Націоналізація (nationalization) – міра соціально-економічної політики держави, в силу якої майно, що перебуває у приватній власності, передається у власність держави; одна з підстав припинення права власності.
Право держави на націоналізацію приватної власності, у тому числі і належить іноземцям, є безперечною прерогативою суверенної держави. У демократичних державах націоналізація проводиться лише на підставі закону та за умови адекватної компенсації власнику майна, що націоналізується.
Націоналізація – відчуження чи передача майна приватних осіб у власність держави. Здійснюється виходячи з спеціального акта компетентного державного органу чи викупу державою майна підприємств, фірм, домашніх господарств. Націоналізація зачіпає переважно галузі та виробництва, що вимагають великих та довгострокових вкладень, або де господарювання на основі колективної та приватної власності стає неефективним, так що воно перебуває під загрозою закриття.
До широкої практики націоналізації окремих виробництв чи галузей промисловості вдавалися багато європейських держав після 2-ї світової війни; цей захід використовується і в даний час.
Законодавство визначає порядок націоналізації, що проводиться у суспільних інтересах, з виплатою власнику майна, що націоналізується, компенсації найчастіше у формі облігацій, що дають право на частину прибутку; вартість акцій оцінюється за біржовим курсом на певний базисний період, процентна ставка та строки погашення отриманих натомість майна цінних паперів визначають умови відшкодування збитків колишнім акціонерам (практика Великобританії, Франції, Італії).
Крім звичайної конфіскації майна, що належить приватній особі чи соціальній групі (наприклад, духовенству), націоналізація окремих галузей може переслідувати й інші цілі:
- передачу в колективну власність одержуваного прибутку, якщо держава вважає, що прибуток неправильно використовується, неправильно розподіляється, незаконно переводиться за кордон, захист споживачів від зловживань, до яких може призвести існування приватних монополій;
- контроль за використанням фінансових ресурсів, які має компанія;
- здійснення структурних реформ у деяких сферах діяльності;
- здійснення намічених планом виробничих та інвестиційних завдань у ключових галузях;
- припинення витоку доходів підприємств за участю іноземного капіталу за кордон;
- перехід до іншого соціально-економічного устрою.
Статус націоналізованих підприємств здійснюється у формах:
- змішаного товариства з переважною участю держави та мінливою у розмірах часток приватного капіталу;
- державну компанію, у якій весь капітал належить державі (банки);
- національне підприємство.
Контроль за ними здійснюються відповідно до цілей фінансової та економічної політики держави.
