Зміст
Поняття форфейтингу
Форфейтінг – Це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безоборотній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову – форфейтинг – від звернення регресивної вимоги до кредитора за неможливості отримання задоволення у боржника. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, звісно, зі знижкою (дисконтом).
Механізм форфейтингу використовується у двох видах угод:
- у фінансових угодах – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань;
- в експортних угодах – для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит іноземному покупцю.
Основними оборотними документами, що використовуються як форфейтингові інструменти, є векселі. Однак об’єктом форфейтингу можуть стати інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були чистими (що містять лише абстрактне зобов’язання).
Форфейтинг (походить від франц. «цілком, загальною сумою») – це специфічна форма кредитування торгових операцій. Основна умова форфейтингу у тому, що це ризики по борговому зобов’язанню переходять до форфейтору без права обороту продавця зобов’язання.
Це форма трансформації комерційного кредиту на банківський; застосовується у разі, коли в покупця відсутні кошти придбання будь-якої продукції. Покупець шукає продавця товару, домовляється про його постачання за умов форфейтингу. При цьому потрібна угода третього учасника – комерційного банку.
Кожна сторона одержує відповідний дохід на прописаних у договорі умовах. Після укладання договору покупець виписує комплект векселів (зазвичай простий чи переказний вексель), загальну вартість, еквівалентну вартості продукції з доданим відсотком за відстрочку платежу.
Зазвичай кожен вексель виписується на 6 місяців чи рік. Продавець передає векселі комерційному банку без права обороту він і відразу отримує гроші за товар. Якщо покупець не є боржником, то банк для зниження ризику може вимагати безумовну гарантію. В цьому випадку покупець закладає свої активи в банк і тим самим гарантує оплату платежу.
Переваги форфейтингових угод:
- форфейтор бере всі ризики він;
- існує вторинний ринок форфейтингових цінних паперів, де борг можна продати (тобто перший форфейтор продає, з’являється другий, третій тощо);
- борг можна дробити і кожну частину боргу оформити окремим векселем; у разі потреби у фінансових ресурсах відповідно до необхідності можна продати не весь борг, а лише його частину;
- форфейтинг передбачає гнучкий графік платежів, зокрема можливість надання пільгового періоду.
Виникнення форфейтингу
Форфейтинг виник після Другої світової війни. Декілька банків Цюріха, які мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи в США. У ті роки постачання продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення термінів кредиту, що надається, до 180 днів проти звичних 90. Крім того, відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином, підвищилася роль кредиту у розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники змушені були шукати нові методи фінансування своїх угод. У міру того як падали бар’єри в міжнародній торгівлі і багато африканських, азіатських, а також латиноамериканських країн стали активнішими на світових ринках, західноєвропейські підприємці все важче надавали кредити за рахунок власних джерел, чому постачальники і були змушені використовувати нові методи фінансування своїх угод.
Найбільшого розвитку форфейтинг отримав у країнах, де щодо слабко розвинене державне кредитування експорту. Спочатку форфейтування здійснювалося комерційними банками, але зі збільшенням обсягу операцій «а-форфе» стали створюватися також спеціалізовані інститути.
В даний час одним з основних центрів форфейтингу є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн давно фінансується з Сіті, який ніколи не зволікав із освоєнням нових банківських технологій. Значну частину форфейтингового бізнесу сконцентровано також у Німеччині.
Таким чином, форфейтинг розвивається у різних фінансових центрах, причому відзначається щорічне зростання подібних угод. Проте було б помилкою пов’язувати збільшення кількості угод «а-форфе» зі зростанням кількості таких центрів. Це пояснюється зростанням ризиків, які несуть експортери, а також недоліком адекватних джерел фінансування через зростання ризиків.
Форфейтинг має істотні переваги, що робить його привабливою формою середньострокового фінансування. Основною перевагою цієї форми і те, що форфейтер перебирає всі ризики, пов’язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв’язку з відмовою в деяких країнах від фіксованих відсоткових ставок, хронічним недоліком у багатьох країнах, що розвиваються, валюти для оплати імпортованих товарів, зростанням політичних ризиків та деякими іншими обставинами.
Форфейтингові папери
Основним видом форфейтингових цінних паперів є векселі – переказні та прості. Операції з ними зазвичай здійснюються швидко та просто, без несподіваних ускладнень.
Крім векселів об’єктом форфейтингу може бути зобов’язання у вигляді акредитива. Акредитив, як відомо, – це розрахунковий або грошовий документ, що є дорученням одного банку (кредитної установи) іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або виплатити пред’явнику акредитива певну суму грошей. Документарний акредитив може бути відгукним та безвідкличним. Безвідкличний акредитив є твердим зобов’язанням банку-емітента зробити платежі щодо надання йому комерційних документів, передбачених акредитивом, та дотримання всіх його умов.
У вітчизняній практиці акредитиви застосовуються у розрахунках між іногородніми постачальниками та покупцями, а також у міжнародних розрахунках. У світовій торгівлі документарні акредитиви використовують у розрахунках головним чином із зовнішньоторговельних операціях.
Як об’єкт форфетування акредитиви застосовуються рідко. Це складністю операції, що полягає насамперед у цьому, що у разі з акредитивом необхідно попередньо і докладно узгодити умови угоди, що зумовлює збільшення термінів всієї процедури. Тим часом форфейтинговий ринок передбачає високу швидкість укладання та вчинення угоди, а також простоту документообігу.
З погляду форфейтера важлива незручність операцій з акредитивом полягає в наступному. Справа в тому, що цей учасник операції передбачає, що відшкодування здійснюватиметься періодично та приблизно рівними частками. Це зручно і йому, і іншим учасникам – боржнику та гаранту. Однак якщо часткові погашення за векселями можуть бути оформлені окремими документами, кожен з яких легко звертається за бажанням форфейтера продати їх, то за акредитивами все об’єднується в єдиний документ на користь бенефіціара, і цей документ часто не може бути проданий без спеціального дозволу боржника, що значно ускладнює всю операцію.
Міжнародний форфейтинг
При форфейтингу покупець вимог перебирає всі комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера.
Форфейтор набуває боргових вимог за вирахуванням відсотків за весь термін дії боргових зобов’язань. Тим самим експортна угода з кредитної перетворюється на готівку, що є вигідним для експортера. Облік векселів провадиться за фіксованою ставкою, що індексується за ставкою ЛІБОР або за ставкою певної країни. Розмір дисконту (знижки) залежить від ризику неплатежу, валюти платежу, терміну векселі тощо.
Таким чином, експортне форфейтування – це облік без права регрес вимог експортера до іноземного імпортера на заздалегідь встановлену суму. Форфейтування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі та державного страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. З цієї причини форфейтор віддає перевагу боржникам з країн, які мають високий міжнародний рейтинг.
Форфейтування як форма кредитування зовнішньої торгівлі дає деякі переваги:
- дострокове отримання готівкою інвалютної виручки;
- покращення показників ліквідності;
- часткове звільнення його від дебіторської заборгованості;
- страхування ризику неплатежу;
- економію в управлінні борговими вимогами тощо.
Форфейтування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення та відсутністю права регрес (тобто експортер не несе на собі ризик неплатежу імпортера).
На відміну від експортного факторингу, що використовується для майбутніх, ще не повністю визначених угод, форфейтування застосовується для існуючих міжнародних зобов’язань, причому на більш тривалий термін, і матеріалізованих у вигляді векселів, а також з ширшою сферою покриття ризиків (неплатежу, валютного ризику тощо) .Д.).
