Компенсаційні виплати — виплати, покликані компенсувати понесені витрати, завдані матеріальні та (або) моральні збитки. Компенсаційні виплати регулюються Цивільним та Трудовим кодексами, а також спеціальними нормативними правовими актами.
До компенсаційних виплат належить грошове відшкодування недоотриманого доходу, невикористаного відпустки, витрат за переїзд та інших. Компенсаційні виплати можуть отримувати керівники та відповідальні менеджери підприємства, якщо результаті її реорганізації вони звільнили до закінчення терміну договору.
Компенсаційні виплати можуть мати прямий характер відшкодування грошових витрат – наприклад, транспортні витрати при службових відрядженнях, і превентивний характер відшкодування можливих витрат – наприклад, добові для забезпечення життєдіяльності працівника при службових відрядженнях.
В галузі охорони праці компенсаційні виплати надаються:
- при відшкодуванні шкоди здоров’ю працівника, заподіяної нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням;
- при відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної працівникові;
- працівникам, зайнятим на важких роботах, роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці у випадках, передбачених колективним договором, угодою, трудовим договором відповідно до Трудового кодексу. Такі компенсаційні виплати мають виключно превентивний характер і спрямовані на забезпечення можливості профілактичного лікування та реабілітації працівника з метою збереження (відновлення) його здоров’я та працездатності. Таким чином, працівник, який отримує зазначені компенсаційні виплати, не зобов’язаний надавати роботодавцю будь-які документи, що підтверджують, про понесені ним витрати.
Підвищені чи додаткові компенсаційні виплати можуть встановлюватися колективним договором, локальним нормативним актом з урахуванням фінансово-економічного становища роботодавця.
У разі забезпечення на робочих місцях безпечних умов праці, підтверджених результатами атестації робочих місць за умовами праці або укладанням державної експертизи умов праці, компенсаційні виплати працівникам не встановлюються.
При оплаті роботодавцем платнику податків витрат на відрядження як усередині країни, так і за її межі до доходу, що підлягає оподаткуванню, не включаються добові, що виплачуються в межах норм, встановлених відповідно до чинного законодавства, а також фактично вироблені та документально підтверджені цільові витрати на проїзд до місця призначення та назад; збори за послуги аеропортів; отримання віз, і навіть витрати, пов’язані з обміном готівкової валюти чи чека у банку готівкову іноземну валюту.
У разі ненадання платником податків документів, що підтверджують оплату витрат за найм житлового приміщення, суми такої оплати звільняються від оподаткування в межах норм, встановлених відповідно до чинного законодавства. Аналогічний порядок оподаткування застосовується до виплат, що здійснюються особам, які перебувають у владному чи адміністративному підпорядкуванні організації, а також членам ради директорів або будь-якого аналогічного органу компанії, які прибувають (виїжджають) для участі у засіданні ради директорів, правління або іншого аналогічного органу цієї компанії.
