Митні збори

Митні збори (customs duties) – непрямі податки, що стягуються державою з товарів, що провозяться через національний митний кордон.

Виконуючи фіскальну функцію, мита:

• є джерелом державного бюджету;
• регулюють ввезення та вивезення товарів, захищаючи інтереси внутрішнього ринку;
• впливають на торговельний та платіжний баланси.

Насправді мита – інструмент оподаткування зовнішньої торгівлі.

Історично мита виникли у період середньовіччя як збори при в’їзді та виїзді з населених пунктів та на межах феодальних володінь. З утворенням єдиних національних держав мита починають стягуватися на кордоні спеціальними органами – митницями. Мита стають знаряддям проведення політики протекціонізму з метою захисту та заохочення розвитку вітчизняної промисловості та стимулювання експорту вітчизняних товарів. Найбільш високого рівня ставки мит досягли в 30-ті рр..

В даний час фіскальне значення мит порівняно невелике. Так, у США частка мит у доходах федерального бюджету становить 1%, у Великобританії – 1%, у ФРН – близько 4%. У розвинених країнах мита зберігають певною мірою роль знаряддя регулювання зовнішньоекономічних відносин, хоча їх значення у цій сфері ослабло через активну участь розвинених країн у діяльності міжнародних економічних організацій (наприклад, Світової організації торгівлі, СОТ), спрямованої на зниження митних бар’єрів у міжнародній торгівлі, а також завдяки активним інтеграційним процесам у Європі (Європейський Союз) та Америці (НАФТА – Північноамериканська зона вільної торгівлі).

Більшість розвинених країн об’єдналися у митні союзи з єдиною митною територією (наприклад, Німеччина як держава-учасниця ЄС застосовує інтегрований митний тариф ЄС – TARIC, заснований на гармонізованій системі позначення та кодування товарів міжнародної торгівлі – HS).

Для більшості країн, що розвиваються, мита зберігають своє регулювальне і фіскальне значення. Ці країни підтримують високий рівень захисних імпортних мит на готові товари, щоб убезпечити від конкуренції слаборозвинену промисловість. З іншого боку, в умовах гострого дефіциту фінансових ресурсів країни, що розвиваються, використовують мито як важливе джерело податкових надходжень: на мито припадає від 10 до 50% державних доходів (наприклад, у Мадагаскарі – 55%, Індії – 20%, Перу – 21 %).

З економічної точки зору, як будь-який непрямий податок, мито піддається перекладенню шляхом включення до ціни товару. Власник товару, що ввозиться і вивозиться, що підлягає оподаткуванню митом, вносить державі належну суму за рахунок виручки від реалізації товарів. Кінцевим платником (носієм податку) виступає покупець, який купує товар за ціною, що включає мито. В результаті мито, збільшуючи ціну товару, що ввозиться, знижує його конкурентоспроможність. Цим досягається захист внутрішнього ринку та національних товаровиробників, забезпечується поступовість переходу до світових цін на сировину та енергоносії у внутрішній торгівлі.

Залежно від напрямку руху товарів та їх походження мита поділяють на:

• імпортні (ввізні) – якими оподатковуються товари, які ввозяться в країну (вони подорожчають товари, що ввозяться на митну територію країни, перешкоджаючи їх проникненню на внутрішній ринок та сприяючи розвитку національного виробництва);
• експортні (вивізні) – ними оподатковуються товари, які йдуть експорту (вони обмежують експорт товарів, необхідні розвитку національної економіки, насичення вітчизняного ринку, і навіть служать додатковим джерелом доходів державного бюджета;
• транзитні – На іноземні товари, що провозяться через територію країни до третіх країн.

З метою тимчасового обмеження чи стимулювання ввезення чи вивезення окремих товарів можуть встановлюватися сезонні (на термін не більше 6 міс.) імпортні та експортні мита.

Залежно від мети мита поділяються на:

• фіскальні;
• протекціоністські;
• антидемпінгові;
• компенсаційні;
• спеціальні;
• преференційні.

Фіскальні мита стягуються із метою отримання додаткових бюджетних доходів. Ними зазвичай оподатковуються імпортні товари, якщо у країні не виробляються аналогічні товари, та експортні товари, які мають високий попит на світовому ринку.

Протекціоністські (захисні) мита захищають внутрішній ринок від проникнення іноземних товарів, що конкурують із товарами вітчизняного виробництва. З одного боку, такий захист сприяє розвитку національного виробництва окремих товарів та навіть цілих галузей. Проте, з іншого боку, надмірна захищеність не сприяє створенню здорової конкуренції та може призвести до застійних явищ.

