Кредит виник на певному етапі розвитку товарно-економічних відносин у суспільстві: коли продавцю необхідно було продати товар, а у покупця не було грошей, щоб його купити (оскільки він ще не виробив свій товар або не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцю товару із відстрочкою платежу, тобто. у кредит. У цьому полягає найбільш загальна причина необхідності у кредиті. Боржник, отримавши покупку у кредит, замість передачі продавцю грошей виписував йому письмове зобов’язання, де вказувалися умови та терміни погашення боргу.
На основі цієї досить простої за змістом угоди відбувалося суттєве ускладнення порівняно із звичайною процедурою купівлі та продажу (Товар — Гроші — Товар) механізму товарно-грошових відносин. З’явилися нові суб’єкти ринку – боржник та кредитор. Обидві постаті відомі давно. Спочатку відносини між ними були постійними. Однак згодом сформувався цілий прошарок людей, для яких обслуговування кредиту стало професією. На перших етапах — це просто міняли, потім лихварі, далі — банкіри та фінансисти. Їхня економічна діяльність завжди обумовлена суспільно-виробничою необхідністю. Так, наприклад, ще в Афінах міняли надавали мореплавцям грошові позички, необхідні для того, щоб забезпечити команду корабля запасами на час плавання до повернення додому. Згодом з урахуванням лихварського і торгового капіталу зародилося мануфактурне виробництво, сформувалася система банківської діяльності, що стала однією з визначальних ланок ринкової економіки.
Потреба в кредиті може виникнути як у функціонуючого підприємства, так і підприємця, який тільки прагне розпочати виробництво, але не має необхідного обсягу власних коштів. Для отримання кредиту потрібно, щоб той, хто надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін «кредит», що походить від латинського credo, що означає «вірю».
У міру розвитку товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів та викликаного нею кооперування громадське виробництво перетворюється на величезний замкнутий ланцюг тісно пов’язаних між собою ланок. Найменше порушення у будь-якій із цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, яка стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними: без кредиту неможливе нормальне функціонування товарного виробництва. Але водночас кредит є основним джерелом кредитного ризику.
Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його причиною є наявність поточних чи майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, які зумовлюють необхідність кредиту, — коливання потреби у засобах і джерелах формування як в юридичних, і у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Це протиріччя вирішується з допомогою кредиту, який необхідний позичальнику поповнення оборотних засобів, модернізації виробничих потужностей чи повного забезпечення потреб.
На той час в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення сутності кредиту. Це можна пояснити насамперед складністю економічних відносин, що виникають із приводу кредиту.
Англійський економіст Т.Тук — автор відомої книги «Дослідження законів грошового обігу» (1844), розглядаючи сутність кредиту, писав, що у найпростішому визначенні він є довірою однієї особи до іншої, на підставі якої в борг у грошах чи товарах надається певна сума капіталу; зазначена сума підлягає поверненню. За користування цією послугою боржник сплачує певну винагороду у вигляді відсотка.
У цих визначеннях майже півтора століття тому у простих дефініціях виділяються загальні характеристики, що розкривають сутність кредиту. Вони акцентується увагу на двох основних рисах цього економічного поняття: по-перше, кредит повинен розглядатися як побудований на довірі специфічний тип економічних відносин; по-друге, він виданий за умов повернення і платності однією особою іншому певної суми грошового капіталу. Йдеться, отже, у тому, що кредитні відносини виникають між кредитором і позичальником щодо мобілізації тимчасово вільних коштів та його використання за умов повернення і платності.
У сучасній економічній літературі зустрічаються різні точки зору щодо кредиту. Зокрема, кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами та державами щодо перерозподілу вартості на основі повернення та, як правило, з виплатою відсотка. У цьому вся визначенні вказуються суб’єкти кредитних відносин та основні принципи кредиту, але останні трактуються надто вузько.
З погляду банку, кредит – Це позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. Перевагою такого трактування є оптимальне визначення основ кредиту та акцентування уваги на грошовій формі кредиту; однак є неповним через відсутність суб’єктів кредитних відносин.
Тому можна зробити таке визначення: банківський кредит — це сукупність перерозподільних відносин між банками та юридичними та фізичними особами щодо мобілізації тимчасово вільних коштів та подальшого їх надання тим, у кого цих коштів не вистачає на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. Більш детально ознайомитись із принципами банківського кредитування можна тут.
Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час отримання позички, користування нею та її повернення. У цих відносинах завжди беруть участь не менше двох сторін: позичальник – сторона, зацікавлена в отриманні позички задля досягнення своєї певної мети, та кредитор – сторона, яка надає кошти на кредит. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові цінності, витрати чи проекти, щодо яких укладається угода позички, є об’єктом кредиту.
До речі, у практичній діяльності банків та підприємств поняття «кредит» та «позичка» застосовуються як синоніми. Однак у теоретичному аспекті вони різняться і співвідносяться як загальне та приватне. Кредит – це економічні відносини, що охоплюють рух вартості за умов повернення. Позика – це спосіб організації кредитних відносин, що супроводжується оформленням відповідних документів з відображенням на відповідних рахунках банківського балансу.
