Державні фінанси (Public finances) – грошові відносини, що виникають у процесі вартісного розподілу у зв’язку з формуванням та використанням державних грошових фондів, призначених для регулювання економіки, задоволення соціальних потреб громадян, потреб оборони та державного управління, обслуговування та погашення державного боргу та ін.
Державні фінанси є складовою фінансової системи країни. За економічним змістом державні фінанси неоднорідні, вони включають:
- державний бюджет (у федеративних державах – федеральний бюджет та бюджети суб’єктів федерації);
- державні позабюджетні фонди (у західній термінології – спеціальні урядові фонди);
- державний кредит;
- фінанси державних та муніципальних (унітарних) підприємств.
Завдяки різному функціональному призначенню названих ланок державних фінансів, держава може різносторонньо впливати на економічні та соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, домагатися прийнятного вирішення галузевих та територіальних проблем.
Найважливішу роль відіграє державний бюджет. З його допомогою у розпорядження держави мобілізуються фінансові ресурси. За їх рахунок фінансуються державні цільові програми, проводяться заходи щодо стабілізації економіки, фінансування соціальної сфери, виконання міжнародних та внутрішньодержавних зобов’язань, забезпечення обороноздатності країни та утримання збройних сил, державного управління.
Державні позабюджетні фонди керуються органами державної влади, але організаційно відокремлені від бюджетів та функціонують самостійно. До них відносяться:
- державні позабюджетні фонди соціального призначення, що формуються для реалізації конституційних прав громадян (на безоплатну медичну допомогу та охорону здоров’я, на соціальне забезпечення через хворобу, інвалідність, у разі безробіття, втрати годувальника, народження та виховання дітей тощо);
- інші цільові федеральні та регіональні фонди (інноваційного, екологічного, регіонального розвитку і т.д.), що знаходяться у віданні міністерств та відомств.
Державний кредит дозволяє мобілізувати (запозичувати) тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, які на платній та зворотній основі надходять у розпорядження федеральних та регіональних органів державної влади для фінансування видатків, не забезпечених бюджетними доходами. Державні запозичення здійснюються шляхом продажу на зовнішніх та внутрішніх фінансових ринках облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів. Державний кредит дозволяє цивілізованим способом покривати бюджетний дефіцит, сприяючи відтоку грошей з обігу, він пом’якшує гостроту проблем у сфері грошового обігу.
Фінанси державних унітарних підприємств відрізняються особливостями, які з економічних умов господарювання у конкретній країні. Так, у Росії фінанси державних унітарних підприємств складаються з фінансів підприємств (організацій, установ), заснованих на праві господарського відання чи оперативного управління, та фінансів казенних підприємств, заснованих лише на праві оперативного управління.
Державні фінанси виникли у період становлення товарно-грошових відносин та державотворення як політичної надбудови суспільства. Проте спочатку обсяг фінансових операцій із забезпечення державних потреб був невеликий. Тільки період пізнього феодалізму розвиток міст, ремесел, торгівлі поступово призводило до розширення фінансових відносин: набували поширення мита (особливо внутрішні), розвивалися податкові платежі. У міру зростання державних потреб і все більшого розмаїття їх видів виникала потреба у грошовому їх забезпеченні, що об’єктивно зумовлювало розвиток державних фінансів, що поступово ставали матеріальною основою існування держави та виконання ним своїх функцій.
Формами функціонування державних фінансів є державні доходи та державні витрати. Перші представлені тією частиною фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням централізованих фінансових ресурсів у руках органів державної влади (федеральної та регіональної) та децентралізованих фінансових ресурсів у розпорядженні державних підприємств. Централізація фінансових ресурсів дає державі:
- можливість проводити єдину фінансову політику;
- забезпечувати розвиток виробничих та соціальних інфраструктур;
- перерозподіляти кошти на користь регулювання економіки з метою підвищення загальної її ефективності;
- домагатися вирівнювання ступеня задоволення соціальних потреб громадян у межах встановлених соціальних стандартів.
Головним джерелом державних доходів є національний дохід. Але в періоди настання надзвичайних обставин і подій (війна, велике стихійне лихо тощо) як джерело формування державних доходів виступає раніше накопичене національне багатство, деякі елементи якого (золотий запас, валютні резерви, страхові резерви тощо) залучаються до господарського обороту. Центральне місце у державних доходах займають податки; поряд з ними поступово збільшуються надходження від експлуатації державної власності (дивіденди), від продажу (здачі у найм) державного майна; у зв’язку із зростанням бюджетного дефіциту розширюються масштаби державних запозичень. Державні витрати виражені фінансовими відносинами, що виникають у з використанням фінансових ресурсів покриття державних потреб.
Зміст і характеру державних витрат безпосередньо пов’язані з функціями держави: економічної, соціальної, управлінської, військової (оборонної). Витрати покликані задовольняти найважливіші потреби суспільства при розвитку економіки та соціальної сфери, здійсненні державного управління, охорони державних кордонів, підтримці внутрішнього порядку в країні тощо. Тут держава виконує свої функції як безпосередньо через систему органів управління, так і через підприємства, організації, установи, що належать йому.
Державні витрати складаються з прямих витрат держави (через систему бюджетних та позабюджетних фондів) та витрат державних унітарних підприємств, що здійснюються з метою регулювання економіки шляхом інвестування реального бізнесу, формування державних позабюджетних фондів соціального призначення, задоволення інших потреб держави. Оскільки у різних системах господарювання (ринкової та адміністративно-командної) і навіть на різних етапах розвитку економіки роль держави, її функції та сфера діяльності змінюються, відповідно перетворюються структура та обсяг вироблених державою витрат.