Антидемпінгові мита забезпечують захист внутрішнього ринку від ввезення товарів за демпінговими (нижчими від цін світового ринку) цінами. Вони підвищують ціни на імпортні товари на внутрішньому ринку до нормального рівня та забезпечують доходи державного бюджету. Антидемпінгові мита застосовуються, коли на митну територію країни ввозяться товари за ціною значно нижчою, ніж їхня нормальна вартість у країні експорту на момент ввезення товару. Таке ввезення завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів або товарів-конкурентів, а також перешкоджає організації та розширенню виробництва подібних товарів у країні. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між оптовою ціною конкуруючого об’єкта демпінгу в країні експорту в момент вивезення та ціною його ввезення на митну територію країни.

Компенсаційне мито, що стягуються понад звичайні мита, застосовуються з метою зниження конкурентоспроможності імпортних товарів на внутрішньому ринку і грають протекціоністську роль. Ставки компенсаційних мит можуть значно перевищувати ставки ввізного мита на той же товар. Компенсаційні мита застосовуються, коли ввозять товари, виробництва чи експорт яких застосовувалися субсидії. Ці мита покликані захистити від можливої ​​шкоди вітчизняних виробників аналогічних чи конкуруючих товарів. Субсидоване ввезення перешкоджає організації та розширенню виробництва подібних товарів у країні імпорту.

Спеціальні мита застосовуються як:

• заходи захисту (якщо на митну територію країни ввозяться товари в таких кількостях або за таких умов, які завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам);
• заходи попередження щодо учасників зовнішньоекономічних зв’язків, які порушують інтереси країни;
• заходи у відповідь на дискримінаційні дії окремих країн та їх спілок;
• запобіжні заходи недобросовісної конкуренції.

Ставки спеціальних мит встановлюються у кожному окремому випадку.

Застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних мит здійснюється за наявності відповідних умов та обставин, виявлених у результаті розслідування, що проводиться державними органами, у виняткових випадках. У світовій практиці стягування мит з економічних, політичних і фіскальних цілях можуть застосовуватися надбавки до них. В економічних цілях така надбавка застосовується як надзвичайний захід в умовах, коли неможливо швидко підвищити мита. Вони встановлюються у вигляді ковзних та компенсаційних імпортних зборів.

Надбавки у вигляді ковзних імпортних зборів стягуються з товарів, що ввозяться. Ставки на них фіксуються і залежать від співвідношення внутрішніх та світових цін на товари, що ввозяться. Якщо відбувається падіння світових цін, ставки зборів підвищуються, і якщо зростання – знижуються. Мета такого ковзання цін – регулювати обсяг і потоки товарів, що ввозяться, підтримувати конкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва. Ставки на ковзаючі імпортні збори настільки гнучкі, що можуть змінюватись щодня.

Компенсаційні імпортні збори встановлюються країнами чи групою країн певні види продукції. Їхня величина визначається у вигляді різниці між світовою ціною на ввезені товари та контрольною ціною на ці товари всередині країни або групи країн. У цій різниці враховуються зміни транспортних витрат та якості товарів. Такі ставки щодня публікуються, і при досягненні встановленого розміру вони мають заборонний характер. Застосування компенсаційних імпортних зборів регулює виробництво та імпорт певної продукції на користь національних виробників.

Преференційні (переважні) мита – це пільгові мита, введені в знижених розмірах однієї чи кількох країн, задля заохочення імпорту певних товарів. У світовій практиці використовується Генеральна система преференцій для країн, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності їх товарів на ринках країн, що імпортують.

Виходячи з будови ставки мит поділяються на:

• адвалорні – обчислювані у відсотках митної вартості оподатковуваних товарів (від лат. ad valorem – від вартості);
• специфічні (тверді) – що встановлюються у певній грошовій сумі з одиниці виміру оподатковуваних товарів;
• змішані (комбіновані) – що поєднують у собі обидва види митного оподаткування;
• альтернативні – коли для деяких товарів діють адвалорна та специфічна ставки та стягується найбільша з них.

Мита сплачуються відповідно до встановлених ставок, тарифних пільг та преференцій (переваг). Вони встановлюються, змінюються і скасовуються відповідно до закону держави про митний тариф (систематизованому за групами товарів переліку мит, що стягуються в країні з іноземних або національних товарів, що ввозяться, що містить найменування товарів, одиниці оподаткування товарів митами та їх ставки).