Міжнародні валютні одиниці (International currency units) – грошові одиниці, що становлять умовний масштаб, застосовуваний для порівняння міжнародних вимог і зобов’язань, визначення валютного курсу.
Теоретичне обґрунтування необхідності та сутності міжнародних валютних одиниць дано у працях Дж. М. Кейнса, Г. Уайта, Р. Тріффіна та інших. Вперше міжнародні валютні одиниці з’явилися торік у 30-х гг. ХХ ст. в умовах світової економічної та валютної криз. Протягом багатьох років їх сфера обмежувалася операціями міжнародних фінансових інституцій та міждержавними угодами. Так, Банк міжнародних розрахунків застосовує оцінки балансу умовний золотий франк. Валютою Європейського платіжного союзу служив epunit (епуніт), наділений золотим змістом долара США (див. Золоте утримання грошової одиниці).
З 60-х років. міжнародні валютні одиниці стали використовуватися міжнародних кредитних операціях, з 70-х гг. – в операціях приватних банків та визначення валютного курсу. Так, у 1958–1978 роках. у Європейському економічному співтоваристві застосовувалася європейська розрахункова одиниця (European Unit of Account). З 1970 використовуються СДР (спеціальні права запозичення, Special Drawing Rights – SDR), в 1979-1998 рр.. використовувалася ЕКЮ (European Currency Unit) (див. Міжнародний валютний фонд, Світова валютна система, Європейська валютна система – ЄВС). З 1999 року євро замінили ЕКЮ.
Загальні риси СДР та ЕКЮ обумовлені природою цих міжнародних валютних одиниць як прообраз світових кредитних грошей. Будучи жироденьгами, вони мають матеріальної форми як банкнот, зараховуються (ЕКЮ до 1999 р.) на спеціальні рахунки центральних банків країн-членів МВФ і членів ЄВС відповідно, використовуються для безготівкових перерахувань з них. Їхня умовна вартість визначається за методом валютного кошика, але з різним набором валют. За їх зберігання на рахунках понад ліміт емітент виплачує країнам відсотки.
Однак є суттєві відмінності між ЕКЮ та СПЗ. Офіційним емітентом СДР є МВФ, а емітентом ЕКЮ був Європейський валютний інститут – ЄВІ. На відміну від СДР, емісія офіційного ЕКЮ була частково забезпечена золотом і доларами. Центральні банки переводили до ЄВІ 20% своїх золотодоларових резервів. Емісія ЕКЮ еластичніша, ніж випуск СДР. Сума випуску СДР встановлюється вольовим рішенням визначений термін (1970-1972 рр. – 9,3 млрд. од. СДР; 1979-1981 рр. – 12,1 млрд. од. СДР) і розподіляється пропорційно розміру квоти країни у капіталі МВФ.
Емісія ЕКЮ коректувалася щокварталу та розподілялася залежно від зміни офіційних резервів країн-членів ЄВС. Емісія приватних (комерційних) ЕКЮ здійснювалася банками відповідно до потреб ринку. Обсяг емісії ЕКЮ значно перевищував випуск СПЗ. Валютна корзина (12 валют) служила як визначення курсу ЕКЮ, але й розрахунку паритетної сітки валют, якої має жодна інша міжнародна валютна одиниця.
Вартісний паритет СДР визначається з урахуванням 4 валют. Режим курсу СДР – індивідуально плаваючий, а режим курсу ЕКЮ (1979–1998) – «європейська валютна змія», тобто. спільне плавання курсу валют не більше ±15% центрального курсу (із серпня 1993 р.). Коли фіксувалося досягнення 3/4 меж коливань курсів ЕКЮ, проводилися превентивні (попереджувальні) регулюючі заходи.
На відміну від СДР ЕКЮ використовувалася у офіційному, а й у приватному секторах. Банки активно застосовували ЕКЮ у депозитно-кредитних операціях. Фірми здійснювали розрахунки ЕКЮ. Останні активно використовувалися у міжнародних, валютних, кредитних, фондових операціях.
Відповідно до Маастрихтського договору в 1999-2001 рр. здійснювався перехід на єдину європейську валюту країн-членів ЄС – євро, що увійшла в обіг із січня 2002 р. (див. Європейський економічний, валютний та політичний союз).
Країни, що розвиваються, випускають регіональні валютні одиниці, аналогічні за формою міжнародні валютні одиниці. Серед них: рахункові одиниці Африканського банку розвитку для оцінки його капіталу (див. Міжнародні регіональні банки розвитку), Африканського фонду розвитку, розрахункова одиниця Ісламського банку розвитку, азіатська валютна одиниця Азіатського клірингового союзу, західно-африканська рахункова одиниця Економічного співтовариства держав Західної Африки, арабський розрахунковий динар Арабського валютного фонду, андське песо країн-членів Андського пакту та інші.
Розвиток міжнародних валютних одиниць зумовлено інтернаціоналізацією економіки та глобалізацією світової економіки, відсутністю загальновизнаних світових кредитних грошей.
