Історія виникнення банківської картки. Перші банківські картки з’явилися в Америці. Це були кредитки, але вони не були банківськими та підтверджували лише кредитоспроможність власника поза його банком. Їх виготовляли із картону. В 1914 деякі магазини і ресторани стали видавати багатим клієнтам такі картки для використання в якості документа при оформленні угоди. Таким чином, магазини прагнули «прив’язати» до себе клієнта, що згодом назвали програмою лояльності клієнтів (loyalty programs).
У 1920-х роках карти з «чистих» магазинів та ресторанів перейшли на «брудні» бензоколонки (так з’явилася назва «бензинові карти»). Потрібно було змінювати матеріал, і в 1928 Бостонська компанія Farrington Manufacturing випустила перші металеві карти. Там видавлювалися (ембоссировались) ідентифікаційні дані, що дозволило певною мірою автоматизувати процедуру прийому карти.
При оформленні купівлі продавцем на спеціальному пресі (імпринтері) робився відбиток цих даних на торговому чеку-квитанції (сліпі). Така технологія прийому карт, незважаючи на значні сучасні технічні досягнення в цій галузі, збереглася і досі. Назва фірми була навіть відображена в міжнародному стандарті ISO 7811-3, присвяченому пластиковим карткам: шрифт, який описаний в ньому, використовується для тиснення карток, він так і називається – Farrington 7B.
Початок банківських кредитних карток поклав Джон С. Біггінс, один із фахівців із споживчого кредиту з Національного банку Flatbush у Брукліні. В 1946 він організував роботу за кредитною схемою Charge-it, яка передбачала розписки, що приймалися місцевими магазинами від клієнтів за дрібні покупки. Після покупки магазин здавав ці розписки в банк, який оплачував їх з рахунків покупців.
Першою масовою платіжною картковою системою була створена 1949 року компанія Diners Club. Головною відмінністю її від попередніх систем було те, що між клієнтами та комерційними компаніями існував посередник, який перебирає проведення розрахунків. Саме це дозволило Diners Club стати першою та дуже масовою універсальною картою.
Ідея створення такої карти народилася у центрі Манхеттена, а саме у ресторані Major’s Cabin Grill. Там зустрілися Алфред Блумінгдейл, онук засновника одного з найбільших американських універмагів, його давній друг Френсіс Макнамару, який на той момент очолював фінансову компанію Hamilton Credit Corp., і юрист Френсіса — Ральф Снайдер.
У процесі обіду розмова зайшла про одного клієнта Макнамари у Бронксі. Цей підприємець дозволяв сусідам користуватися своїм банківським рахунком за відсотки. Продавці магазинів дзвонили йому по телефону та, отримавши дозвіл, записували вартість покупок на його рахунок. У такій угоді нововведенням було наявність посередника, який, використовуючи свою кредитоспроможність, надавав позику людям, які мають можливість отримати її інакше.
Ця фінансова схема їм дуже сподобалася. Вади вони побачили лише в кредитуванні людей, які не мають у магазині кредитної лінії. Адже найчастіше саме із ними виникають проблеми. Тому ресторан здався їм найуспішнішим місцем для розвитку нового бізнесу.
Покликавши власника ресторану, вони поцікавилися, скільки він має намір платити за нових клієнтів, яких вони збираються до нього надсилати. Власник негайно відповів: “Сім відсотків”. Так з’явилася ставка, яка встановилася на десятиліття у сфері кредитних карток. Трохи пізніше, коли їхній бізнес почав процвітати, вони запитали того ж господаря ресторану, звідки він узяв ці відомі «сім відсотків». “Агент з подорожей зажадав би десять”, – була відповідь.
Використовувати як ідентифікацію клієнтів співзасновники вирішили ембосовані платівки, які на той час вже були досить поширені та застосовувалися у багатьох магазинах та бензинових компаніях. До програми було залучено 10-12 найближчих ресторанів міста. За перший місяць оборот становив 2 тис. доларів, але вже за чотири місяці – 250 тис. доларів.
Для розвитку бізнесу терміново були потрібні кредитні кошти, і партнери приймають рішення про об’єднання своїх компаній. Нова компанія отримує назву Diners Club. Вже за рік 285 торгово-сервісних організацій обслуговували 35 тис. власників карток компанії. Diners Club регулярно стягувала зі своїх клієнтів плату за річне обслуговування картки у розмірі 3-х доларів. До кінця 1951 року компанія принесла власникам прибуток у розмірі 61 222 долари з обороту 6,2 млн.
Далі разом із розвитком ринку Сполучених Штатів Америки операції з картами стали впроваджуватися повсюдно. У 1951 році Diners Club дала першу ліцензію на використання своїх схем та свого імені у Великій Британії. І вже після цього з’явилися такі відомі платіжні системи, як Visa, MasterCard та American Express.
