Історія банківської справи починається з VII століття до нашої ери. Вважають, що вже тоді у Вавилоні існували лихварі. І навіть перші банківські квитки – гуду (hudu), що мали звернення нарівні із золотом.
Відомо, що у Стародавній Греції були міняли – трапезити. Вони робили обмін монет і приймали гроші на зберігання. Також там відбувалися перші безготівкові платежі шляхом нарахування та списання коштів на рахунках клієнтів. Тобто, проводилося перше розрахунково-касове обслуговування. Крім того, давньогрецькі храми надавали позики з тих заощаджень, які зберігалися.
Вже у II столітті до нашої ери у ряді мегаполісів, таких як Фіви, Гермонтіс, Мемфіс та Сієна, існували так звані царські банки, де накопичувалися кошти від оподаткування, доходи від державних підприємств. А витрачалися гроші на суспільні потреби, наприклад, виплату платні солдатам.
У Стародавньому Римі банківською діяльністю займалися менсарії (mensarii) та аргентарії (argentarii). Перші спеціалізувалися на обміні монет. Другі – на залученні коштів та видачі кредитів, а також грошових переказів між містами.
У середні віки попит на послуги банкірів значно зріс: в обороті було безліч різних монет, які потрібно міняти для торгівлі. Тоді й виникло слово «банк» — від назви лавки, де сиділи міняли. Banco у перекладі з італійської мови означає «лава», «лавка». Причому вже тоді банкіри займалися як обміном, а й веденням рахунків клієнтів, і навіть безготівковими платежами.
Відомо, що католицька церква виступала проти стягнення відсотків, тому банківська справа в епоху Середньовіччя стала прерогативою переважно євреїв. Папа Олександр III у 1179 році на Третьому Латеранському соборі заявив, що ті, хто бере відсотки, мають бути позбавлені причастя та християнського поховання. Банкіри зазнавали гонінь і у Франції – за Людовіка Святого і Пилипа Красивого, і в Англії – за Генріха III. Що цікаво, іноді вигнані банкіри купували право повернутись у країну, і це стало джерелом доходу для урядів. В Італії в 1460-х роках виникли так звані montes pietatis – спеціалізовані установи, які збирали пожертвування і видавали дрібні позички нужденним під відсотки, яких мало вистачити лише на покриття власних витрат.
Одним із перших банків прийнято вважати створене в Генуезькій республіці товариство, якому було передано функцію зі збору певних податків для того, щоб фінансувати війни в Алжирі та Тунісі у 1147 році. Воно проіснувало до 1816 і, крім інших послуг, приймало вклади приватних осіб. Першим державним банком став Вanco della Piaza de Rialto, створений за рішенням сенату Венеціанської республіки в 1584 році.
1609-го було відкрито Амстердамський банк. Він відомий тим, що ввів таке поняття, як “банківський флорин” – грошова одиниця, прирівняна до певної ваги чистого срібла, в яку переводилися всі монети, що приймаються. Англієць Вільям Петерсон, вивчаючи діяльність Амстердамського банку, зробив відкриття: банку необов’язково мати реальні стовідсоткові запаси дорогоцінного металу для покриття власних зобов’язань. За проектом Петерсона в 1694 створено перший у сучасному розумінні емісійний банк, що відповідає за випуск паперових грошей, – Банк Англії. Його капітал розміщувався у державних цінних паперах, які були забезпеченням банкнот, що випускалися.
Історія банківської справи у Росії ведеться з XVII століття. У Пскові в 1665 року виникла перша подоба кредитної організації для купецтва. За імператриці Ганни Іоанівни позики вперше стали видаватися з монетного двору під певний відсоток. А перші російські кредитні установи в сучасному розумінні з’явилися в 1754 за вказівкою Єлизавети Петрівни – Дворянські позикові банки в Петербурзі і Москві і Купецький банк в Петербурзі.
