Європейський платіжний союз (The European Payments Union) – багатосторонній валютний кліринг, заснований на заліку взаємних вимог та зобов’язань та балансуванні міжнародних платежів 17 країн-членів Організації європейського економічного співробітництва.
Європейський платіжний союз функціонував з червня 1950 до грудня 1958 р. У ньому брали участь 17 країн Європи.
США виявили ініціативу при створенні Європейського платіжного союзу та надали підтримку, зробивши внесок у розмірі 1 050 млн. дол. з липня 1950 по червень 1954 р. При цьому США мали три цілі:
- стимулювання американських інвестицій;
- розподіл допомоги за планом Маршалла;
- запровадження долара міжнародні розрахунки країн Західної Європи.
Американський представник брав участь у адміністративному комітеті Європейського платіжного союзу із правом дорадчого голосу.
Валюта Європейського платіжного союзу – епуніт – європейська платіжна одиниця із золотим змістом 0,888671 р чистого золота, як в долара США періоду (див. Міжнародні валютні одиниці).
Діяльність Європейського платіжного союзу полягала у щомісячному багатосторонньому заліку взаємних платежів. Відомості про сальдо кожної країни передавались Банку міжнародних розрахунків, який виконував функції банку-агента Європейського платіжного союзу як посередник, т.к. сума активних та пасивних сальдо співпадала. Потім здійснювалося регулювання сальдо за кліринговим рахунком кожної країни відповідно до її квоти. Загальна сума квот перевищувала 4 млрд. епунітів. Ці внески країн капітал встановлювалися залежно від обсягу міжнародних платежів країни (Великобританії – 1 млрд. епуніт, Франції – 520 млн. тощо.). Квоти не оплачувались (на відміну Міжнародного валютного фонду), й у межах визначалася частка платежів золотом (і доларами) і кредитів, які країни з активним платіжним балансом надавали кредиторам.
Завдяки взаємним залікам по 45% вимог було зекономлено золотовалютні резерви країн-учасниць та фактично запроваджено часткову конвертованість їх валют. Під тиском країн-кредиторів (ФРН, Бельгії, Нідерландів) частка оплати сальдо золотом та доларами збільшилася з 40% у 1950 р. до 75% у 1955 р. за рахунок відповідного зменшення автоматичного кредитування країн-боржників (Франції, Великобританії, Туреччини, Норвегії) , Греції та інших).
За 8,5 року функціонування Європейського платіжного союзу 70% загальної суми зобов’язань країн-боржників погашено золотом та доларами за рахунок їхнього перекачування (5 млрд. дол. США) до країн-кредиторів, насамперед у ФРН. З введенням конвертованості західноєвропейських валют Європейський платіжний союз було ліквідовано та замінено Європейською валютною угодою.
