Під хеджуванням (від англ. Hedge – захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій щодо мінімізації фінансових ризиків.
Фінансовий ризик визначається ймовірністю грошових втрат у зв’язку із змінами цін на фінансові чи фізичні активи на ринках. Під фінансовими активами розуміють кошти, іноземну валюту, цінні папери, до фізичним активам відносять дорогоцінні метали, нафту, зерно, кольорові метали та ін.
Найбільш значними фінансовими ризиками для банків є валютний ризик та ризик зміни процентної ставки.
Валютний ризик відображає ймовірність втрат, пов’язаних із зміною курсу національної валюти по відношенню до іноземної протягом певного часу. Валютному ризику наражаються всі суб’єкти господарської діяльності, що мають на балансі іноземну валюту.
Відсотковий ризик — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку із мінливістю відсоткових ставок на фінансових ринках. Відсотковий ризик є у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів. У сучасних умовах мінливості відсоткові ставки на міжнародних фінансових ринках відсотковий ризик став ризиком номер один у світовій банківській практиці.
Обмежити рівень валютного та відсоткового ризиків можна обмеженням обсягів або відмовою від проведення валютних, кредитних, депозитних та інших операцій, у зв’язку з якими виникають ці ризики. Якщо компанія чи фірма може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів та проведення експортно-імпортних операцій, то банк не може повністю уникнути фінансових ризиків. Це дало поштовх розвитку методів мінімізації ризиків, передусім як методів фінансового управління банком.
Для управління фінансовими ризиками як банки, і компанії застосовують ряд спеціальних методів, об’єднаних загальною назвою — хеджування.
Термін «хеджування» в економічній теорії та практиці має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування. Ці значення об’єднані однією ідеєю зменшення рівня фінансового ризику, але відрізняються за змістом та формою.
Стратегія хеджування — це загальний підхід, ідея, концепція управління активами та пасивами, зміст якої визначається як обмеження чи мінімізація ризиків.
Методи хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов’язань з метою обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику шляхом укладання додаткових фінансових угод. У широкому сенсі до методів хеджування відносяться:
- збалансований підхід до управління активами та пасивами;
- управління розривом між чутливими активами та пасивами – геп-менеджмент;
- проведення операцій хеджування;
- управління середньозваженим терміном погашення;
- обмеження обсягу ризикових операцій;
- страхування на відкритих фінансових ринках
Такий підхід низки економістів до тлумачення методів хеджування полягає в тому, що будь-які дії, які застосовуються з метою мінімізації фінансових ризиків, є хеджуванням.
У вузькому сенсі хеджуванням вважають лише проведення відповідних операцій за допомогою фінансових інструментів, механізм дії яких забезпечує компенсацію фінансових втрат унаслідок зміни ринкової ціни активу у майбутньому.
Операція хеджування полягає у укладенні термінової компенсаційної угоди з третьою стороною з метою повної ліквідації чи часткової нейтралізації фінансового ризику. Якщо компанія або банк планують провести операцію продажу чи купівлі активів у майбутньому, виникає ризик зміни ціни за цей період. З метою мінімізації цього ризику укладається додаткова угода з третьою стороною — учасником ринку, який не пов’язаний з операцією купівлі-продажу активу. Умови такої угоди дають змогу отримати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни активу), то за додатковою угодою матимуть місце втрати.
Операції хеджування фіксують майбутню вартість активів на певному рівні, що виключає як можливість зазнати у майбутньому збитків, так і можливість отримати спекулятивний прибуток. Операції хеджування проводяться над ринком термінових угод, коли період від дати укладання угоди до дати виконання реальної угоди становить понад дві робочих днів. На практиці тривалість такого періоду коливається від кількох тижнів до кількох років, але переважно — 1-3 місяці.
Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких дає змогу мінімізувати ризик зміни ціни активу в майбутньому. Для хеджування ризику на міжнародних ринках застосовуються такі інструменти, як форвардні контракти, фінансові ф’ючерсні контракти, опціони та своп-контракти. З цією ж метою можуть використовуватись і похідні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф’ючерсів тощо. Інструменти хеджування дозволяють зафіксувати ціну активу в даний момент для угоди купівлі-продажу, яка відбудеться на якусь дату в майбутньому.
За допомогою фінансових інструментів проводять як операції хеджування, так і спекулятивні операції. Залежно від мети, з якою здійснюється операція на ринку, всіх учасників можна поділити на дві групи: хеджерів та трейдерів (спекулянтів). Хеджер — це фізична чи юридична особа, яка має основну (балансову) позицію та проводить операції на ринку термінових угод з метою хеджування ризику за цією позицією. Сутність операції хеджування полягає у перенесенні ризику зміни ціни активу з хеджера на іншого учасника ринку. Метою проведення спекулятивної операції є отримання прибутку завдяки сприятливим змінам ціни активу. Хеджери зацікавлені в кінцевому результаті та сумі доходів та втрат за основною та терміновою угодою. Трейдери (спекулянти), Навпаки, розраховують тільки на отримання прибутку від різниці в ціні активу. Сподіваючись отримання спекулятивних прибутків, торговці беруть він ризик хеджерів. Для ефективної роботи ринків необхідні хеджери та трейдери, які забезпечують йому високу ліквідність.
