Натуральне оподаткування (taxation in kind) – спосіб стягування податків продуктами сільського господарства чи іншими товарами, виробленими суб’єктом господарювання. p align=”justify”> Найбільш рання форма оподаткування, характерна для натурального господарства.
Натуральне оподаткування у Радянській державі застосовувалося у роки громадянської війни та іноземної військової інтервенції 1918-1922 рр. і у період непу для мобілізації продовольчих ресурсів. З жовтня 1918 р. діяв натуральний податок, спрямований на вилучення хлібних запасів, який обчислювався в пудах жита, ставки диференціювалися за прогресивною шкалою залежно від розміру посівної площі, кількості голів худоби, числа членів сім’ї.
У січні 1919 р. замість натурального податку була введена продрозкладка, за якою селяни були зобов’язані здавати всі надлишки товарів державі за жорсткими цінами.
З переходом від «військового комунізму» до непу 21 березня 1921 р. замість продрозкладки було запроваджено продовольчий податок (продподаток). Перехід до продподатку – перший великий захід нової економічної політики (непу) для створення у селян зацікавленості у відновленні та розширенні господарства, збільшенні виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції. Економічна зацікавленість селян забезпечувалася тим, що запаси продовольства, фуражу, сировини, що залишилися після сплати державі продподатку, перебували в їх повному розпорядженні, дозволялися вільний обмін, купівля та продаж сільгосппродукції.
Продподаток був значно меншим за продрозкладку. Мобілізація державою сільгосппродукції понад продподатку проводилася шляхом обміну необхідні селянам промислові товари. Декретами Радянської влади у березні – квітні 1921 р. продналог було встановлено хліб, картопля, маслонасіння, яйця, молочні продукти, шерсть, шкірсировину, лляні волокна і пеньку, тютюн і стягувався як відсоткового чи пайового відрахування від вироблених продуктів, у своїй враховувалися врожайність, фактична наявність худоби, кількість їдців. Обкладення мало класовий характері і було прогресивним: найвищі ставки встановлювалися для куркульських господарств, знижені – для середняцьких, найбідніші господарства повністю чи частково звільнялися від натурального оподаткування. Надавалися пільги селянам, які збільшили площі посіву, продуктивність господарства.
Множинність натуральних податків ускладнювала їх стягування, стримувала зростання товарності господарства, не дозволяла повністю враховувати та використовувати сприятливі у розвиток господарства особливості окремих районів. У березні 1922 р. декретом ВЦВК та РНК продподатку на окремі сільгосппродукти було замінено єдиним натуральним податком. Він обчислювався за єдиною ваговою мірою – пуд (16 кг) жита чи пшениці залежно від району поширення тієї чи іншої культури. Розмір податку встановлювався диференційовано з урахуванням площі господарства (розмір ріллі та сіножаті в переведенні на ріллю), їдців у господарстві, середньої врожайності в районі. Передбачалися пільги з податку для сімей червоноармійців, інвалідів громадянської війни, господарств, які постраждали від білогвардійців.
У 1923 р. даний податок, як і низку інших податків, було замінено єдиним сільськогосподарським податком, який із 1924 р. із встановленням у СРСР твердої валюти став стягуватися у грошовій формі.
