Фінансове планування та прогнозування на підприємстві

Роль фінансового планування у діяльності підприємства

Планування являє собою процес розробки та прийняття цільових установок кількісного та якісного характеру та визначення шляхів найбільш ефективного їх досягнення. Ці установки, що розробляються найчастіше у вигляді дерева цілей, характеризують бажане майбутнє і по можливості чисельно виражаються набором показників, ключових для рівня управління.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами. Найбільш значущі їх:

• невизначеність майбутнього;
• координуюча роль плану;
• оптимізація економічних наслідків

Справді, якби майбутнє компанії було абсолютно зумовлене, не було б потреби постійно розробляти плани, удосконалювати методи їх складання та структурування. Звідси видно, що головною метою складання будь-якого плану є не визначення точних цифр і орієнтирів, оскільки зробити це неможливо в принципі, а ідентифікація по кожному з найважливіших напрямів деякого «коридора», в межах якого може варіювати той чи інший показник.

Сенс координуючої ролі плану у тому, що наявність добре структурованих цільових установок дисциплінує як перспективну, і поточну діяльність, наводить їх у певну систему, дозволяє компанії працювати без істотних збоїв. Ця роль особливо проявляється у великих компаніях, що мають складну структуру управління, а також у компаніях, які активно використовують систему постачання сировини «точно вчасно».

Остання причина необхідності складання планів у тому, що будь-яке неузгодженість діяльності системи вимагає фінансових витрат (прямих чи непрямих) з його подолання. Ймовірність настання такого неузгодженості набагато нижча, якщо робота здійснюється за планом; крім того, і негативні фінансові наслідки менші.

Планування дозволяє забезпечити високий ступінь та високу ймовірність досягнення цілей на основі систематичної підготовки рішень. Тим самим воно є передумовою ефективної діяльності підприємства. Планування виконує для підприємства такі функції:

• виявлення шансів та ризиків;
• створення маневру для дій;
• зниження ступеня складності;
• сприяння ефекту множення результатів;
• постановку цели;
• раннє попередження;
• координацію окремих планів;
• ідентифікацію проблем;
• встановлення контролю;
• інформування та мотивацію співробітників.

У системі планування підприємства фінансове планування грає найважливішу роль, що можна пояснити, мінімум, двома серйозними причинами. По-перше, фінансові показники покликані вимірювати рівень досягнення цілей за всіма аспектами діяльності підприємства. По-друге, враховуючи обмеженість ресурсів, які мають менеджери підприємств, життєво важливо знайти кошти на реалізацію всіх планів, а отже, саме доступність фінансування в потрібні моменти критично важлива для реалізації всіх планів.

Фінансове планування охоплює найважливіші сторони фінансово-господарську діяльність підприємства, забезпечує необхідний попередній контроль освіти та використання матеріальних, трудових, фінансових і фінансових ресурсів, створює умови зміцнення фінансів підприємства.

Фінансове планування для підприємства взаємозалежне з плануванням господарську діяльність і будується з урахуванням показників виробничого плану — обсягу виробництва та реалізації, кошторису витрат за виробництво, плану капітальних вкладень та інших.

Ефективне управління фінансами підприємства можливе лише при плануванні всіх фінансових потоків, процесів та відносин суб’єкта господарювання.

У процесі фінансового планування :

• ідентифікуються фінансові цілі та орієнтири компанії;
• встановлюється ступінь відповідності цих цілей поточного фінансового стану підприємства;
• формулюється послідовність дій, вкладених у досягнення поставленої мети.

Значення фінансового планування для суб’єкта господарювання полягає в тому, що воно:

• втілює вироблені стратегічні цілі у форму конкретних фінансових показників: обсяг продажів, собівартість продажів, інвестиції, грошові потоки та ін;
• забезпечує фінансовими ресурсами закладені у виробничому плані економічні пропорції розвитку;
• надає можливості визначення життєздатності проекту підприємства у умовах конкуренції;
• служить інструментом отримання фінансової підтримки зовнішніх інвесторів.

Ключовою метою фінансового планування є визначення можливих обсягів фінансових ресурсів, капіталу та резервів на основі прогнозування величини грошових потоків, що формуються за рахунок власних, позикових та залучених із фондового ринку джерел.

