Економічний дирижизм (фр. dirigisme від diriger – керувати, керувати, регулювати) –
- концепції економічної думки, що обґрунтовують необхідність, напрями та форми державного регулювання економіки. З’явилися вперше на рубежі 20-30-х років. ХХ ст. у Франції. Представлені загальнотеоретичними концепціями регульованої, планованої, змішаної економіки (Б. де Жувенель, Е. Тейлак, Ж. Піру, Е. Жаїс, Ф. Перру, П. Боше, Ш. Беттельхейм, Б. Казес, Ж. Фурастьє, К. Грюзов , П. Массе, І. Ульмо, Р. Курбі, Ж. СенЖор); соціально-економічною концепцією узгодженої економіки (Ф. Блок-Лене, А. Шаландон, А. Мальтер); економіки контрактів (А. П’єтр); конкретноекономічними концепціями – національне рахівництво, методи макроекономічного аналізу та моделювання, системи розробки прогнозів, програм економічної політики (Ж. Монне, Ж. Мачевський, Ж. Маршаль, Ж. Фурастьє, Б. Казес, Е. Маленво, Л. Столер, Ж. Бенар, І. Бернар, Р. Курбі); політико-юридичної (Б. Шено); соціологічною (Л. Нізар) концепцією. Не будучи цілісним економічним вченням, економічний дирижизм поєднує сукупність поглядів на обмежену ефективність та недосконалість ринкового механізму, недостатність «приватної ініціативи», необхідність регулювання та свідомого втручання в економіку. Корінний недолік ринкового механізму, вважають дирижисти, у тому, що, спонукаючи до випуску продукції, ринок не встановлює його точних кордонів, а це призводить до надвиробництва, економічних криз та безробіття. Ринку притаманні недостатність приватної ініціативи у розвитку капіталомістких галузей та галузей з тривалим терміном обігу капіталу (матеріальної та соціальної інфраструктури, енергетики, транспорту, зв’язку, наукових досліджень). Розбудова економічної структури, модернізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності національного капіталу, і навіть організація соціальних відносин, перерозподілу доходів, підтримання соціально-політичної стабільності повною мірою не забезпечуються ринком. На формування поглядів та концепцій економічного дирижизму вплинули меркантилізм, погляди представників історичної школи, катедерсоціалізму, інституціоналізму і особливо погляди Дж. М. Кейнса та його послідовників. Держава, вважають дирижисти, має впливати як на кон’юнктуру ринку України і сукупний попит (по Кейнсу), а й у структуру економіки, домагаючись пом’якшення структурних нерівноваг. Поряд з головним суб’єктом регулювання – державою – є і недержавні, але пов’язані з ним і суб’єкти, що впливають на економіку (профспілки, асоціації підприємців і профспілок, об’єднання держави, підприємців і профспілок), діяльність яких регламентується або контролюється державою;
- економічна політика, що передбачає значне втручання держави у економічні процеси. У 50-ті роки. стає політико-економічною доктриною 5-ї Французької республіки. Рекомендації дирижистів про розширення підприємництва та запровадження державного програмування економіки знайшли відображення у створенні державного сектора у ряді західноєвропейських країн, у розвитку державної інвестиційної діяльності та індикативного планування (англ. indicative planning);
- практика одержавлення. Вона проявляється у прямих інвестиціях, глобальному регулюванні економіки з використанням «крайніх» форм та методів втручання держави у соціально-економічні процеси суспільного відтворення (націоналізація та приватизація, значне розширення державного сектора у кредитно-банківській сфері та виробництві, адміністративний контроль над цінами та оплатою праці , перерозподіл доходів тощо) і поєднується з фіскальним та кредитно-грошовим стимулюванням виконання національних програм, здійсненням прямого та непрямого фінансування приватних компаній, середнього та малого бізнесу.
