Коефіцієнт монетизації економіки (рівень монетизації) – Відношення «широких грошей» до ВВП. Під “широкими грошима” розуміється реальний грошовий агрегат М2 (див. Грошова маса) плюс валютні депозити центральних (національних) банків, номіновані у валюті, що конвертується.
У ряді випадків коефіцієнт монетизації економіки розраховується спрощено – як відношення М2/ВВП.
Цей показник характеризує обсяг реальної грошової маси країни на певний рік. Від рівня монетизації залежать можливості держави запозичувати гроші на внутрішньому фінансовому ринку, а також виконувати програми соціальної підтримки та вирішувати завдання господарського розвитку.
Нерозуміння сутності коефіцієнта монетизації економіки, і насамперед – відмінності між номінальною та реальною грошовою масою, загрожує серйозними помилками в економічній політиці. Наприклад, зростання грошової емісії («прискорення друкарського верстата») призводить не до збільшення рівня монетизації, як можна було б припустити, а навпаки, до його скорочення, оскільки швидке зростання номінальної грошової маси прискорює інфляцію та викликає «втечу» від національної валюти (див. .Доларізація економіки), що випереджає зростання грошових агрегатів, підвищення цін, а також відповідне скорочення реальної грошової маси та коефіцієнта монетизації економіки. Чим триваліший період високої інфляції і що вища сама інфляція, то нижчий коефіцієнт монетизації економіки. Навпаки, зниження темпів зростання номінальної грошової маси призводить до зростання довіри до національних грошей і, відповідно, ремонетаризації економіки (зростання коефіцієнта монетизації економіки).
Вважається, що найнижчим цей коефіцієнт був у розпал гіперінфляції в Югославії 1993, коли країна була буквально наповнена грошима і друкувалися банкноти в мільярд і навіть трильйон динарів (рівень монетизації склав тоді 0,3% ВВП).
Росія після високої інфляції перших років ринкових реформ, вийшла з неї з коефіцієнтом монетизації близько 12% (вище, ніж у деяких інших країнах СНД, але нижче, ніж у країн перехідної економіки, які проводили реформи більш рішуче, методом так званої «шокової терапії»). і значно нижче, ніж у високорозвинених країн Заходу, де коефіцієнт сягає 100%). Його відновлення – тривалий процес.
