Фінансова безпека (financial security) – поняття, що включає комплекс заходів, методів і засобів захисту економічних інтересів держави на макрорівні, корпоративних структур, фінансової діяльності суб’єктів господарювання на мікрорівні.
Поняття фінансової безпеки так само широке, як, власне, і тлумачення фінансів як економічної категорії. На сьогодні немає єдиного усталеного визначення поняття «фінансова безпека». Наявні формулювання відображають лише окремі аспекти фінансової безпеки і не можуть претендувати на її однозначне та виняткове трактування. Фінансова безпека як визначення розглядається під різними кутами, зокрема:
- з позицій ресурсно-функціонального підходу фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів суб’єктів господарювання на всіх рівнях фінансових відносин; забезпеченість домашніх господарств, підприємств, організацій та установ, регіонів, галузей, секторів економіки держави фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб та виконання відповідних зобов’язань;
- з погляду статики, фінансова безпека – такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, інвестиційної, митно-тарифної та фондової систем, що характеризуються збалансованістю, стійкістю до внутрішніх та зовнішніх негативних впливів, здатністю попередити зовнішню фінансову експансію, забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання;
- у контексті нормативно-правової регламентації фінансова безпека передбачає створення таких умов функціонування фінансової системи, за яких, по-перше, фактично відсутня можливість спрямовувати фінансові потоки у незакріплені законодавчими нормативними актами сфери їх використання та, по-друге, до мінімуму знижено можливість зловживання фінансовими ресурсами .
Таким чином, з позицій різнобічного підходу фінансова безпека – Захищеність фінансових інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності та стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх та внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.
На макрорівні фінансова безпека — здатність держави у мирний час та за надзвичайних ситуацій адекватно реагувати на внутрішні та зовнішні негативні фінансові впливи.
Фінансова безпека відображає стан та готовність фінансової системи держави до своєчасного та надійного фінансового забезпечення економічних потреб у розмірах, достатніх для підтримки необхідного рівня економічної та військової безпеки країни. Фінансова безпека досягається діяльністю у фінансовій сфері та у пов’язаних з нею сферах: грошово-кредитної, економічної, соціальної, міжнародно-фінансової тощо. Тому концепція та стратегія фінансової безпеки повинні знаходити відображення у концепції та державній стратегії економічної безпеки, в економічній, бюджетній та грошово-кредитній політиці тощо.
Стратегія фінансової безпеки повинна також забезпечувати досягнення основних цілей національної безпеки (див. також Фінансова безпека держави).
Основні цілі та завдання забезпечення фінансової безпеки, як держави, так і компанії:
- визначення факторів, що впливають на фінансову та виробничу діяльність, їх формалізація;
- побудова системи обмежень, що ліквідують ненавмисне та навмисне вплив.
Створення системи фінансової безпеки — евристичний процес, який полягає у вирішенні багатокритеріальних завдань, які вимагають участі високопрофесійних фахівців у різних галузях. Для компаній розробка стратегії фінансової безпеки — частина стратегії розвитку, за допомогою якої її керівники вирішують два найважливіші завдання, що становлять комерційну таємницю: розвиток нових та (або) модернізація існуючих методів просування продукції та послуг на товарних та фінансових ринках, що дозволяють їй оптимізувати надходження та розподіл. грошових та прирівняних до них коштів з урахуванням збалансованого розподілу різноманітних ризиків та способів їх покриття, пошук оптимальної корпоративної структури капіталу; побудова фінансового менеджменту в ринковому середовищі, що характеризується високим ступенем невизначеності та підвищеним ризиком.
Найважливіший аспект у вирішенні завдання забезпечення фінансової безпеки компанії – побудова оптимальної структури її капіталу на базі загальноприйнятих коефіцієнтів, що дозволяє оптимізувати управління заборгованістю компанії та методи залучення додаткових фінансових ресурсів на фінансовому ринку. Основна проблема в реалізації концепції фінансової безпеки компанії — відсутність апробованих та стандартизованих способів покриття різноманітних ризиків, а також формалізація та опис структури самих ризиків.
Як система фінансова безпека включає також комплекс завдань щодо усунення конфлікту інтересів між суб’єктами інфраструктури фінансового ринку на рівні держави та підрозділами компанії на рівні корпорації. Серед апробованих методів та засобів ліквідації конфлікту інтересів – чітка побудова документообігу та контроль за його дотриманням; жорсткий розподіл прав доступу різних суб’єктів та підрозділів до інформації; ієрархія повноважень, і навіть встановлення умовних бар’єрів, про «китайських стін» (англ. Chinese wall), з допомогою яких службовці різних суб’єктів господарювання та його підрозділів з потенційною можливістю конфлікту інтересів поділяються у часі та просторі.
Окремо вирішується завдання безпеки при передачі даних локальними, розподіленими або глобальними мережами від випадкової або навмисної зміни, знищення, розголошення, а також несанкціонованого використання. Система вживаних заходів має бути прозорою — запровадження механізмів безпеки не повинно порушувати нормальну роботу всієї системи; затримки у процесі передачі даних, що вносяться програмними та технічними засобами безпеки, мають бути мінімальними; не повинна також зменшуватись надійність передачі. При цьому засоби безпеки повинні бути захищені від несанкціонованого доступу. Розроблено засоби та технологію захисту обчислювальних мереж (захисні екрани, ешелонована оборона та ін.).
З метою захищеності баз даних застосовують:
- резервне копіювання, яке захищає дані та програми від появи помилок, псування та видалення під час відмов та різноманітних збоїв, що виникають у системі або мережі;
- забезпечення конфіденційності шляхом використання різних технічних та математичних методів, зокрема, криптографії, що забезпечує таємність програм та даних, що зберігаються в системах або передаються через мережу;
- реєстрацію абонентів (користувачів), які мають право доступу до певних програм та даних, що дає змогу проводити їхню аутентифікацію.
Процес забезпечення безпеки, цілісності та надійності обробки та зберігання даних розуміється як єдиний процес захисту даних. У багатьох високорозвинених країн розробляються спеціалізовані стандарти, призначені захисту даних. Наприклад, США затверджено стандарт «приватної вдосконаленої пошти», використовуваної для шифрування інформації як у комерційних, і некомерційних завданнях і дозволяє надавати документам нерозпізнаваний вид.
Для забезпечення юридичної бази у низці країн прийнято відповідні закони. Так було в США з 1974 р. діє Закону про секретності, визначальний правила зберігання даних. Згодом на додаток до нього прийнято: Закон про таємницю фінансових операцій (1978), що обмежує доступ до банківських операцій, у тому числі й для державних організацій; Закон про зберігання інформації (1978), що вимагає сповіщення користувачів про отримання третьою стороною доступу до їх записів; Закон про електронний зв’язок (1986), що забороняє перехоплення даних, що передаються через комунікаційну мережу.
Розробками концепції безпеки даних займається National Computer Security Center, NCSC (Національний центр комп’ютерної безпеки), де зосереджені основні роботи зі стандартів у цій галузі.
