Специфіка банківської установи, як одного з видів комерційного підприємства, полягає в тому, що переважна частина його ресурсів формується за рахунок власних, а за рахунок позикових коштів (див. Формування ресурсів комерційних банків). Однак можливості банків у залученні коштів не безмежні та регламентуються центральним банком країни (див. Норматив адекватності регулятивного капіталу).
З метою збільшення оборотних коштів банки шукають шляхи розширення ресурсного потенціалу, зокрема за рахунок відносно дорогого, але досить стабільного ресурсу – заощаджень населення. Залучені банками кошти різноманітні за складом. Головними їх видами є:
- кошти, залучені банками у процесі роботи з клієнтурою (депозити);
- кошти, акумульовані шляхом випуску власних боргових зобов’язань (депозитних та ощадних сертифікатів, векселів, облігацій);
- кошти, запозичені в інших кредитних установ у вигляді міжбанківського кредитування та позичок центрального банку.
Депозитними називаються операції банків із залучення коштів юридичних і фізичних осіб у вклади або певні терміни, або «до запитання». Частку депозитних операцій зазвичай припадає до 95% їх пасивів. Як суб’єкти депозитних операцій можуть виступати:
- державні підприємства та організації;
- кооперативи;
- акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства;
- змішані підприємства з участю іноземного капіталу;
- фінансові та страхові компанії;
- окремі фізичні особи та об’єднання цих осіб;
- банки та інші кредитні установи тощо.
Об’єктами депозитних операцій є депозити – суми коштів, які суб’єкти депозитних операцій вносять у банк, визначений час розміщені на рахунках банку через діючий порядок здійснення банківських операцій.
За економічним змістом депозити прийнято поділяти на три групи:
- термінові депозити;
- депозити «до запитання»;
- ощадні вклади населення.
У свою чергу, кожна з цих груп класифікується за різними ознаками.
Термінові депозити класифікуються залежно від терміну:
- до 3 місяців;
- від 3 до 6 місяців;
- від 6 до 9 місяців;
- від 9 до 12 місяців;
- понад 12 місяців.
Депозити «до запитання» класифікуються залежно від характеру та належності коштів, що зберігаються на рахунках, на:
- кошти на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках підприємств та організацій різних форм власності;
- кошти на спеціальних рахунках із зберігання різних фондів;
- кошти підприємств, призначені для капітальних вкладень;
- кошти підприємств та організацій у розрахунках;
- кошти на кореспондентських рахунках щодо розрахунків з іншими банками;
- кошти до місцевих бюджетів.
Ощадні вклади залежно від особливостей їх зберігання поділяються на:
- термінові;
- термінові із додатковими внесками;
- виграшні;
- грошово-речові виграшні;
- молодіжно-преміальні, умовні;
- на пред’явника і т.д.
Кожен із видів депозитів має свої переваги та недоліки. Депозити “до запитання” найбільш ліквідні. Їхні власники можуть у будь-який момент використовувати гроші, що знаходяться на рахунках «до запитання».
Особливості депозитного рахунку «до запитання» такі:
- гроші з цього приводу вносяться чи вилучаються як частинами, і повністю без обмежень;
- дозволяється брати з цього рахунку в установленому центральним банком порядку готівку;
- банк повинен зберігати мінімальний резерв у центральному банку у більшій пропорції, ніж у термінових вкладах.
Основними недоліками депозитів «до запитання» є:
- їх власників – відсутність сплати відсотків за рахунком (чи дуже невеликий відсоток);
- для банку – необхідність мати вищий оперативний резерв підтримки ліквідності.
Термінові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін, за ними сплачується власникам фіксований відсоток та, як правило, є обмеження щодо дострокового вилучення вкладів. Для коштів, що зберігаються на строкових депозитних рахунках, встановлюється нижча норма обов’язкових резервів, ніж за депозитами «до запитання».
Перевагою термінових депозитних рахунків клієнтам є отримання високого відсотка, а банку – можливість підтримки ліквідності з меншим оперативним резервом.
Депозит– це передача коштів клієнта у тимчасове користування банку. Він вигідний як вкладнику, а й банку. Безліч депозитів формує позичковий капітал, який банк потім розміщує на вигідних умовах у різних галузях господарства. Різниця у відсотках, що виплачуються за депозитами, та відсотках, одержуваних від позичальників капіталу, є винагородою банку за проведену ним роботу із залучення вільних коштів та розміщення позичкового капіталу. Основна вимога, що пред’являється до банківських менеджерів, полягає у необхідності забезпечення поєднання величин та термінів фінансових вимог банку до боржників з обсягами та строками його зобов’язань. Виконуючи цю умову, банки не повинні використовувати залишки за поточними рахунками як ресурс кредитування, оскільки вони можуть бути потрібні будь-якої миті.
Однак, як правило, клієнти не вилучають одночасно всі свої кошти, тому готівкові резерви банку можуть бути невеликими. Крім того, більшість банківських операцій здійснюється у безготівковому вигляді. Чи не задіяна як касові ресурси сума готівки збільшує ліквідність банку і може бути спрямована їм на надання кредитів іншим клієнтам або іншим банкам.
