Офшорна зона – територія, на якій юридично закріплені низькі податки, або повністю відсутнє оподаткування для компаній певного типу, а також існує спрощена система реєстрації юридичних осіб та, як правило, створено умови щодо анонімного ведення бізнесу. За ці переваги найчастіше з компаній стягується фіксований щорічний збір.
Слово «офшор» походить від англійської off-shore, Що в буквальному перекладі означає «поза узбережжям», тобто не на території Великобританії. Історія розвитку офшорних юрисдикцій починається з давніх-давен, коли торгові операції виносилися на окремі острови Середземномор’я, щоб уникнути сплати податків і мит. Однією з перших таких зон прийнято вважати острів Делос – столицю Афінського морського союзу, де вели вільну торгівлю фінікійські купці, уникаючи системи оподаткування Стародавню Грецію. У Середньовіччі такими зонами стали такі європейські міста, як Ліворно, Трієст, Шибеник.
Першими офшорними зонами в сучасному розумінні вважаються Швейцарія з її банківським законодавством, яке постає на захист вкладів, а також Нідерланди. Пізніше, у 1960-х роках, основними офшорними центрами стають колишні колонії Британської імперії.
Офшор, офшорні зони – територія із привабливими для бізнесу умовами завдяки низьким ставкам податків, чіткому законодавству про інвестиційні фонди, спрощеній системі реєстрації компаній, конфіденційності операцій. На відміну від вільних економічних зон, пов’язаних з реальним сектором економіки, офшорні зони сприятливі щодо фінансових операцій. Для позначення офшорних зон у різних країнах використовуються також терміни “податковий притулок”, “податкова гавань” або “податковий рай” (tax haven).
В офшорній зоні:
- спрощено та прискорено процес реєстрації нерезидентів, при якому сплачується суто символічна сума (наприклад, у Панамі необов’язково вказувати засновників компанії, незначний збір сплачується і при щорічній перереєстрації);
- за заниженими ставками сплачуються нерезидентами податки з прибутку та прибутковий податок із фізичних осіб.
- гарантується конфіденційність діяльності офшорних компаній, вони звільнені від державного валютного контролю.
З метою захисту національного бізнесу офшорним компаніям заборонено займатися будь-якою підприємницькою діяльністю в межах офшорної зони.
Основні доходи офшорної зони складаються від зборів за реєстрацію та перереєстрацію, податкових надходжень, витрат офшорних компаній на утримання у зоні їх постійних представництв (секретарських бюро). Вони включають такі статті: оренда приміщення, зв’язок, електроенергія, оплата проживання та харчування, транспорт, дозвілля, заробітна плата та деякі соціальні компенсації та виплати (наприклад, оплата лікування тощо) працівникам бюро.
Багато офшорах потрібно обов’язкове працевлаштування місцевих жителів в секретарське бюро, цим вирішується проблема зайнятості. Імпортовані для потреб компаній обладнання, автомобілі, матеріали не обкладаються митом. Число зареєстрованих нерезидентських фірм в одному офшорі може досягати кількох десятків тисяч.
Компанії в офшорних зонах є переважно представниками середнього чи великого бізнесу. Суб’єктам малого підприємництва реєстрація та утримання офшорних компаній обходиться надто дорого, тому їм вигідніше організовувати діяльність у своїй країні.
Перші офшорні зони, створені у 60-х рр., посіли важливе місце у світовій економічній спільноті. Кількість офшорних зон постійно розширюється. Основними регіонами діяльності офшорних зон є Карибський басейн (Віргінські о-ви, Панама, Багамські о-ви, Кайманові о-ви, Беліз, Барбадос, Антигуа, Бермуди) та Західна Європа (Кіпр, Люксембург, Мальта, Ірландія, Гібралтар, о- Джерсі і Гернсі у складі Нормандських о-вів).
Сьогодні офшорів налічується кілька десятків. Точної цифри немає, т.к. немає єдиного їх визначення: різні законодавства використовують різні критерії віднесення юрисдикцій до таких територій.