Ця глобальна мета може бути поділена на три локальні цілі:

1. забезпечення виробничого, науково-технічного та соціального розвитку підприємства, насамперед за рахунок власних коштів;
2. збільшення прибутку переважно за рахунок зростання обсягу продажу та зниження витрат виробництва та обігу;
3. забезпечення фінансової стійкості та ліквідності підприємства, особливо в період реалізації великомасштабних інвестиційних проектів.

Результатом фінансового планування є фінансовий план – документ, що характеризує спосіб досягнення фінансових цілей компанії та ув’язує її доходи та витрати.

Фінансовий план дуже впливає на економіку підприємства. Це зумовлено цілою низкою обставин. По-перше, у фінансових планах відбувається порівняння намічуваних витрат для діяльності з реальними можливостями і в результаті коригування досягається матеріально-фінансова збалансованість.

По-друге, статті фінансового плану пов’язані з усіма економічними показниками роботи підприємства міста і пов’язані з основними розділами бізнес-плану, тобто. з планами з виробництва продукції та послуг, закупівель матеріальних ресурсів, реклами, інвестицій, науково-технічного розвитку, удосконалення виробництва та управління, підвищення ефективності виробництва, капітального будівництва, матеріально-технічного забезпечення, з планом з праці та кадрів, прибутку та рентабельності, економічного стимулювання тощо. Таким чином, фінансове планування впливає на всі сторони діяльності суб’єкта господарювання і сприяє раціональному використанню трудових, матеріальних і грошових ресурсів.

З одного боку, призначення фінансового плану полягає у прогнозі фінансової перспективи, а з іншого — у визначенні поточних доходів та витрат. У цьому виділяють два типи фінансових планів : довгостроковий і короткостроковий. Основне цільове призначення першого – визначення допустимих з позиції фінансової стабільності темпів розширення компанії; Метою другого є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

У процес фінансового планування залучено переважну частину всіх елементів господарську діяльність підприємства. Проте серед них можна виділити найважливіші об’єкти фінансового планування:

• виручку від продукції, робіт, послуг;
• прибуток та його розподіл за відповідними напрямами;
• фонди спеціального призначення та їх використання;
• обсяг платежів до бюджету та соціальних фондів;
• обсяг позикових коштів, які залучаються з кредитного ринку;
• планову потребу в оборотних коштах;
• обсяг капітальних вкладень та джерела їх фінансування та ін.

З позиції практики рекомендується готувати кілька варіантів фінансового плану: песимістичний, найбільш імовірний та оптимістичний.

Під час підготовки плану слід враховувати:

• наявність обмежень, з якими стикається компанія (вимоги з охорони навколишнього середовища; вимоги ринку за обсягом, структурою та якістю продукції; технічні, технологічні та кадрові особливості даної компанії);
• дисциплінуючу роль плану для роботи фінансового менеджера;
• умовність планів у силу природної невизначеності розвитку економічної ситуації у глобальному та локальному масштабах.

Фінансовий план досить складний як у структурі, і за змістом. Для розробки потрібні зусилля різних підрозділів компанії.

Для складання фінансових планів використовуються такі інформаційні джерела:

• договори (контракти), що укладаються із споживачами продукції та постачальниками матеріальних ресурсів;
• результати аналізу фінансової звітності та виконання фінансових планів за попередній період (місяць, квартал, рік);
• прогнозні розрахунки щодо реалізації продукції споживачам або плани її збуту виходячи із замовлень, прогнозу попиту на неї, рівня продажних цін та інших умов ринкової кон’юнктури, включаючи постачання продукції за готівку та в порядку бартерного обміну. За підсумками показників збуту розраховується обсяги виробництва, видатки випуск продукції, прибуток, рентабельність та інші показники;
• економічні нормативи, що затверджуються законодавчими актами (податкові ставки, тарифи відрахувань до державних соціальних фондів, норми амортизаційних відрахувань, облікова ставка банківського відсотка, мінімальна місячна оплата праці тощо).

Розроблені на основі цих даних фінансові плани є керівництвом (орієнтиром) для фінансування поточних фінансово-експлуатаційних потреб, інвестиційних програм та проектів.

Розглянемо модель, що дозволяє ув’язати процес фінансового планування із стратегічними цілями підприємства.

