Ямайська валютна система (Jamaica Agreement) – сучасна міжнародна валютна система, заснована на механізмі вільної конвертації валют та постійного коливання обмінних валютних курсів. Ямайська валютна система була юридично оформлена угодою країн-членів МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у 1976 р. та змінила Бреттон-Вудську систему.
Основними рисами Ямайської валютної системи є такі положення:
- Оголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, скасовано золотий паритет та офіційну ціну золота. Сьогодні золото є ринковим товаром та високоліквідним банківським активом. Золото перестало бути мірою вартості та базою валютних курсів.
- Замість фіксованих валютних курсів введено поняття плаваючих валютних курсів, котирування яких відбуваються на валютному ринку на основі попиту та пропозиції на валюту. Країни-члени МВФ отримали право самостійно обирати режими конвертованості валют та курсоутворення. Значно посилилася роль МВФ щодо забезпечення міждержавного валютного регулювання та нагляду за валютною політикою країн-учасниць.
- Базою нової валютної системи стало проголошення нової міжнародної розрахункової одиниці спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights, SDR). СПЗ існують лише як розрахункові одиниці, але в окремих випадках МВФ має право конвертувати їх у національну валюту країни-члена Фонду.
- Замість системи «золото — долар — національна валюта» було запроваджено систему «СПЗ — національну валюту», яка практично перетворилася на систему паперово-доларового валютного стандарту, що загострило економічні протиріччя між групами провідних країн. Це виявилося у створенні регіональних валютних угруповань, однією з яких став валютний союз країн Західної Європи — Європейська валютна система. Згодом цей союз переріс рамки регіональної структури, і сьогодні його можна розглядати як самостійну валютну систему.
Україна є членом МВФ та Світового банку з вересня 1992 р. У 2010 р. квота України в основному капіталі МВФ склала 1372 млн. СПЗ, або 0,63%.
За задумом Ямайська валютна система повинна була стати гнучкішою, ніж Бреттон-Вудська, і швидше адаптуватися до нестабільності платіжних балансів та курсів національних валют. Однак, незважаючи на затвердження плаваючих валютних курсів, долар формально позбавлений статусу головного платіжного засобу фактично залишився в цій ролі, що зумовлено більш потужним економічним, науково-технічним та військовим потенціалом США порівняно з іншими країнами.
Крім того, хронічна слабкість долара, характерна для 70-х років, змінилася різким підвищенням його курсу майже на 2/3 із серпня 1980 р. до березня 1985 р. під впливом низки чинників.
Введення плаваючих замість фіксованих валютних курсів більшості країн (з березня 1973 р.) не забезпечило їх стабільності, попри величезні витрати на валютну інтервенцію. Цей режим виявився нездатним забезпечити швидке вирівнювання платіжних балансів та темпів інфляції у різних країнах, покінчити з раптовими переміщеннями капіталу, спекуляцією на курсах тощо.
Система економічних взаємин змінилася безповоротно. В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. Через війну припливу спекулятивних іноземних капіталів країни, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися обсяг позичкових капіталів і капіталовкладень, що використовується у розвиток економіки та покриття дефіциту державного бюджету. Відлив капіталів із країни призводить до їх нестачі, згортання інвестицій, зростання безробіття. Наслідки коливань курсу національної валюти залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позицій у міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об’єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, є джерелом міждержавних розбіжностей.
(Див. Монетаризм).
