Методи попередження та страхування ризиків

У практиці ризик-менеджменту застосовуються такі методи попередження та страхування ризиків:

1. Уникнення можливих ризиків
2. Лімітування концентрації ризиків
3. Розподіл ризиків
4. Хеджування
5. Диверсифікація
6. Страхування
7. Самострахування
8. Захисні застереження

Уникнення можливих ризиків

Уникнення можливих ризиків — відмова від будь-якого заходу, пов’язаного з ризиком, або розробка заходів, що повністю виключають цей вид ризику (див. Уникнення фінансових ризиків). Іноді при виборі цього підприємства позбавляється можливості отримання додаткового прибутку. Крім того, деяких ризиків неможливо уникнути. Нерідко уникнення одного виду ризику призводить до виникнення іншого, складнішого.

Лімітування концентрації ризиків

Лімітування концентрації ризиків провадиться шляхом встановлення певних нормативів у процесі здійснення господарської діяльності (див. Лімітування фінансових ризиків). Система фінансових нормативів може включати, наприклад, такі показники, як:

• граничний розмір кредиту, що видається одному клієнту;
• максимальна питома вага позикових коштів, що використовуються у господарській діяльності підприємства;
• максимальний розмір вкладу, що розміщується в одному банку;
• максимально допустимий розмір витрачання будь-якого виду ресурсів;
• максимальний період обігу дебіторської заборгованості та ін.

Розподіл ризиків

Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковому їхньому трансферті (передачі) партнерам по окремих фінансових операціях. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і мають більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.

У сучасній практиці набули широкого поширення наступні основні напрямки розподілу ризиків (їхнього трансферту партнерам):

• розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту У процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядникам фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих будівельних матеріалів та деяких інших;
• розподіл ризику між підприємством та постачальниками сировини та матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед ризики, пов’язані із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їх транспортування та здійснення вантажно-розвантажувальних робіт;
• розподіл ризику між учасниками лізингової операції Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) та низку інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними застереженнями у укладеному контракті;
• розподіл ризику між учасниками факторингової операції Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, який у переважній його частці передається відповідному фінансовому інституту — комерційному банку чи факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, проте дозволяє значною мірою нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

Передача ризику може здійснюватися шляхом укладання контрактів різних типів:

• будівельні контракти (всі ризики, пов’язані з будівництвом, перебирає будівельна фірма);
• договори оренди (значна частина ризиків передається орендарю, але частина ризиків залишається власником);
• контракти на зберігання та перевезення вантажів (як правило, транспортна компанія бере на себе ризики, пов’язані із загибеллю або псуванням продукції під час їх транспортування);
• договори факторингу, тобто. фінансування під поступку грошової вимоги (передається кредитний ризик підприємства).

Хеджування

Хеджування – зниження ризику, страховка від втрат, спричинених зміною ринкових цін на товари порівняно з тими цінами, що враховувалися під час укладання договору. Зазвичай під хеджуванням розуміють страхування ризику зміни ціни активу, відсоткової ставки чи валютного курсу з допомогою похідних фінансових інструментів (ф’ючерсів, опціонів, свопів та інших.).

Одним із найпоширеніших методів хеджування є хеджування ф’ючерсними контрактами. Ф’ючерси передбачають купівлю чи продаж фінансових чи матеріальних активів у майбутньому на певну дату, але за ціною, зафіксованою на момент укладання контракту. Укладаючи ф’ючерсний договір, підприємство набуває гарантію отримання товарів у потрібний термін за необхідною ціною, знижуючи інфляційні ризики та ризик нездійснення поставки.

З використанням опціону в основі угоди лежить премія, яку підприємство сплачує за право продати або купити протягом передбаченого терміну цінних паперів, валюти тощо. у певній кількості та за фіксованою ціною.

В основі операції “своп” лежить обмін фінансовими активами з метою зниження можливих втрат.

Своп — це обмін зобов’язаннями з платежів, у якому обидві сторони договору обмінюються одна з одною кращими їм видами платіжних коштів чи порядком проведення платежів. У цьому партнери вибирають умови іншого договору, вигіднішого їм. Наприклад, обмінюють фіксовані ставки позичкового відсотка на плаваючі або платежі у валюті однієї країни на платежі у валюті іншої країни, або обмінюються тимчасовими моментами платежів та ін.

Диверсифікація

Диверсифікація як метод зниження фінансових ризиків полягає у розподілі зусиль та ресурсів між різними видами діяльності. Застосовується також для формування валютного, кредитного, депозитного, інвестиційного портфеля підприємства. Механізм диверсифікації дозволяє мінімізувати валютні, процентні, інвестиційні та деякі інші види ризиків.

Страхування

Ефективним методом мінімізації ризику є страхування. Страхування можна віднести до такого способу передачі ризику, де ризики передаються страховій компанії. Сутність страхування полягає в тому, що підприємство готове відмовитись від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику.

Найкращим видом страхування є комплексний захист. Якщо це неможливо, необхідно виділити з усієї групи ризиків ті, що спричиняють найбільші втрати.

Самострахування

При самострахування як страховик виступає саме підприємство. Суть самострахування полягає у створенні на підприємстві резервних фондів, призначених для покриття непередбачених видатків та збитків. Резервні фонди можуть створюватися у грошовій формі, як страхових запасів товарно-матеріальних цінностей, шляхом формування цільових грошових фондів у системі бюджетів підприємства.