Основні етапи процесу планування відповідно до стандартної моделі консалтингової компанії ßooz, Allen & Hamilton представлені на малюнку нижче.

1. Формування цілей. У межах фінансового планування ставляться дві групи цілей. Формальні цілі є критерієм оцінки корисності діяльності та стану підприємства, який виводиться з мотивації діяльності осіб, які приймають рішення. Реальні цілі відображають шляхи досягнення формальних цілей (продукція, яку треба зробити, її якість та кількість, необхідні ресурси, їх якість та кількість).

2. Аналіз проблем. Цей етап включає наступні кроки:

• • визначення фактичного стану (аналіз становища);
  • прогноз становища;
  • ідентифікація проблем за допомогою протиставлення системи цілей та результатів аналізу та прогнозу становища;
  • структурування проблем

У ході структурування проблем, по-перше, необхідно всі проблеми розбити на дві групи:

1. зовнішні , на вирішення яких неможливо вплинути з боку підприємства протягом усього планового періоду;
2. внутрішні , вирішення яких залежить від управління підприємствам.

Потім необхідно проблеми, віднесені до другої категорії, розбити на два класи:

1. проблеми, вирішення яких не потребує значних фінансових та тимчасових витрат. Цей клас проблем вирішується під час поточного чи оперативного фінансового планування;
2. проблеми, на вирішення яких потрібно тривалий час і значний обсяг фінансування. Ці проблеми розглядаються у процесі перспективного планування та прогнозування.

3. Пошук альтернатив. Під альтернативами розуміються взаємовиключні варіанти рішень. Приклади альтернативних рішень у фінансовому плануванні:

• • чи слід підприємству вдаватися до позикового фінансування чи відмовитися від нього;
  • який варіант позикового фінансування віддати перевагу;
  • чи слід здійснювати інвестиційну діяльність;
  • якої політики поповнення оборотних коштів слід дотримуватись.

За довгострокового фінансового планування важливе місце займає прогнозування. У цьому слід розрізняти два види прогнозів: впливу та розвитку.

Прогнози впливу дають уявлення у тому, до досягнення яких результатів призведе прийняття кожного з існуючих рішень, тобто. як це рішення вплине на показники діяльності підприємства.

Прогнози розвитку ситуації поширюються на показники довкілля, куди особи, які приймають рішення, що неспроможні вплинути в аналізованому періоді.

4. Оцінка альтернатив . З точки зору прийнятності, ефективності та ризику оцінка альтернатив є основою для прийняття рішень. Оптимальною вважається законна і практично реалізована альтернатива, що максимально дозволяє наблизитися до досягнення поставлених реальних цілей при існуючих обмеженнях (ресурсних, тимчасових, трудових і т.д.).

Процес фінансового планування включає чотири етапи:

На першому етапі аналізуються фінансові показники за попередній період. Для цього використовують основні фінансові документи підприємств — бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух коштів. Вони мають велике значення для фінансового планування, оскільки містять дані для аналізу та розрахунку фінансових показників діяльності підприємства, а також є основою для складання прогнозу цих документів. Причому складна аналітична робота на цьому етапі дещо полегшується тим, що форма фінансової звітності та плановані фінансові таблиці однакові за змістом.

Баланс підприємства входить до складу документів фінансового планування, а звітний бухгалтерський баланс є вихідною базою першої стадії планування. При цьому західні компанії використовують для аналізу, як правило, внутрішній (управлінський) баланс, що містить достовірну інформацію для внутрішньофірмового використання. Зовнішній баланс, зазвичай складається для публікації, з низки причин (оподаткування, створення резервного капіталу та інших.) показує зменшені розміри прибутку.

Другий етап передбачає складання основних прогнозних документів, таких як прогноз балансу, звіту про прибутки та збитки, рух грошових коштів (рух готівки), які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються до структури науково обґрунтованого бізнес-плану підприємства.

На третьому етапі уточнюються та конкретизуються показники прогнозних фінансових документів у вигляді складання поточних фінансових планів.

На четвертому етапі здійснюється оперативне фінансове планування.

Завершується процес фінансового планування практичним впровадженням планів та контролем за їх виконанням.