Умови функціонування депозитних рахунків різноманітні, але за класифікації рахунків такого роду враховують джерела вкладів, їх цільове призначення, ступінь прибутковості тощо; однак найчастіше як класифікаційні критерії виступають категорія вкладника і спосіб вилучення вкладу.
Виходячи з категорії вкладників розрізняють:
- депозити юридичних;
- депозити фізичних осіб
За формою вилучення коштів депозити поділяються на:
- вклади «до запитання» (зобов’язання, які мають конкретного терміну);
- термінові зобов’язання (що мають певний термін);
- умовні (кошти, що підлягають вилученню у разі настання заздалегідь обумовлених умов).
Депозити «до запитання»є кошти, які можуть бути вилучені у будь-який момент без попереднього повідомлення з боку клієнта. До них відносяться кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та інших рахунках, пов’язаних із здійсненням розрахунків чи цільовим використанням коштів. Депозити “до запитання” призначені для поточних розрахунків. Вони оформлюються договором між вкладником та банком. До депозитів «до запитання» слід віднести контокорентні рахунки, які є єдиний рахунок, у якому враховуються всі операції банку з клієнтом. Це активно-пасивний рахунок, що поєднує властивості розрахункового та позичкового рахунків. На контокорренті відбиваються з одного боку – позички банку та всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, з другого – кошти, що надходять рахунок у вигляді виручки, переказів, повернення позичок тощо.
Контокорентні рахунки відкриваються надійним клієнтам, першокласним позичальникам як знак особливої довіри. Власник рахунку при перевищенні витрат над надходженням коштів має можливість без спеціального оформлення у кожному окремому випадку отримувати кредит у визначеній договором із банком сумі.
Определенное сходство с контокоррентным счетом имеет текущий счет с овердрафтом. Это счет, по которому на основании соглашения между клиентом и банком допускается в определенном размере дебетовое сальдо за счет превышения суммы списания по счету над величиной остатка средств, что означает получение кредита. Однако существует ряд различий между этими счетами. При овердрафте заимствование носит нерегулярный характер, т.е. для этого счета характерен пассивный остаток. Наличие текущего счета с овердрафтом не исключает открытия клиенту для проведения отдельных операций дополнительно депозитных или ссудных счетов, в то время как на контокоррентном счете сосредоточиваются все операции, осуществляемые банком в отношении клиента. Кроме того, контокоррентные счета открываются в адрес хозяйственных организаций – юридических лиц, в то время как счет с овердрафтом может быть открыт как юридическому, так и физическому лицу для возмещения временных разрывов в поступлении и расходовании средств.
Більшість комерційних банків питому вагу депозитів «до запитання» у структурі залучених коштів досить велика. Це, як правило, найдешевше джерело освіти банківських ресурсів. У зв’язку з високою мобільністю коштів залишок на рахунках “до запитання” не постійний. Можливість власника рахунку будь-якої миті вилучити кошти вимагає збільшення у обороті банку частки високоліквідних активів з допомогою зниження частки менш ліквідних, але які приносять високі доходи активів. З цих причин за залишками на рахунках «до запитання» банки сплачують власникам досить низький відсоток або взагалі не нараховують доходу.
Термінові депозити – це кошти, залучені банками визначений термін. Розрізняють власне термінові вклади та строкові вклади із попереднім повідомленням як юридичних, так і фізичних осіб.
Термінові вклади передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку терміном і умовами за договором, а після закінчення цього періоду терміновий вклад може бути вилучено власником у будь-який момент. Розмір винагороди, що виплачується клієнту за строковим вкладом, залежить від його строку, суми депозиту та виконання вкладником умов договору. Чим довше строки та більше сума вкладу, тим більший розмір винагороди. Чинна практика передбачає оформлення термінових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців. Така градація термінів стимулює вкладників до раціональної організації власних коштів та їх поміщення у вклади, а також створює банкам умови для керування своєю ліквідністю.
Вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів означають, що про вилучення вкладу клієнт повинен заздалегідь сповістити банк у визначений за договором термін. Залежно від терміну повідомлення визначається і відсоткова ставка за вкладами.
Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу, він має розірвати чинний договір, вилучити та переоформити свій вклад на нових умовах. Однак при достроковому вилученні вкладником коштів за вкладом він може втратити передбачені договором проценти частково або повністю.
У світовій банківській практиці проміжне положення між строковими депозитами та депозитами «до запитання» займають ощадні депозити , до яких належать вклади, утворені з метою накопичення або збереження грошових заощаджень. Їх характеризує заохочення ощадливості, накопичення коштів цільового характеру та відносно високий рівень прибутковості, проте менший, ніж у термінових вкладах.
Важливим напрямом у діяльності комерційних банків стає робота із залучення коштів населення. p align=”justify”> Основним засобом конкурентної боротьби між банками за залучення ресурсів є різноманітна відсоткова політика, оскільки отримання доходу на вкладені кошти служить істотним стимулом до приміщення клієнтами вкладів у банки. Рівень депозитних процентних ставок встановлюється кожним комерційним банком самостійно, залежно від облікової ставки центрального банку, стану грошового ринку та виходячи із власної депозитної політики. За окремими видами депозитних рахунків величина доходу визначається:
- терміном вкладу;
- сумою;
- особливостями функціонування рахунку;
- обсягом та характером супутніх послуг;
- можливістю клієнта дотримуватись умов вкладу.
