника та встановлює вимоги до позичальника;
- контролює використання одержаних кредитів;
- визначає права та обов’язки заставника та заставоутримувача;
- стежить за достовірністю даних обліку за виданими кредитами;
- постійно уточнює інформацію про стан розрахункового рахунку позичальника.
Найважливішим питанням для банку є визначення оцінки ризику та регулювання кредитного портфеля як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю. Головною метою процесу управління кредитним портфелем є забезпечення максимальної прибутковості за певного (заданого) рівня ризику.