Розробка фінансового плану вимагає здійснення критичного аналізу показників виробничого плану та виявлення неврахованих внутрішньогосподарських резервів та шляхів ефективного використання виробничих потужностей підприємства, можливостей більш раціонального витрачання матеріальних та грошових ресурсів, підвищення якості продукції, розширення асортименту тощо.

У процесі розроблення проекту фінансового плану визначаються:

• витрати на реалізовану продукцію;
• прибуток від реалізації продукції;
• грошові кошти;
• амортизаційні відрахування;
• обсяг та джерела фінансування інвестицій;
• потреба в оборотних коштах та джерела її покриття;
• розподіл та використання прибутку;
• взаємини із бюджетами;
• взаємини із кредиторами тощо.

Таким чином, фінансове планування має забезпечувати постійний потік прибутку, поточну платоспроможність та високу прибутковість підприємства.

Залежно від періоду, що охоплюється, фінансове планування поділяється на такі види:

• оперативне – здійснюється на короткочасний період (квартал, півріччя) з метою контролю надходження фактичної виручки на розрахунковий рахунок підприємства та витрачання готівкових фінансових ресурсів;
• поточне – є плануванням «здійснення»; воно розглядається як складова частина перспективного планування, є конкретизацією його показників і складається на період, рівний одному році;
• перспективне — визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, будучи головною формою реалізації цілей підприємства. У сучасних умовах перспективне фінансове планування охоплює період від одного до трьох років. Однак такий часовий інтервал має умовний характер, оскільки залежить від економічної стабільності та можливості прогнозування обсягів фінансових ресурсів та напрямів їх використання.

Принципи та методи фінансового планування

Принципи фінансового планування

У процесі фінансового планування слід дотримуватися наступних принципів, що визначають характер та зміст планової діяльності в економічній організації.

Принцип єдності передбачає, що планування має мати системний характер. Поняття «система» означає:

• існування системи елементів (підрозділів);
• взаємозв’язок між ними;
• наявність одного напряму розвитку елементів, орієнтованого загальні цілі підприємства.

Єдиний напрямок планової діяльності, спільність цілей всіх підрозділів стають можливими у межах вертикальної єдності фірми.

Принцип координації планів окремих підрозділів виявляється у тому, что:

• не можна планувати ефективно діяльність одних підрозділів фірми поза з іншими;
• всякі зміни у планах одних структурних одиниць мають бути відображені у планах інших підрозділів.

Отже, взаємозв’язок та одночасність — ключові риси координації планування на підприємстві.

Принцип участі означає, що кожен спеціаліст фірми стає учасником планової діяльності незалежно від посади та функції, яку він виконує.

Принцип безперервності полягає в тому, що:

• процес планування має здійснюватися систематично у межах встановленого циклу;
• розроблені плани повинні безперервно приходити на зміну один одному (план закупівель – план виробництва, план з маркетингу).

У той же час невизначеність довкілля та наявність непередбачених змін внутрішньої обстановки вимагають коригування та уточнення планів фірми.

Принцип гнучкості тісно пов’язаний із попереднім і полягає у наданні планам та процесу планування в цілому особливості змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Тому плани мають містити звані резерви безпеки (ресурсів, виробничих потужностей тощо.).

Принцип точності передбачає, що плани підприємства мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, якою дозволяють зовнішні умови діяльності фірми.

Перелічені вище принципи є загальними положеннями, які можуть бути конкретизовані та деталізовані. У цьому принципи фінансового планування можуть доповнюватися такими принципами.

Принцип фінансового співвідношення термінів (золоте банківське правило). Отримання та використання коштів має відбуватися у встановлений термін, тобто. капітальні вкладення із тривалими термінами окупності доцільно фінансувати з допомогою довгострокових позикових коштів.

Принцип платоспроможності . Планування коштів має забезпечувати платоспроможність підприємства у час року. У цьому випадку підприємство має мати достатньо ліквідних коштів, щоб забезпечувати погашення короткострокових зобов’язань.