З метою захисту від можливих втрат у майбутньому поряд з операціями хеджування проводяться операції страхування. Операція страхування полягає у укладенні угоди з учасником ринку, який за певну винагороду зобов’язується компенсувати втрати, пов’язані зі зміною ціни активу. Відтак ризик зміни ціни активу переноситься на учасника, який отримав нагороду — страхову премію. Операція страхування базується на попередній виплаті премій за можливу компенсацію майбутніх збитків, незалежно від того, чи відбудуться ці збитки. Це не відкидає можливості отримання переваг від сприятливих змін ціни активу. Між операціями хеджування та страхування існують суттєві відмінності.
Наслідки хеджування симетричні. Хеджування принесе прибуток, який компенсує збиток за основною позицією банку, якщо ставка або курс зміниться. Або хеджування принесе збиток, який буде компенсований за рахунок прибутку за основною позицією. А наслідки страхування є асиметричними. Це означає, що страхування компенсує негативні наслідки, дозволяючи отримати переваги сприятливої кон’юнктури ринку. Ціною за можливість отримати додатковий прибуток є страхова премія. Вартість страхових операцій значно перевищує вартість операцій хеджування, витрати за якими дуже незначні і, порівняно із сумами операцій, можуть не братися до уваги.
Операції хеджування проводяться за допомогою таких інструментів як форвардні та ф’ючерсні контракти, угоди своп. Операції страхування фінансових ризиків провадяться за допомогою опціонів.
І операції хеджування, і операції страхування здійснюються з тією самою метою — захисту від ризиків, що робить правомірним розгляд цих операцій як складових елементів процесу хеджування загалом. Саме тому опціони, механізм дії яких відображає сутність операцій страхування, відносять до інструментів хеджування ризику поряд із форвардами, ф’ючерсами та свопами.
У цілому нині процес хеджування дозволяє істотно зменшити чи повністю ліквідувати ризик. Але оскільки між ризиком і прибутком існує пряма залежність, низький рівень ризику означає обмеження можливостей отримання прибутку. Отже, недолік хеджування полягає в тому, що воно не дозволяє хеджеру використати сприятливий розвиток ринку.
Ризики, що виникають внаслідок зміни майбутньої ціни активу, не обов’язково хеджувати. Компанії або банки можуть ризикувати в надії на сприятливі зміни цін, які б отримати спекулятивний прибуток. Такий підхід до управління називають стратегією не хеджування.
Неможливість отримати переваги від сприятливих обставин при операціях хеджування ризику призводить до того, що компанії або банки можуть свідомо використовувати стратегію нехеджування, коли деяка частина активів чи пасивів залишається чутливою до зміни параметрів ринку (відсоткової ставки, валютного курсу). Стратегія не хеджування має на меті максимізацію прибутку, що супроводжується підвищеним рівнем ризику. При такому підході до управління фірма або банк не захищені від несприятливих змін на ринку і можуть зазнати значних фінансових втрат.
Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику. Це дозволяє отримати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків. Вибір стратегії залежить від багатьох факторів, і насамперед від схильності до ризику. Стратегія визначається менеджментом та відображає відношення до допустимого рівня ризику.
Проте чи завжди вибір стратегії управління ризиками є внутрішньою справою. Деякі банки можуть дозволити своїм клієнтам спекулювати. При наданні послуг клієнту банк має право наполягати на хеджуванні, оскільки ризики, яким піддається клієнт, можуть призвести до збитків самого банку. У деяких країнах органи банківського нагляду забороняють комерційним банкам проведення операцій спекулятивного характеру. В інших випадках керівництво банку самостійно обмежує рівень допустимого ризику шляхом встановлення лімітів. Таким чином, необхідність проведення операцій хеджування є актуальною для багатьох учасників ринку.
На міжнародних фінансових ринках існує значна кількість потенційних хеджерів:
- дилери з торгівлі державними цінними паперами та іноземною валютою, які захищаються від зниження прибутковості та валютних курсів;
- інвестиційні банки, які використовують терміновий ринок для продажу більшої кількості короткострокових активів, аніж це можливо на готівковому ринку;
- експортери та імпортери для захисту майбутніх платежів від зміни валютних курсів;
- корпорації для фіксації процентної ставки на залучені чи розміщені кошти;
- компанії, що займаються власністю, при випуску конвертованих акцій захищаються від можливого зростання відсоткових ставок до завершення випуску та розміщення;
- пенсійні фонди захищають дохід від інвестицій у першокласні цінні папери та казначейські зобов’язання;
- банки, що захищаються від зниження кредитних відсоткових ставок та збільшення депозитних ставок у майбутньому;
- інвестиційні фонди захищають номінальну вартість фінансових активів, які вони мають, або фіксують ціни на ті фінансові інструменти, які планується придбати в майбутньому.
Цей перелік хеджерів є далеко неповним, але він дає уявлення про різноманітність типів організацій, які можуть використовувати ринок термінових угод для зменшення ризику валютних курсів, процентних ставок або ризику на фондовій біржі.
