Інвестиції займають центральне місце у економічному процесі та визначають загальне зростання економіки підприємства. У результаті інвестування збільшуються обсяги виробництва, зростає дохід, розвиваються і йдуть вперед в економічному суперництві галузі та підприємства, що вийшли вперед у конкурентній боротьбі та найбільше задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.
Отриманий дохід частково знову накопичується та збільшується, відбувається подальше розширення виробництва, що призводить до процвітання підприємства. Цей процес повторюється безперервно.
Отже, інвестиції самі зумовлюють зростання розширеного відтворення, що утворюється з допомогою доходу результаті ефективного розподілу. При цьому що ефективніше інвестиції, то більше вписувалося зростання доходу, то значніші абсолютні розміри накопичення коштів, які можуть бути знову вкладені у виробництво.
При досить високої ефективності інвестицій приріст доходу може забезпечити підвищення частки накопичення за повного зростання споживання.
Основними ознаками інвестиційної діяльностіщо визначають підходи до її аналізу, є:
- незворотність, пов’язана з тимчасовою втратою ліквідності;
- очікування на збільшення вихідного рівня добробуту підприємства;
- невизначеність, пов’язана з віднесенням результатів щодо довгострокову перспективу.
Хоча очевидно, що виробничі інвестиції безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей та випуску продукції, було б неправильно пов’язувати зростання доходу лише з ними. Інвестиції у сферу нематеріального виробництва мають значний вплив на це зростання, причому значення їх у подальшому нарощуванні економічного потенціалу зростає.
Необхідно уточнити роль та значення у відтворювальному процесі таких категорій, як капітальні вкладення та капітальне будівництво, т.к. на будівельний сектор економіки припадає велика частка інвестиційної діяльності.
Залучення інвестицій одна із найважливіших засобів усунення «інвестиційного голоду» для підприємства. Важливим кроком у цій галузі стало страхування від некомерційних ризиків.
Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень, — постійний та загальновідомий набір догм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила застосовуватимуться до їхньої діяльності.
На підприємстві, що у стадії безперервного реформування, правової режим непостійний. Однак для того, щоб інвестори пішли на такі вкладення, потрібні дуже серйозні зміни в інвестиційному кліматі.
Організація фінансування – одна з найважливіших проблем інвестиційної діяльності.
Формування інвестиційних ресурсів є основною умовою здійснення інвестиційного процесу. Джерела фінансування інвестицій — це кошти, які можна як інвестиційні ресурси. Від правильного підбору джерел фінансування залежить дуже багато, це як життєздатність інвестиційної діяльності, а й розподіл кінцевих доходів від неї, що забезпечує фінансову стійкість підприємству, здійснює інвестиції.
Склад та структура джерел фінансування інвестицій залежить від чинного у суспільстві механізму господарювання.
За способом залучення, стосовно суб’єкта інвестиційної діяльності виділяють інвестиційні ресурси, що залучаються із внутрішніх та зовнішніх джерел. Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела фінансування інвестицій на макро- та мікроекономічних рівнях.
На рівні макроекономіки внутрішнім джерелам фінансування інвестицій можна віднести:
- державне бюджетне фінансування;
- заощадження населення;
- накопичення підприємств, комерційних банків, інвестиційних фондів та компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових фірм тощо.
До зовнішнім:
- іноземні інвестиції;
- іноземні кредити та позики.
На мікроекономічному рівні до внутрішнім джерелам інвестування відносяться власні кошти, що формуються на підприємстві для забезпечення його розвитку. Основу власних фінансових засобів підприємства, що формуються з внутрішніх джерел, складають частина чистого прибутку, що капіталізується, амортизація, інвестиції власників підприємства.
Інвестиційні ресурси підприємства, що залучаються з зовнішніх джерел, характеризують ту частину, що формується поза межами підприємства. Вона охоплює залучений із боку як власний, і позиковий капітал. Сюди можна віднести державне фінансування, інвестиційні кредити, кошти, залучені шляхом розміщення власних цінних паперів, та інших.
За національною належністю власників капіталу виділяють інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок вітчизняного та іноземного капіталу.
Інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок вітчизняного капіталувідрізняються великою різноманітністю форм і, як правило, більш доступні для підприємств середнього та малого бізнесу.
Формовані за рахунок іноземного капіталу інвестиційні ресурси забезпечують переважно реалізацію великих реальних інвестиційних проектів підприємства, що з удосконаленням техніки, реконструкцією.
За титулом власності інвестиційні ресурси поділяються на два основні види – власні та позикові.
Власні джерела інвестицій — це загальна вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності та забезпечують його інвестиційну діяльність. До власних джерел фінансування інвестицій відносяться:
- статутний капітал;
- прибуток;
- амортизаційні відрахування;
- спеціальні фонди, що формуються за рахунок прибутку;
- внутрішньогосподарські резерви;
- кошти, що виплачуються страховими компаніями як відшкодування втрат.
До власних відносяться також кошти, безоплатно передані підприємству реалізації цільового інвестування.
Власні кошти підприємства, з погляду способу їх залучення, може бути як внутрішніми (наприклад, прибуток, амортизація), і зовнішніми (наприклад, додаткове розміщення акцій). Суми, залучені підприємством з цих джерел, не повертаються. Суб’єкти, які надали ці кошти, як правило, беруть участь у доходах від реалізації інвестицій на правах часткової власності.