Офшорні зони поділяються на кілька груп:
- класичні офшори – як правило, це невеликі острівні держави, які дають змогу за помірну плату зареєструвати на своїй території міжнародну компанію для ведення бізнесу поза цією країною. Прикладами таких зон можуть вважатися Британські Віргінські, Багамські, Кайманові острови та інші;
- офшорні зони з низьким рівнем оподаткування – території, де податок з прибутку виплачується, але у меншому розмірі, ніж у сусідніх державах. Прикладом може бути Кіпр, де прибуток організації становить 10%;
- території, строго кажучи, не є офшорними: штат Делавер у США, Ірландія, Великобританія та інші. Проте відсутність операцій, отже, і доходу країні реєстрації дозволяє компаніям не сплачувати місцеві податки. Це дає таким фірмам можливість брати участь у схемах із податкового планування.
Серед офшорних зон є своя спеціалізація. Віргінські о-ви користуються популярністю у громадян та організацій США завдяки високому ступеню конфіденційності фінансових операцій. Панама популярна серед судновласників, оскільки вона є морською державою і зареєстровані в ній суди набувають права ходити під панамським прапором. Кайманові о-ви привабливі для страхових фірм найпростішою процедурою реєстрації та отримання ліцензії на страхову діяльність.
Офшорні юрисдикції можуть використовуватись для кількох цілей. По-перше, міжнародного податкового планування, тобто. для того, щоб зменшити розмір сплачуваних податків.
По-друге, щоб приховати справжніх власників бізнесу. У цьому плані за останні двадцять років офшорний бізнес зазнав великих змін. Всесвітня боротьба з відмиванням грошей та міжнародним тероризмом робить компанії, зареєстровані у таких зонах, більш прозорими. На сьогоднішній день створено достатню кількість перешкод для того, щоб офшорні зони використовувалися у відверто злочинних цілях. Проте найчастіше місцеве законодавство не вважає ухилення від сплати податків у інших країнах злочинною діяльністю. При цьому часто використовуються послуги номінального директора та номінальних акціонерів.
По-третє, офшори використовуються для спрощення операцій і для обходу обмежень, пов’язаних, наприклад, з валютним законодавством деяких країн. Так, при скоєнні операцій із коштами, що знаходяться на офшорному рахунку, відпадає потреба у процедурах валютного контролю.
У офшорних зонах найчастіше створюються компанії, банки, інвестиційні фонди, а також утворюються трасти.
Офшорні зони використовуються для досягнення низки цілей, насамперед для мінімізації податкових платежів та операційних витрат, підвищення мобільності оборотних активів. Цим цілям служать різні фонди (пайові, трастові та інші), розташовані в офшорних зонах і дозволяють оперативно маніпулювати грошима та цінними паперами. У багатьох офшорних зонах розташовуються великі міжнародні банки, що працюють на світових валютних та фондових ринках.
Важливу роль офшорні зони грають у різноманітних схемах перекачування фінансових ресурсів як у легальних фінансових угодах, що потребують конфіденційності, так і в операціях, пов’язаних із кримінальною діяльністю (наприклад, легалізація «брудних» грошей, так зване «відмивання» – laundering). Цим зумовлено насторожене ставлення до компаній, зареєстрованих у офшорних зонах (особливо у зонах Карибського басейну та Азії). Офшорні зони використовуються для проникнення на ринки, безпосередній вихід на які утруднений.
Багато розвинених країн, наприклад Великобританія, лояльно ставляться до ведення бізнесу через офшорні зони. Вважається, що приватні особи та компанії, що виводять кошти за кордон, можливо і отримують податкові переваги, проте при цьому позбавляються надійного юридичного захисту. У той же час необхідно враховувати, що коли громадянин Великобританії отримує гроші від бізнесу за кордоном, де б він не був, цей дохід оподатковується прибутковим податком. Тому використання офшорних схем – можливість лише відстрочити податкові виплати, але не позбутися їх зовсім.
Інші держави вживають заходів, спрямованих на скорочення операцій в офшорних зонах.
