Державний борг

Державний борг (national debt) – боргові зобов’язання держави перед юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права, що виникають з державних позик (запозичень), договорів та угод (у т.ч. міжнародних) щодо надання бюджетних кредитів та позик , пролонгації та реструктуризації боргових зобов’язань минулих років, прийнятих на себе державою гарантій (поручительств) за зобов’язаннями третіх осіб, інші зобов’язання, а також прийняті на себе державою зобов’язання третіх осіб.

Державний борг — це загальна сума на певний момент часу непогашених позик, отриманих державою для фінансування дефіциту бюджету та інші визначені законодавством цілі, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій щодо зобов’язань інших державних структур.

Законодавством деталізовано цілі, на які можна запозичувати, отже, державний зовнішній борг формують:

• позики для фінансування державного бюджету (переважно кошти, позичені у міжнародних фінансових організацій) та погашення зовнішнього державного боргу;
• позики для підтримки стабільності національної валюти (поповнення валютних резервів);
• позики для фінансування інвестиційних та інституційних проектів національного значення;
• гарантії іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;
• державні гарантії, що надаються Кабінетом Міністрів України на кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Неефективне використання залучених позик може призвести до зростання обсягу державного боргу. У багатьох країнах у бюджетному законодавстві визначено граничну межу величини державного боргу, досягнення якої сигналізує про небезпеку для всієї сфери державних фінансів.

Зовнішній державний борг – Сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

По валюті залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Державний борг в іноземній валюті виникає внаслідок здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов’язань на міжнародних ринках капіталів. Загальний обсяг зовнішнього боргу оцінюється у доларах США. Внутрішній борг переважно оцінюється у національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, оцінені у гривні, та розміщуються на внутрішньому фондовому ринку.

За терміном виплат державний борг поділяють на капітальнийякий включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату, та поточнийщо формує платежі за зобов’язаннями, які позичальник має погасити у звітному (поточному) періоді.

Інструментами оформлення боргових зобов’язань сектору державного управління можуть бути:

1. Боргові цінні папери — фінансові інструменти, які свідчать, що дана інституційна одиниця має зобов’язання, які мають бути врегульовані шляхом виплати коштів, надання іншого фінансового інструменту або будь-якого іншого об’єкта, що має певну економічну цінність (облігації, казначейські векселі та інші короткострокові цінні папери), які надають власнику безумовне право у визначений строк на отримання обумовленої фіксованої суми. Розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові облігації залежно від термінів звернення за номіналом. Однак залежно від специфіки різних країн, а також місця знаходження торгових майданчиків, на яких здійснюється їхня емісія, їхня градація є відмінною. Так, в Україні для внутрішніх облігацій терміни обігу відповідно становлять до 1 року, 1-3 роки, 3-5 років, тоді як у США дана градація інша – відповідно до 1 року (treasury bill), від 1 до 10 років (treasury note ), від 10 до 30 років (treasury bond).
2. Кредити та позики — фінансові інструменти, які створюються, коли кредитор надає кошти безпосередньо дебітору і як посвідчення права власності на актив отримує необоротний документ. Якщо кредити і позики стають об’єктом купівлі-продажу на вторинному ринку, вони переносяться в категорію цінних паперів.
3. Страхові технічні резерви — складаються з вартості активів домогосподарств у пенсійних фондах та резервах зі страхування життя, коштів, отриманих як передоплата страхових премій, а також резервів на покриття непогашених вимог із страхового відшкодування.
4. Інша кредиторська заборгованість — боргові пасиви, що утворюються пасивно (заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат, податкова заборгованість з відшкодування податкових платежів (ПДВ), термін виплати яких уже настав; авансом податкові платежі тощо.

Залежно від методу нарахування відсотків за зобов’язаннями борг підрозділяється на:

• фіксованим ставкам;
• плаваючим ставкам (прив’язані до певних індексів – мінімальних ринкових ставок на провідних міжнародних біржах, індексу інфляції);
• змішані варіанти, у яких поєднуються елементи фіксованих та відсоткових ставок;
• без нарахування доходу (заборгованість бюджету).

Виплата відсотків за борговими зобов’язаннями може відбуватися:

• наприкінці терміну (облігації з нульовим купоном, векселі, короткострокові цінні папери, кредити та позики);
• періодично протягом терміну обігу цінного паперу (дії кредитної позички);
• не проводитися взагалі (неоформлена бюджетна заборгованість);
• постійно – у разі випуску безстрокових облігацій (консолі).