Принцип рентабельності капітальних вкладень. Для капіталовкладень необхідно вибирати найдешевші способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний кредит, структуровані фінансові інструменти та ін.). Позиковий капітал вигідно залучати лише тому випадку, якщо він підвищує рентабельність власного капіталу. У разі забезпечується дію ефекту фінансового важеля (левериджа). Іншими словами, фінансовий леверидж є об’єктивним фактором, що виникає з появою позикових коштів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє отримувати додатковий прибуток на власний капітал.

Принцип збалансованості ризиків. Особливо ризикові довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів (чистого прибутку та амортизаційних відрахувань).

Принцип пристосування до потреб ринку. Для підприємства важливо враховувати кон’юнктуру ринку та свою залежність від надання кредитів.

Принцип граничної рентабельності. Доцільно вибирати ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну (граничну) рентабельність.

Методи фінансового планування

У практиці фінансового планування застосовують такі методи:

• економічного аналізу (розрахунково-аналітичний);
• нормативний;
• балансових розрахунків;
• грошових потоків;
• метод багатоваріантності;
• економіко-математичне моделювання.

Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності, тенденції у русі натуральних та вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі аналізу досягнутої величини фінансових показників прогнозується їхня величина на майбутній період. Даний метод планування застосовується у тих випадках, коли відсутні фінансово-економічні нормативи, а взаємозв’язок між показниками може бути встановлений її прямим способом, а побічно на основі вивчення їхньої динаміки за ряд періодів (місяців, років). Шляхом використання цього може бути встановлена ​​планова потреба у оборотних активах, величина амортизаційних відрахувань та інші показники. При використанні цього методу часто вдаються до експертних оцінок.

Сутність нормативного методу полягає в тому, що на основі заздалегідь встановлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта господарювання у фінансових ресурсах та їх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та зборів, норми амортизаційних відрахувань, облікова ставка банківського відсотка та ін.

У фінансовому плануванні використовується ціла система і нормативів: загальнодержавні, регіональні, місцеві (локальні), галузеві, і навіть нормативи самого підприємства.

Загальнодержавні нормативи є обов’язковими для країни. До них відносяться:

• ставки загальнодержавних податків;
• норми амортизації щодо окремих груп основних засобів;
• ставки рефінансування комерційних банків, що затверджуються центральним банком країни, та норми обов’язкових резервів банків, що депонуються у центральному банку;
• тарифні ставки на державне пенсійне забезпечення та страхування;
• мінімальна місячна оплата праці;
• нормативи відрахувань від чистого прибутку до резервних фондів акціонерних товариств;
• мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерних товариств відкритого та закритого типу тощо.

Регіональні та місцеві нормативи діють в окремих адміністративних суб’єктах країни та затверджуються представницькими та виконавчими органами влади. Вони охоплюють, як правило, ставки регіональних податків та зборів.

Галузеві нормативи застосовують у межах окремих галузей чи з групам організаційно-правових форм підприємств (малі підприємства, акціонерні товариства, підприємства з іноземними інвестиціями).

Нормативи підприємства розробляють самі суб’єкти господарювання — це нормативи, що приймаються безпосередньо на підприємстві і використовуються ним для регулювання виробничо-господарської діяльності, контролю використання фінансових ресурсів, інших цілей щодо ефективного вкладення капіталу. До цих нормативів належать:

• нормативи планової потреби у оборотних активах;
• норми кредиторської заборгованості, що постійно перебуває в обігу підприємства;
• норми запасів матеріалів, заділів незавершеного виробництва, запасів готової продукції на складі та товарів у днях;
• нормативи розподілу чистого прибутку на споживання, накопичення та в резервні фонди.

Нормативний метод планування є найпростішим та найдоступнішим.

Знаючи норматив та об’ємний показник, можна обчислити запланований показник. Тому актуальною проблемою управління фінансами підприємства є розробка економічно обґрунтованих норм та нормативів для формування та використання грошових ресурсів та організації контролю за їх дотриманням кожним структурним підрозділом підприємства.

Використання методу балансових розрахунків для визначення майбутньої потреби у фінансових засобах ґрунтується на прогнозі надходження коштів та витрат за основними статтями балансу на певну дату у перспективі. Причому великий вплив має бути приділено вибору дати: вона має відповідати періоду нормальної експлуатації підприємства.

p align=”justify”> Метод грошових потоків носить універсальний характер при складанні фінансових планів і служить інструментом для прогнозування розмірів і строків надходження необхідних фінансових ресурсів. Прогнозування грошових потоків ґрунтується на очікуваних надходженнях коштів на певну дату та бюджетування всіх витрат та витрат. Цей метод дає більшу об’ємну інформацію, ніж метод балансового кошторису.

