Факторинг

Факторинг (Factoring) – процес переуступки факторингової компанії неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур) у поєднанні з елементами фінансового, бухгалтерського, інформаційного, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Факторингові операції почали активно використовуватися замість вексельної форми комерційного кредиту обслуговування процесу реалізації товарів, починаючи з 1960-х років. Вперше факторингові операції почав здійснювати створений у Великій Британії ще XVII в. Будинок факторів (House of Factors). Сучасні види факторингу в 1947 надавав американський банк The first national bank of Boston. Проте офіційно факторингові послуги США були визнані лише 1963 р.

У Великій Британії перша факторингова компанія була відкрита у 1960 р., у Німеччині – у 1963 р., у Франції – у 1965 р.

Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. н. було створено три міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group SC, Factors Chain International. Тільки одна з них – International Factors Group SC об’єднує 58 факторингових компаній у 35 країнах світу, а її частка на світовому ринку факторингових послуг становить приблизно 28%.

На сьогодні обсяг світового ринку факторингових послуг перевищує трильйон євро, майже 70% якого припадає на європейські країни. Наразі найбільші обсяги операцій факторингу виконують компанії Великобританії, Італії, США, Франції та Німеччини.

Згідно з українським законодавством здійснення операції переуступки вимог та переведення боргу передбачено Цивільним кодексом України, Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки та банківську діяльність».

У Законі України «Про банки та банківську діяльність» факторинг визначений як одна з банківських операцій, що передбачає набуття права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги та прийняття на себе ризику виконання таких вимог та приймання платежів.

У Цивільному Кодексі України наголошується, що факторинг – це фінансування під поступку грошової вимоги: одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати кошти у розпорядження іншої сторони (клієнта) за винагороду, а клієнт поступається або зобов’язується поступитися фінансовому агенту правом грошової вимоги до третього. особі (боржнику).

Метою такої переуступки клієнта фактор своєї вимоги до боржника є забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Крім того, зобов’язання фактора за договором факторингу може також передбачати надання клієнту послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

З економічної погляду факторинг можна як операцію, має кредитний характер, оскільки умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що фактор кредитує свого клієнта досі отримання платежу від боржника.

Факторинг характеризує фінансові відносини, що виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту. Доцільність використання факторингу обумовлена ​​потребою в:

• зменшенні дебіторської заборгованості;
• прискорення обороту коштів у розрахунках;
• зниження рівня неплатежів;
• фінансування розвитку виробництва.

Факторинг став реальною альтернативою банківському кредитуванню, інструментом фінансування збуту та підтримки інвестиційної діяльності підприємств. З одного боку, основою для використання факторингу є комерційний кредит, тобто продаж товарів з відстроченням платежу, з другого — умова негайної сплати розрахункових документів постачальника. Це означає, що факторингова компанія кредитує свого клієнта до отримання платежу від боржника.

Порівняльна характеристика кредиту та факторингу

До факторингу належить сукупність таких операцій із фінансовими активами:

1. фінансування клієнтів-суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;
2. придбання поступленої грошової вимоги, у тому числі права вимоги, що виникне у майбутньому, до боржників-суб’єктів господарювання за договором, на якому ґрунтується такий відступ;
3. отримання плати за користування коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачений договором, на якому базується уступка.

Основними функціями факторингу є:

1. фінансування постачання товарів (послуг);
2. керування дебіторською заборгованістю;
3. покриття фінансових ризиків;
4. оцінка платоспроможності покупателя.

Суб’єктами факторингової операції є:

1. фактор – банк, факторингова фінансова установа або фізична особа-суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції;
2. клієнт (постачальник) – фізична або юридична особа-суб’єкт підприємницької діяльності, яка отримує факторингові послуги;
3. позичальник (покупець, боржник) – підприємство, яке купує товар чи послугу за умов комерційного кредиту.