У міжнародній практиці застосовуються три основні методи страхування ризиків:

• односторонні дії одного із контрагентів;
• операції страхових компаній, банківські та урядові гарантії;
• взаємна домовленість учасників угоди.

Іноді комбінуються кілька способів.

На вибір конкретного методу страхування валютного та кредитного ризиків впливають такі фактори:

• особливості економічних та політичних відносин із країною – контрагентом угоди;
• конкурентоспроможність товару;
• платоспроможність імпортера чи позичальника;
• чинні законодавчі обмеження для проведення валютних або кредитно-фінансових операцій у цій країні;
• термін, який необхідно отримати покриття ризику;
• наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарантія третьої особи);
• перспективи зміни валютного курсу чи відсоткових ставок над ринком тощо.

З метою досягнення оптимального страхування валютного та кредитного ризиків контрагенти допускають поступки за одними статтями угоди, добиваючись переваги за іншими.

Захисні застереження

Одним із методів страхування ризиків є захисні застереження – договірні умови, що включаються в угоди та контракти, що передбачають можливість їх перегляду у процесі виконання з метою страхування валютних, кредитних та інших ризиків, тобто. обмеження втрат контрагентів міжнародних економічних відносин Складовою частиною захисних заходів від валютного ризику є прогнозування валютного курсу та відсоткові ставки. З цією метою практикуються метод експертних оцінок, що базується на знаннях, інтуїції суб’єктів ринку та формалізовані методи. У тому числі ринково орієнтовані методи, багатофакторні економетричні, і навіть методи, засновані на ретроспективному аналізі динаміки валютного курсу.

Світова практика валютних та кредитних ризиків відображає еволюцію цих ризиків та методів захисту від них, пов’язану зі змінами в економіці та світовій валютній системі. За золотого стандарту валютні ризики були мінімальними, оскільки валютний курс коливався у вузьких межах золотих точок.

Після Першої світової війни за умов нестабільності світової валютної системи валютні ризики зросли. За Бреттон-Вудської системи, заснованої на режимі фіксованих валютних курсів та паритетів, валютні ризики були зумовлені періодичними офіційними девальваціями та ревальваціями. За 1949-1973 р.р. було проведено близько 500 офіційних девальвацій та 10 ревальвацій. У січні 1976 р. на конференції в Кінгстоні (Ямайка) угодою країн-членів Міжнародного валютного фонду (МВФ) прийнято Ямайську валютну систему.

Ямайська валютна реформа скасувала золоті паритети країн — членів МВФ та офіційну ціну золота, після чого золоте застереження перестало застосовуватися.

Основні принципи Ямайської валютної системи:

• валюти, у тому числі долар США, більше не прив’язані до ціни золота або чогось ще й на дорогоцінний метал не обмінюються. Тобто золотий стандарт офіційно скасовано. Золото перетворено на звичайний товар, який може купуватися та продаватися центральними банками;
• країни-учасниці самостійно вирішують, якою буде їхня валюта: вільно конвертованою, яка плаває в рамках встановленого коридору або прив’язана до іншої валюти. Причому в результаті більшість розвинутих держав обрали так званий плаваючий валютний курс, коли вартість національної валюти визначається попитом та пропозицією;
• було створено новий міжнародний платіжний засіб – СДР (SDR, Special Drawing Rights) – розрахункова одиниця Міжнародного валютного фонду, що використовується для безготівкових міждержавних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках. Нині СДР — це подібність валютного кошика, до якого входять американський долар, євро, англійський фунт та японська єна.

В результаті Ямайської реформи на зміну золотому застереженню прийшло валютне застереження — умова в міжнародній торговій, кредитній або іншій угоді, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу валюти застереження з метою страхування експортера або кредитора від ризику знецінення валюти.

Валюта і сума платежу залежать від стійкішої валюти застереження. Найбільш поширений захист у формі розбіжності валюти ціни (позики) та валюти платежу. Якщо валюта ціни товару або валюта позики виявилася стійкішою, ніж валюта платежу, то сума зобов’язання зростає пропорційно до підвищення курсу валюти ціни (застереження) стосовно валюти платежу.

При іншому варіанті застереження валюта ціни і валюта платежу збігаються, але сума платежу залежить від курсу останньої до валюти застереження. Наприклад, угода укладена у євро, а валютою застереження є долар США.

У зв’язку з переходом до плаваючих валютних курсів та Ямайської валютної системи валютні ризики збільшилися. Різкі короткострокові коливання та помітні довгострокові відхилення курсових співвідношень призводять до переоцінки та недооцінки валют на світових ринках. Незбалансованість платіжних балансів та міжнародних розрахунків періодично надає руху значні обсяги короткострокових капіталів (гарячі гроші). Масштаби валютної спекуляції стають величезними. Збільшується амплітуда коливань плаваючих відсоткових ставок. Широка лібералізація міжнародних валютних та кредитно-фінансових операцій поєднується з посиленням вимог національних органів контролю та нагляду до банків, які зобов’язані дотримуватись встановлених банківських коефіцієнтів.

У разі нестійкості валютних, кредитних, фінансових, золотих ринків зростає ірраціональність поведінки суб’єктів ринку, здатних різко відреагувати на непідтверджені чутки, але ігнорувати суттєві події.

Світова фінансова криза, що почалася в 2009 р., показав, що валютна система, що діє, не ідеальна. Тому міжнародні фінансові відносини змінюватимуться і надалі.