Метод багатоваріантності розрахунків полягає у розробці альтернативних варіантів планових розрахунків, щоб вибрати з них оптимальний. При цьому можуть задаватися різні критерії вибору:

• мінімум поточних витрат;
• мінімум вкладень капіталу за максимальної ефективності його використання;
• мінімум часу оборот капіталу, тобто. прискорення оборотності авансованих коштів;
• максимум доходу одну грошову одиницю вкладеного капіталу;
• максимум прибутковості капіталу (суми прибутку одну грошову одиницю вкладеного капіталу);
• максимум безпеки фінансових ресурсів, тобто. мінімум фінансових втрат (фінансового, кредитного, процентного, валютного та інших ризиків).

Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладено спад виробництва, інфляція і слабкість національної валюти, а в іншому — зростання відсоткових ставок і, як наслідок, уповільнення темпів зростання світової економіки та зниження цін на продукцію.

Методи економіко-математичного моделювання дозволяють кількісно висловити тісноту взаємозв’язку між фінансовими показниками та основними факторами, що впливають на їхню величину. Даний взаємозв’язок виражається через економіко-математичну модель, яка є точним математичним описом економічних процесів за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, графіків і т.д.). У модель включаються лише основні (визначальні) чинники.

Економіко-математичне моделювання дозволяє перейти від середніх величин до багатоваріантних розрахунків фінансових показників (включаючи прибуток). Побудова економіко-математичної моделі фінансового показника складається із п’яти етапів:

• вивчення динаміки фінансового показника за певний час та виявлення факторів, що впливають на цю динаміку;
• розрахунок моделі функціональної залежності фінансового показника від визначальних факторів (наприклад, прибуток від обсягу виручки від реалізації продукції);
• розробка різноманітних варіантів прогнозу фінансового показника;
• аналіз та експертна оцінка можливої ​​динаміки фінансового показника в майбутньому;
• вибір оптимального варіанта, тобто. ухвалення планового рішення.

В економіко-математичну модель повинні включатися не всі, лише ключові фактори. Перевірка обґрунтованості моделі здійснюється практикою.

Прибуток підприємства як ключовий елемент фінансового планування

Хоча прибуток і засновані на ньому показники не можуть вважатися об’єктивно найкращою цільовою функцією фінансового менеджменту, для будь-якого підприємства прибуток є дуже важливим. Це закладено у самому визначенні підприємницької діяльності, яка трактується як «самостійна діяльність, що здійснюється на свій ризик, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку» (Громадянський кодекс).

По-перше, прибуток є критерієм та показником ефективності діяльності підприємства. Сам факт прибутковості свідчить про ефективну діяльність підприємств (доходи перевищують витрати). Однак підприємству потрібна не взагалі якийсь прибуток, а конкретна її величина для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його працівників та кредиторів, стейкхолдерів.

Тут важливо відзначити загальну відповідність один одному цільових функцій фінансового менеджменту, що ґрунтуються на прибутку та грошових потоках. «При оцінці грошових потоків ми зазвичай починаємо з виміру прибутку. Вільні грошові потоки, що надходять у фірму, наприклад, походять від операційного прибутку після сплати податків. З іншого боку, оцінка грошових потоків на акції починається з чистого прибутку (Дамодаран).

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Будучи кінцевим фінансово-економічним результатом підприємств, прибуток грає ключову роль ринковому господарстві. За нею закріплюють статус мети, що зумовлює економічну поведінку підприємств, благополуччя яких залежить як від величини прибутку, так і від прийнятого в національній економіці алгоритму її розподілу, включаючи оподаткування.

Прибуток – основне джерело приросту власного капіталу. Власники та менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, приймають рішення щодо дивідендної та інвестиційної політики, що проводиться підприємством з урахуванням перспектив його розвитку.

Прибуток – джерело оновлення виробничих фондів і продукції, основне джерело фінансування інноваційної діяльності.