Позикові джерела інвестицій характеризують капітал, що залучається підприємством, у всіх його формах на поворотній основі. Усі форми позикового капіталу, використовувані підприємством у інвестиційної діяльності, є його фінансові зобов’язання, які підлягають погашенню на певних заздалегідь умовах (строки, відсотки). Суб’єкти, що надали кошти на цих умовах, у доходах від інвестиційної діяльності, як правило, не беруть участь.
Зважаючи на свої можливості при виборі джерел фінансування інвестицій, а також їх переваги та недоліки, підприємство знижує ймовірність ризику. Керівництво підприємства має більш детально розглядати основні джерела фінансування капітальних вкладень з аналізом їх позитивних та негативних сторін.
Статутний капітал – це початкова сума коштів, наданих власником для забезпечення статутної діяльності підприємства. Статутний капітал – основний і, як правило, єдине джерело фінансування на момент створення комерційної організації. Формується він за початковому інвестуванні коштів. Його величина встановлюється при реєстрації підприємства, а будь-які зміни розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових вкладів, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку та ін.) допускаються лише у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством та установчими документами.
У статутний капітал підприємства за його створенні засновниками може бути вкладені як кошти, і матеріальні і нематеріальні активи.
У момент передачі активів як вкладів у статутний капітал право власності ними переходить до суб’єкта господарювання, тобто. інвестори втрачають декларація про ці об’єкти. Таким чином, учасник має право лише на компенсацію своєї частки, обумовлену заздалегідь, у рамках залишкового майна, у разі його виходу зі складу товариства чи ліквідації підприємства. Але на повернення об’єктів, переданих їм свого часу у вигляді внеску до статутного капіталу, він не має права.
Звідси випливає, що статутний капітал відображає суму зобов’язань підприємства перед інвесторами. Але статутний капітал підприємства гарантує інтереси його кредиторів, визначаючи мінімальний розмір його майна.
Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється відповідними нормативно-правовими актами держави.
Додатковий капітал – джерело коштів підприємства, він відображає приріст вартості необоротних активів внаслідок переоцінки основних фондів та інших матеріальних цінностей із строком корисного використання понад 12 місяців. Переоцінці підлягають усі види основних засобів. Він також може включати суму перевищення фактичної ціни на розміщення акцій над номінальною їх вартістю (емісійний дохід акціонерного товариства). Використання додаткового капіталу з метою придбання забороняється нормативними документами.
Резервний капітал може створюватися на підприємстві як в обов’язковому порядку, так і в тому випадку, якщо це передбачено в установчих документах. Створення запасних (резервних) фондів є обов’язковим для акціонерних товариств відкритого типу та підприємств з іноземним капіталом. p align=”justify”> Формування резервного фонду здійснюється шляхом обов’язкових щорічних відрахувань від прибутку до досягнення ним встановленого розміру.
Резервний капітал може використовуватися за рішенням зборів акціонерів на покриття збитків підприємства, а також на погашення облігацій товариства та викуп власних акцій у разі відсутності інших коштів. На інші цілі резервний капітал може бути використаний.
Чистий прибуток – головна форма доходу підприємства. Вона визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) та її повною собівартістю.
Чистий прибуток, що спрямовується на інвестиційні цілі, може або збиратися у фонді накопичення або інших фондах аналогічного призначення, створюваних на підприємстві (наприклад, фонд розвитку), або реінвестуватися в активи підприємства як нерозподілений залишок прибутку, що практично не відбувається на підприємствах, що щойно відкрилися.
Більш детальну інформацію про засоби підприємства дивись у статті Капітал підприємства та його структура.
Дуже часто на підприємствах нестачу фінансових ресурсів намагаються поповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Проте, збільшуючи ціни, підприємство стикається з певними труднощами, які пояснюються попитовими обмеженнями. Вони можуть призвести до проблем із реалізацією продукції, а далі і до спаду виробництва. Це може поставити на межу банкрутства багато підприємств.
Основні фактори, що впливають на обсяг інвестицій:
- По-перше, обсяг інвестицій залежить від розподілу одержуваного доходу на споживання та заощадження. В умовах низьких середньодушових доходів основна їхня частина витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньої частки, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Отже, зростання частки заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій і навпаки.
- По-друге, значний вплив на обсяг інвестицій має очікувана норма чистого прибутку. Це з тим, що є основним спонукальним мотивом інвестицій. Чим вище очікувана норма чистого прибутку, тим вище буде і обсяг інвестицій, і навпаки.
- По-третє, значний вплив обсяг інвестицій надає також ставка позичкового відсотка. У процесі інвестування часто використовується як власний, а й запозичений капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового відсотка, то за інших рівних умов інвестування виявиться ефективним. Тому зростання ставки позичкового відсотка викликає зниження обсягу інвестицій та навпаки.
- По-четверте, серед факторів, що надають значний вплив на обсяг інвестицій, слід зазначити передбачуваний темп інфляції. Чим вище цей показник, тим більшою мірою знецінюватиметься майбутній прибуток від інвестицій і, отже, менше стимулів буде нарощувати обсяги інвестицій. Особливу роль цей фактор грає у процесі довгострокового інвестування.
