Лізинг

Лізинг (Leasing) — господарська діяльність, спрямована на інвестування власних та залучених фінансових коштів, що полягає у наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на певний термін майна, що належить лізингодавцю або купується ним у власність ( господарське ведення) за дорученням або за згодою лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець набуває майна у власність для подальшого надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Лізинг має ознаки, властиві кредиту – терміновість, платність, матеріальне забезпечення. Лізинг також слід розглядати як вид підприємницької діяльності та самостійну сферу вкладення капіталу.

До основних функцій лізингу відносяться:

1. виробнича: оперативне вирішення проблем технічного переозброєння виробництва, забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;
2. фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту та використання податкових та амортизаційних пільг;
3. збутова: стимулювання просування продукції, освоєння нових сегментів ринку.

Суб’єктами лізингу є:

1. лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
2. лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
3. продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, у якої лізингодавець набуває річ, яка надалі буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
4. інші юридичні чи фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Суб’єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб’єкти господарської діяльності, установчими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об’єднання лізингових компаній та інших суб’єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об’єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів та програм, отримання додаткових вигод та досягнення соціального ефекту.

Предметом лізингу є неспоживана річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства основних фондів. Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно: машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень щодо передачі його до лізингу. Предметом лізингу неможливо знайти земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та його відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, ділянки). Майно, що перебуває у державній чи комунальній власності та щодо якого немає заборони передачі у користування чи володіння, може бути передано до лізингу у порядку, встановленому Законом «Про фінансовий лізинг».

Залежно від особливостей придбання майна лізингодавцем розрізняють прямий та непрямий лізинг. При прямому лізингу за договором лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності та придбане ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. Непрямий лізинг — спеціальне придбання майна лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Господарський кодекс України визначає два основні види лізингу: оперативний та фінансовий. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачів специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До загальних ознак фінансового та оперативного лізингу відносяться:

1. терміновий та платний характер;
2. предметом лізингу є неспоживана річ, яка віднесена відповідно до законодавства України до основних фондів;
3. участь у лізингових операціях, на відміну від оренди, третьої сторони – продавця (постачальника) майна (для фінансового та непрямого оперативного лізингу).

Водночас існують різницю між оперативним та фінансовим лізингом.

Угода фінансового лізингу має такі особливості:

1. лізингоодержувач визначає обладнання та вибирає постачальника, не покладаючись на досвід та думку лізингодавця;
2. обладнання придбано лізингодавцем у зв’язку з договором лізингу, який укладено або має бути укладено між лізингодавцем та лізингоодержувачем;
3. лізингові платежі, які підлягають сплаті за договором лізингу, розраховуються в такий спосіб, щоб врахувати, зокрема, амортизацію всієї чи значної частини вартості устаткування.

Оперативний лізинг:

1. передбачає значно менший за нормативний термін служби термін експлуатації майна лізингоодержувачем;
2. сума лізингових платежів за період дії лізингового договору забезпечує відшкодування лізингодавцю шляхом нарахування амортизації вартості об’єкта лізингу лише частину його початкової (відновлюваної) вартості;
3. після закінчення дії договору оперативного лізингу предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно передано у користування іншому лізингоодержувачу або договір може бути продовжений;
4. предмет лізингу не враховується на балансі лізингоодержувача.

При фінансовому лізингу:

• лізингоодержувач користується предметом лізингу протягом тривалого періоду (не менше одного року);
• за період дії лізингового договору амортизується вся чи більша частина вартості майна;
• після закінчення терміну дії договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача за умови укладання відповідного договору купівлі-продажу;
• предмет фінансового лізингу враховується на балансі лізингоодержувача та ним амортизується, що дозволяє оптимізувати податкову базу;
• лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позикові кошти. Це зумовлює можливість участі банківських установ у кредитному обслуговуванні лізингових компаній, перетворюючи лізинг на складну форму господарських зв’язків, що одночасно поєднує елементи купівлі-продажу, кредиту та оренди.

Страхування та технічне обслуговування предмета лізингу здійснюється за рахунок лізингоодержувача, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до законодавства України фінансовою послугою вважається лише фінансовий лізинг.

Як окремий вид піднайму предмета лізингу виділяють сублізинг, згідно з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам) у володіння та користування за плату на погоджений термін відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. При передачі майна у сублізинг право вимоги до продавця переходить до сублізингоодержувача за договором сублізингу, для укладання якого обов’язково потрібна письмова згода лізингодавця.

Лізингові відносини здійснюються на основі договору лізингу (лізинговий контракт) – письмової угоди між лізингодавцем та лізингоодержувачем, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків у зв’язку з предметом лізингу. Предметом договору є зобов’язання лізингодавця надати лізингоодержувачу за плату у тимчасове володіння та використання майна, придбане ним за договором купівлі-продажу у власність у продавця (постачальника) з метою отримання прибутку, доходу чи іншого корисного ефекту.

Класичний договір фінансового лізингу пов’язує трьох осіб: продавця (виготовлювача) майна, його набувача (лізингоодержувача) та лізингодавця (посередника). Однак учасники фінансового лізингу пов’язані між собою не одним, а найчастіше двома договорами: лізингодавець укладає з продавцем обраного лізингоодержувачем майна договір купівлі-продажу, а з лізингоодержувачем – договір фінансового лізингу.

У процесі юридичного оформлення лізингової послуги суб’єктами лізингу додатково можуть укладатися також договори про технічне обслуговування предмета лізингу, надання банківського кредиту, страхування предмета лізингу.

Найбільш поширеними термінами фінансового лізингу є угоди терміном до 5 років. Рідше здійснюються угоди на 10 років і більше.

З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача.

Сукупність всіх платежів за договором лізингу складається з:

1. авансового платежу;
2. періодичних лізингових платежів;
3. викупної (залишкової) вартості предмета лізингу.

Винагорода лізингодавця за отримане в лізинг майно (лізингова маржа) може встановлюватися за домовленістю сторін у відсотках від балансової вартості об’єкта лізингу або середньорічної залишкової вартості.

З метою сприяння поглибленню економічного співробітництва країн СНД, забезпечення сприятливих умов розвитку лізингу між державами на взаємовигідній основі 1998 р. глави урядів країн СНД підписали Конвенцію про міждержавний лізинг країн-членів СНД.

У 2005 р. прийнято «Модельний закон про лізинг», в якому визначено правові та організаційно-економічні особливості лізингу в країнах СНД.

В Україні використання лізингу поширене у високотехнологічних наукомістких галузях, агропромисловому комплексі, виробництві товарів народного споживання, будівництві, малому бізнесі.

(Див. Лізингова операція, Фінансова послуга).