І, нарешті, прибуток є джерелом соціальних благ для членів трудового колективу. За рахунок прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та виплати дивідендів, а також інших першочергових відрахувань, здійснюються матеріальні заохочення працівників та надання їм соціальних пільг.

По-третє, прибуток є джерелом формування доходів бюджетів різних рівнів. Вона надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною бюджету та затверджені у законодавчому порядку.

У узагальненому вигляді прибуток відбиває кінцеві результати підприємств і фірм, характеризує економічну ефективність їх господарську діяльність. Хоча у розвиток підприємства найважливішим чинником є ​​достатність грошових потоків, управління прибутком щонайменше важливо, тому за фінансового планування прибутку приділяється особлива роль.

Управління прибутком висловлює процес розробки та прийняття управлінських рішень за ключовими аспектами, пов’язаними з утворенням та витрачанням чистого доходу підприємства. Система управління прибутком включає шість блоків.

Перший блок – цілепокладання. Основною метою управління прибутком є ​​оптимізація доходів власників (акціонерів) у поточному та перспективному періодах, що передбачає дотримання інтересів колективу підприємства та держави. Виходячи з цього, доцільно вирішити такі завдання:

• оптимізація обсягу прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу та ринковій кон’юнктурі;
• досягнення максимально можливої ​​відповідності між обсягом прибутку, що формується, і допустимим рівнем ризику;
• забезпечення високої якості прибутку, що формується. Це означає, що резерви її зростання мають бути насамперед реалізовані за рахунок операційної (поточної) діяльності та реального інвестування чистого прибутку, що створюють базу для подальшого розвитку підприємства;
• формування з допомогою прибутку обсягу фінансових ресурсів, достатніх у розвиток підприємства у майбутньому. Ці фінансові ресурси концентруються у складі фонду накопичення і прямують фінансування витрат капітального характеру;
• створення умов збільшення ринкової вартості підприємства, що визначається рівнем капіталізації прибутку. Підприємство саме встановлює пропорції розподілу прибутку на капіталізовану та споживану її частини.

Другим блоком є ​​механізм управління прибутком, до складу якого входять такі елементи:

• державне правове регулювання (податкове, амортизаційна політика, регулювання розміру відрахувань із чистого прибутку до резервного капіталу акціонерних товариств тощо);
• ринковий механізм регулювання, що складається під впливом попиту та пропозиції на товари та визначає ринковий рівень цін;
• внутрішній механізм регулювання у підприємстві, який встановлюється його документами. Окремі аспекти управління прибутком регулюються у межах прийнятої на підприємстві облікової, цінової, дивідендної та інвестиційної політики;
• система конкретних методів та прийомів управління (фінансово-економічні розрахунки, економіко-математичні, статистичні та інші методи, що використовуються в процесі аналізу, планування та контролю прибутку).

Третій блок – організаційне забезпечення управління прибутком – передбачає наявність на підприємстві внутрішніх структурних підрозділів (відділів, служб), які здійснюють розробку та реалізацію управлінських рішень з окремих питань формування та використання прибутку та відповідають за ці рішення.

Четвертий блок – інформаційне забезпечення. Від якості інформації, що залучається, для прийняття управлінських рішень значною мірою залежить обсяг прибутку підприємства.

П’ятий блок — контроль за виконанням плану з прибутку. До системи контролю прибутку пред’являються такі вимоги:

• орієнтація системи контролю на реалізацію розробленої для підприємства політики управління прибутком;
• забезпечення багатоцільового характеру контролю прибутку;
• орієнтація контролю прибутку на кількісні параметри (абсолютні величини);
• відповідність методів контролю прийомів та способів аналізу та планування;
• своєчасність операцій із здійснення контролю прибутку, щоб він мав характер запобігання кризовому розвитку ситуації на підприємстві;
• гнучкість організації контролю та наочність його побудови. Наочність контролю прибутку виявляється у роботі центрів відповідальності, формованих у системі організаційного забезпечення діяльності підприємства (центрів витрат, доходу, прибутку та інвестицій).

