Оборотні кошти, поточні активи (current assets) – активи, які, тимчасово перебуваючи у запасах товарно-матеріальних цінностей, дебіторську заборгованість, цінних паперах, короткострокових зобов’язаннях, грошових коштах, протягом одного виробничого циклу чи року можуть бути звернені в готівку.
Оборотні кошти мають бути мінімальними, але достатніми для успішної та безперебійної роботи підприємства, організації.
Оборотні засоби включають оборотні виробничі фонди та фонди обігу; вони перебувають у безперервному русі у процесі відтворення і обов’язково проходять стадію виробництва та стадію звернення, змінюючи у своїй форми вартості, тобто. з грошової форми вони переходять у товарну (запаси), потім у виробничу (незавершене виробництво), знову повертаються в товарну (готова продукція) та закінчують свій рух у грошовій формі. Отже, формування оборотних засобів відбувається з урахуванням авансування різні види поточних витрат підприємства, організації до отримання виручки від продажу продукції.
Структура оборотних засобів є співвідношення між окремими елементами оборотних засобів, виражене у відсотках. Вона залежить від галузі економіки та відображає специфіку виробничого циклу.
Спільним у структурі оборотних засобів підприємств різних галузей економіки є переважання коштів, розміщених у сфері виробництва. Наприклад, у промисловості найбільша їх величина зосереджена у виробничих запасах та незавершеному виробництві; у будівництві – у незавершеному будівництві; у торгівлі – у запасах товарів, інвентарю та тари; на підприємствах транспорту – у запасах палива, мастильних матеріалів, запчастин.
За джерелами формування оборотних коштів виділяють:
- власні оборотні кошти (частина статутного фонду, капіталу);
- позикові оборотні кошти (банківський короткостроковий кредит);
- залучені оборотні кошти (кредиторська заборгованість).
У процесі руху власні кошти можуть частково заміщатися коштами, авансованими на оплату праці, як тимчасово вільними у зв’язку з одноразовістю виплат із зарплати.
Кредиторська заборгованість виникає у зв’язку з існуючими особливостями розрахунків (постачанням товарів до оплати або відстроченням платежу). Проте значна її частина пов’язана із порушеннями розрахунково-платіжної дисципліни.
За рівнем ліквідності розрізняють:
- оборотні активи, що повільно реалізуються (запаси сировини, незавершене виробництво і готова продукція);
- швидко ліквідні оборотні активи (дебіторська заборгованість, деякі види цінних паперів);
- найбільш ліквідні оборотні активи (кошти в касі та на рахунках у банках та короткострокові фінансові вкладення).
Стан поточних активів та його ефективність залежить від оптимального співвідношення ліквідних і повільно ліквідних оборотних активів.
Запаси зумовлюють вимушену іммобілізацію коштів, які величина залежить від умов постачання, реалізації продукції і на характеру самого виробництва. Тому процес оптимізації оборотних засобів пов’язаний з мінімізацією величини коштів, що спрямовуються на створення запасів, та інвестуванням коштів у альтернативні проекти (фінансові інвестиції).
Стратегія управління оборотними коштами ґрунтується на забезпеченні платоспроможності підприємства, організації та визначенні оптимального обсягу, структури оборотних засобів та джерел їх формування. Збільшення оборотних засобів порівняно з оптимальною потребою призводить до уповільнення їх оборотності, і, навпаки, заниження їх величини веде до нестачі коштів та перебоїв у виробництві. Тому завжди необхідно вибирати між зменшенням оборотних коштів, що позитивно впливає на рентабельність активів, та зниженням загальної ліквідності, що може призвести до неплатоспроможності підприємства. Чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями підприємства, тим вища його ліквідність. Коли вони стають меншими за поточні зобов’язання (негативний оборотний капітал), може настати неплатоспроможність.
При управлінні оборотними коштами підприємство має періодично оцінювати свої потреби у них та прагнути утримувати оборотні кошти на необхідному мінімальному рівні. Потреба в оборотних коштах розраховується відповідно до оцінки та аналізу:
- обсягу потенційних продажів;
- вкладень у запаси сировини та матеріалів;
- виробничого циклу та розміру вкладень у незавершене виробництво та запаси готової продукції;
- рівня дебіторської заборгованості;
- часу обігу коштів;
- умов кредиту згідно з кредитною політикою підприємства.
Матеріально-виробничі запаси відбиваються на рахунках бухгалтерського обліку у грошової оцінки. Однак ринкові ціни на сировину та матеріали схильні до постійних коливань, що впливає на величину собівартості та прибуток. Тож у звітному бухгалтерському балансі проводиться переоцінка матеріальних запасів з поточних ринкових цін.
Особливого значення має управління:
- запасами сировини та матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції на складі;
- дебіторської заборгованістю та грошовими потоками.
Управління запасами полягає у контролі за їх станом та мінімізацією витрат на їх формування та утримання (див. Запаси).
Управління дебіторською заборгованістю та грошовими потоками здійснюється шляхом:
- створення оптимальної системи розрахунків;
- прогнозування грошового потоку та його аналізу;
- визначення раціонального рівня коштів;
- розрахунку часу обігу дебіторської заборгованості та грошових коштів (фінансовий цикл);
- аналізу структури дебіторів за різними ознаками та ін.
Одним з критеріїв ефективності використання оборотних засобів є їх величина, яка залежить від оборотності поточних активів та структури оборотних засобів. Показником, що характеризує міру інтенсивності використання оборотних коштів, служить коефіцієнт оборотності (число оборотів), який визначається як відношення виручки від продажу за період до середньої величини поточних активів за цей же період. Цей показник можна розраховувати окремо стосовно запасів сировини, дебіторів, кредиторів тощо. Для аналізу також використовують похідний показник (період обороту), який визначається відношенням числа календарних днів у звітному періоді коефіцієнта оборотності.
За підсумками показників оборотності оборотних засобів розраховують тривалість фінансового циклу як суму періодів обороту запасів і дебіторську заборгованість з відрахуванням періоду обороту кредиторську заборгованість. Фінансовий цикл починається з оплати постачальникам поставок сировини і матеріалів (погашення кредиторську заборгованість) і закінчується зарахуванням грошей за відвантажену продукцію на розрахунковий рахунок (погашення дебіторську заборгованість). Чим довший фінансовий цикл, тим більша потреба в оборотних коштах. Основні шляхи його скорочення: скорочення виробничого циклу з допомогою зменшення періоду обороту запасів, незавершеного виробництва та готової продукції, зменшення періоду обороту дебіторську заборгованість і збільшення періоду обороту кредиторську заборгованість.
Аналіз структури оборотних засобів дозволяє робити висновки у тому, яка частина поточних активів фінансується з допомогою власні кошти, яка – з допомогою позикових, як ресурси розподілені у виробничому циклі. Крім того, структура оборотних засобів відображає тривалість та особливості фінансового циклу.
У процесі аналізу ефективності використання оборотних засобів дуже важливо з’ясувати межу поліпшення діяльності підприємства з допомогою кредитів банку, т.к. цей ефект може бути позитивним або негативним або може бути відсутнім взагалі.
Для визначення оптимального співвідношення позикового та власного капіталів використовується так звана теорія фінансового важеля (див. Ефект фінансового важеля). Компанія, що має значну частку позикового капіталу, вважається фінансово залежною компанією (з високим рівнем фінансового важеля та відповідно рівнем фінансового ризику). Навпаки, компанія, що фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів, є фінансово незалежною.