Класифікація факторингу може бути здійснена за такими ознаками:

1. за місцем проведення (резидентності);
2. за участю боржника в угоді: відкритий та закритий (конфіденційний) факторинг;
3. за періодичністю обслуговування: регулярний та одноразовий;
4. за способом розрахунків із постачальниками (залежно від повернення вимоги): з правом регресу і права регресу;
5. за способом кредитування постачальника: у формі попередньої оплати та з оплатою вимог на певну дату;
6. за способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій: з відкритим обліком рахунків-фактур та агентського типу;
7. за видом обслуговування операцій: простий та вексельний;
8. за рівнем фінансування: без фінансування та з фінансуванням;
9. за об’єктом вимоги: з платіжними вимогами за товари; із платіжними вимогами кредиторів до позичальників;
10. залежно від вимог постачальника до факторингової компанії: відкритий факторинг без права регрес та повне обслуговування з правом регрес.

У класичному варіанті факторинг – це повне фінансове обслуговування постачальника та кредитування під рахунки без права регресу. Як правило, банк або факторингова компанія, яка надає такі послуги, сплачує 80-90% вартості переуступлених боргових вимог (рахунків-фактур), що виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту, та отримує право на отримання платежу за ними . Залишок (10-20%) за мінусом плати за послугу та відсотків за користування кредитними коштами виплачується постачальнику після стягнення заборгованості з покупця.

Відповідно до договору про факторинг боржник здійснює платіж фактору на підставі отриманого від клієнта або фактора письмового повідомлення про поступку грошової вимоги фактору, в якому вказуються сума грошової вимоги, що підлягає виконанню, та фактор, якому має бути здійснено платіж. Виконання боржником фінансової вимоги фактору звільняє його від зобов’язань перед клієнтом. Наступна поступка (переуступка) фактором права грошової вимоги третій особі не допускається.

Головною економічною перевагою застосування факторингу є швидке перетворення дебіторської заборгованості на кошти. Важливою характеристикою факторингової послуги (факторингу) є її комплексний характер, оскільки крім кредитування поставок продукції факторинг передбачає наявність фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника фактором. Таке обслуговування може здійснюватися на основі угод про повне обслуговування з відкритим факторингом без права регресу або про повне обслуговування з правом регресу.

Нарахування винагороди з факторингу здійснюється двома методами:

1. встановлення диференційованого розміру комісії у відсотках від номінальної вартості права вимоги;
2. шляхом дисконтування. Ставка дисконту диференційована за термінами авансування та залежить від обсягу фінансування та рівня ризику, який приймає він банк (фактор).

При нарахуванні суми винагороди за факторингом банки та факторингові установи використовують комбінований механізм сплати винагороди, схожий зі сплатою звичайних відсотків за кредит, які утримуються за фактичну суму заборгованості та за фактичний термін існування цієї заборгованості, а послуги адміністрування дебіторської заборгованості сплачуються окремими платежами комісійної винагороди). Розмір комісії встановлюється як фіксованої ставки вартості накладної.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг (1988 р.) особливістю міжнародного факторингу є переважання у ньому експортного факторингу, який передбачає продаж експортером своєму банку-фактору короткострокових дебіторських заборгованостей (до 90 днів) з експорту. Класичний міжнародний факторинг передбачає участь чотирьох сторін: експортера, експорт-фактора, імпортера та імпорт-фактора. Глава про факторинг міститься у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.

В Україні програма впровадження факторингу стартувала у 1993-1994 роках. У 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про міжнародний факторинг.

На сьогоднішній день в Україні факторингове обслуговування розвивається динамічно, головними постачальниками факторингу є банки. Основними споживачами факторингу в Україні є підприємства харчової, кондитерської, фармацевтичної, хімічної промисловості, виробники будівельних матеріалів, окремих видів продукції легкої промисловості, тари, упаковки, які шукають нові ринки збуту та великі торгові підприємства.

(Див. Банківський кредит, Рамбурс, Фінансова послуга).