Шостий блок включає методи аналізу та планування прибутку. До основних методів аналізу прибутку належать:

• горизонтальний (трендовий) аналіз;
• вертикальний (структурний) аналіз;
• порівняльний аналіз;
• аналіз коефіцієнтів (вивчення коефіцієнтів рентабельності та ефективності розподілу прибутку);
• інтегральний аналіз (схема фінансового аналізу за методикою “Дюпон”);
• аналіз ризиків (вивчення ймовірності виникнення ризиків та розміру можливих фінансових втрат при їх настанні).

Традиційними для планування прибутку є такі методи:

• прямого рахунки – в його основі лежить асортиментний розрахунок прибутку від випуску та реалізації продукції;
• аналітичний – використовується при незначних змінах в асортименті продукції, що випускається. При цьому розрахунок ведеться окремо за порівнянною та незрівнянною товарною продукцією;
• нормативний – величина прибутку в планованому періоді визначається на основі встановленого підприємством відсотка рентабельності на всю продукцію, що реалізується;
• самофінансування – покликаний сприяти активізації інвестиційної діяльності для відновлення виробничого потенціалу підприємства.

Планування прибутку — складний і багатогранний процес, що включає аналіз господарських зв’язків підприємства та фінансових показників за період, що передує планованому. Від правильності планування прибутку залежить забезпечення фінансовими ресурсами процесу виробництва та збуту продукції і на рівень особистих доходів працівників, утворених із фонду споживання.

Оптимальний план прибутку необхідний підприємству також і для того, щоб правильно вносити авансові платежі з податку на прибуток до бюджету, тим самим убезпечивши себе від штрафних санкцій з боку податкових органів.

Підприємство самостійно розробляє план прибутку, виходячи з:

• договорів, укладених з постачальниками та споживачами;
• економічних нормативів, встановлених державою;
• матеріалів аналізу господарсько-фінансової діяльності за попередній період

Оскільки перспективне фінансове планування є основою для поточного та оперативного планування, планування прибутку для підприємства доцільно розглядати у межах саме перспективного планування.

Перспективне планування передбачає розробку фінансової стратегії підприємства та планування фінансової діяльності.

Розробка фінансової стратегії являє собою особливу галузь фінансового планування, оскільки, будучи складовою загальної стратегії економічного розвитку, вона повинна бути узгоджена з цілями та напрямками, сформульованими загальною стратегією. У рамках стратегічного планування визначаються довгострокові орієнтири розвитку та мети підприємства, довгостроковий курс дій щодо досягнення мети та розподілу ресурсів.

Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найбільш ефективних способів її досягнення. p align=”justify”> Важливим моментом при розробці фінансової стратегії є визначення періоду її реалізації. На нього впливає ряд факторів, до основних з них слід зарахувати:

• динаміку макроекономічних процесів;
• тенденції розвитку вітчизняного фінансового ринку (з огляду на залежність від світових фінансових ринків);
• галузеву належність підприємства та специфіку виробничої діяльності.

За підсумками фінансової стратегії виробляється планування фінансової складової діяльності, тобто. визначається фінансова політика підприємства за конкретними напрямами фінансової діяльності: податковою, амортизаційною, дивідендною, емісійною тощо.

Основу перспективного планування становить прогнозування , що є втіленням стратегії підприємства над ринком. Прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на тривалу перспективу. Прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання яких при тенденціях зміни ситуації на ринку, що намітилися, дозволяє визначити один з варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Прогнозування та планування схожі між собою і взаємно доповнюють один одного, хоча мають деякі відмінності. Так, завданням планування є реалізація розроблених планів практично, тоді як розроблені прогнози є орієнтири, передбачення можливих змін. Проте в економічній літературі поняття планування та прогнозування використовуються як синоніми, що обумовлено схожістю здійснення цих процесів. Основою як планування, так і прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з подальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Відправним моментом при здійсненні цих процесів є визнання факту стабільності змін основних показників діяльності суб’єкта господарювання від одного звітного періоду до іншого. Інформаційною базою прогнозів та планів виступає бухгалтерська та статистична звітність підприємства.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних фінансових документів:

• прогнозу звіту про прибутки та збитки;
• прогнозу руху коштів;
• прогнозу бухгалтерського балансу

Основна мета побудови цих документів полягає в оцінці фінансового стану підприємства на кінець запланованого періоду. Безпосередньо величина запланованого прибутку визначається за допомогою прогнозного звіту про прибутки та збитки.