Розрізняють також інші види державного боргу:

1. Номінальна та ринкова вартість боргу.
2. Консолідований та неконсолідований — різниця між ними полягає у тому, що консолідований борг не враховує тієї частини боргу, яка перебуває у власності інших структурних одиниць цього сектора. Тобто якщо власником частини облігацій боргу центрального уряду виступають позабюджетні фонди, то консолідований борг сектора державного управління буде меншим на суму цих облігацій. Консолідований метод здійснюється у країнах ЄС, натомість у США та Японії офіційно враховують лише неконсолідований борг.
3. Борг, який враховується касовим методом та методом нарахувань.
4. Чистий і валовий борг – чистий борг розраховується шляхом віднімання з пасивів, оформлених певними інструментами, які формують цей борг, активів за цими ж інструментами.
5. Внутрішній та зовнішній борг — залежно від резидентності кредитора або місця розміщення боргових зобов’язань.
6. Ринковий та позаринковий борг залежить від того, чи обертаються державні боргові зобов’язання на фондовому ринку.

Наявність державного боргу вимагає заходів з його обслуговування, включаючи процес погашення, виплату процентних платежів та інших платежів, передбачених умовами зобов’язання. Погашення боргу – це виплата кредитору основної частини боргу. Воно може відбуватися як за рахунок доходів бюджету, так і внаслідок нових запозичень (рефінансування боргу).

Варто зазначити, що визначення «державний борг» у різних країнах не є тотожним внаслідок особливостей мови, а також різних методик її підрахунку. Термін «державний борг» може трактуватися як борг центрального уряду (government debt), сектору загальнодержавного управління (general government debt) та громадський борг (public debt).

Крім боргу органів загальнодержавного управління різних рівнів з метою контролю за показниками боргу, що має можливість стати державним, у міжнародній світовій практиці враховують так званий суспільний борг (public debt). Відповідно до міжнародних стандартів ООН, громадський обов’язок – це сукупність зобов’язань (як наявних, так і юридично оформлених, які забезпечені необхідним фінансуванням, але, внаслідок деяких обставин, не набрали чинності), які безпосередньо прийняті на себе державними органами такими як: центральний уряд (або федеральний уряд залежно від політичної організації країни); центральні органи штатів, провінцій, муніципалітетів, регіонів чи інші місцеві органи влади; корпорації або підприємства, що перебувають у державній власності або контролюються державою, інші економічні одиниці, які можуть вважатися державними чи квазідержавними (тобто такі, що функціонують як приватні, але користуються державними привілеями), а також сукупність зобов’язань, прийнятих на себе державними органами від імені приватних корпорацій чи інших економічних одиниць.

Відповідно до бюджетного кодексу України, державний борг — загальна сума заборгованості держави, що складається з усіх випущених та непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що набувають чинності внаслідок виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства чи договору. Тобто поняття державного боргу в українському законодавстві є вужчим і включає лише борг рівня центрального уряду, якщо брати визначення міжнародної класифікації. Натомість у вітчизняному законодавстві та у науковій практиці відсутня категорія, яка була б аналогом сектора державного управління на рівні якого найчастіше і визначається рівень боргового навантаження держави. Борг на рівні місцевих органів влади (обласних державних адміністрацій) та позабюджетних фондів відсутній, через встановлення законодавчої заборони щодо права цих органів здійснювати запозичення.

Вітчизняне законодавство розрізняє також прямі, боргові та умовні зобов’язання. Прямі зобов’язання — це зобов’язання, які беруться державою як безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладання угод про позику чи іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Умовні (гарантовані) боргові зобов’язання — це зобов’язання, які беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, зокрема зобов’язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до державного бюджету. До набрання чинності державними гарантіями операції за зазначеними зобов’язаннями не відображаються у показниках державного бюджету.

Внаслідок використання в Україні касового методу обліку бюджетних операцій до складу державного боргу не належить кредиторська заборгованість, не оформлена як державний борг відповідним чином. Це спотворює реальний рівень державного боргу та не дозволяє адекватно оцінювати рівень боргової безпеки.

Обсяг боргу сектора загальнодержавного управління має економічно обґрунтовані межі, вище за які негативні наслідки перевищують позитивний вплив від його подальшого накопичення. Встановлено, що для розвинених країн такою рисою є обсяг державного боргу, який не перевищує 60% ВВП, а для країн, які до них не належать, – 30-35% від ВВП. Також використовується критерій його ставлення до експортних надходжень – 220%. Принципи, механізми та заходи у сфері управління державним боргом щодо недопущення появи негативних явищ, пов’язаних із надмірним рівнем боргового навантаження, формують боргову політику держави.