Рахунки “до запитання” використовуються власниками для здійснення поточних операцій, характеризуються нестабільністю залишку, і через це відрізняються низькою прибутковістю. Щодо залишків коштів на рахунках «до запитання», відкритих юридичним особам, відсотки можуть не нараховуватися взагалі. В даному випадку, як правило, з клієнтів не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування.
Проте відсутність доходу змушує власників до мінімізації коштів у рахунках «до запитання» і розміщення зайвих сум більш дохідні види вкладень. У зв’язку з цим деякі банки стимулюють клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках «до запитання», пропонуючи їм або високі відсотки на мінімальний залишок коштів на рахунку, або виплачують премії клієнтам за великі залишки коштів, що не знижуються.
За рахунками «до запитання», відкритими для фізичних осіб, відсотки встановлюються в обов’язковому порядку, але дохід за ними завжди суттєво нижчий, ніж за строковими вкладами.
Визначальним фактором при встановленні рівня процентної ставки за строковими вкладами є термін, на який розміщені кошти: чим довше термін, тим вищий рівень відсотка. Істотним моментом є частота виплати доходу: що частіше здійснюються виплати, то нижчий рівень відсоткової ставки.
З метою підвищення зацікавленості вкладників у приміщенні своїх коштів у банк використовуються різні способи нарахування та виплати відсотків. Традиційним видом нарахування доходу є прості відсотки , коли як база для розрахунку використовується фактичний залишок вкладу, і з встановленою періодичністю, виходячи з передбаченого договором відсотка, відбуваються розрахунок та виплата доходу за вкладом. Іншим видом розрахунку доходу є складні відсотки. У цьому випадку після розрахункового періоду на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до суми вкладу. Таким чином у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, що зросла на суму нарахованого раніше доходу, бази. Привабливим для вкладників є застосування відсоткової ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного знаходження коштів у вкладі. Такий порядок нарахування доходу стимулює збільшення терміну зберігання коштів.
Окрім гнучкої процентної політики з метою заохочення залучення коштів банки повинні надати своїм вкладникам гарантії надійності поміщення коштів у вклади шляхом створення страхових фондів та страхових резервів.
Своєрідним різновидом строкових вкладів є вклади, оформлені депозитними чи ощадними сертифікатами.
Сертифікат – це письмове свідоцтво банку-емітента про вклад коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та відсотків за ним.
Депозитний сертифікат може бути виданий лише юридичним, а ощадний сертифікат – лише фізичним особам. Термін обігу депозитних сертифікатів встановлено у межах одного року, а ощадних – у межах трьох років. Якщо термін отримання депозиту чи вкладу прострочений, такий сертифікат вважається документом «до запитання» і має бути оплачений банком на першу вимогу власника.
Сертифікати мають суттєві переваги перед строковими вкладами, оформленими депозитним договором:
- завдяки великій кількості можливих фінансових посередників у поширенні та обігу сертифікатів розширюється коло потенційних інвесторів;
- на вторинному ринку сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням деякого доходу за час зберігання та без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату доходу, а для банку втрату частини ресурсів.
Недоліком сертифікатів порівняно із строковими вкладами є підвищені витрати банку, пов’язані з їхньою емісією.
Кожна кредитна організація розробляє власну депозитну політику формування банківських ресурсів, що передбачає визначення форм, завдань та змісту банківської діяльності, пов’язаної із залученням банківських ресурсів. При формуванні такої політики будь-який банк ставить перед собою головну мету — збільшення обсягу ресурсної бази, мінімізацію витрат, пов’язаних із її залученням, а також підтримку належного рівня ліквідності.
Незважаючи на те, що основні елементи депозитної політики вже позначені самим її визначенням та метою проведення, теоретично більшість авторів пропонують такі елементи депозитної політики банку:
- стратегія депозитного процесу;
- організація ресурсної бази;
- контроль над реалізацією представлених елементів.
Також виділяють низку необхідних заходів, що дозволяють ефективно реалізувати депозитну політику:
- анализ депозитного рынка;
- визначення цільових ринків;
- мінімізація витрат пов’язаних із залученням коштів;
- оптимізація та підтримання належного рівня ліквідності.
У процесі формування депозитної політики не можна забувати про численні впливові, а в деяких випадках її визначальні фактори, до яких можна віднести:
- законодавство;
- стан та тенденції фінансового ринку;
- ставка рефінансування.
Ефективна депозитна політика неможлива без високого корпоративного управління, дотримання банком законодавчих аспектів, дотримання принципів професійної етики.
Формування власні кошти комерційного банку, успішне здійснення операцій із залученню вільних коштів підприємств, організацій та населення, створюють основу щодо масштабних активних операцій, основу яких становить надання різноманітних кредитів.
