Чек (cheque) – Фінансовий документ, що містить письмовий наказ банку про виплату зазначеної в ньому суми грошей. Чекове обслуговування здійснюється банками в межах депонованої на відкритому клієнтом чековому вкладі суми грошей.
Джерело покриття чека – власні кошти клієнта або кредит банку.
Грошовий чек використовують із отримання готівки у банку, кредитний чек — реалізації безготівкових розрахунків. Чек є документом короткострокової дії і повинен бути виставлений для оплати в строк, встановлений законом. Чек як один із високоліквідних компонентів грошової маси відноситься до грошового агрегату M1, оскільки приймається банком до оплати в обов’язковому порядку та за першої вимоги, якщо дотримані всі необхідні умови. Чек виконує функцію заміщення готівки в обігу та сприяє економії фінансових ресурсів.
Виникнення чеків як кредитних коштів звернення пов’язане з розвитком комерційних банків та зосередженням на їх поточних рахунках готівки. Вперше чеки стали застосовуватися межі XVI-XVII ст. у Великій Британії та Нідерландах і мали форму банківських квитанцій на пред’явника, які можна було використати для розрахунків. Перші чекові закони були прийняті в деяких європейських країнах у другій половині ХІХ ст. З розвитком торгівлі та банківської справи чеки стали застосовуватися у внутрішньому платіжному обороті, а й у міжнародних розрахунках. З метою уніфікації порядку застосування чеків у 1931 р. у Женеві було прийнято 3 чекові конвенції: про Єдиний чековий закон (ЄЧЗ), Про дозвіл деяких колізій законів про чеки, Про гербовий збір щодо чеків. На ЄЧЗ ґрунтується національне чекове законодавство багатьох країн світу. Чековим законом визначаються форма чека, його обов’язкові реквізити, порядок виставлення, передачі та оплати, а також відповідальність учасників чекових відносин.
Передача чека від одних осіб іншим створює можливість для формування чекового звернення, що потребує чітких правил передачі та суворого контролю за їх дотриманням. Для захисту кредитних чеків у разі втрати, розкрадання чи підробки застосовується кросування, тобто перекреслення чека на лицьовій стороні двома паралельними лініями по діагоналі (що означає певні обмеження щодо його використанні).
Кросування може бути загальним, якщо немає особливих позначок, або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування банку, якому переказується сума чека банком-платником. Банк має право відмовитися від оплати чека у тих випадках, коли порушено встановлені правила: наприклад, якщо чек не містить необхідних реквізитів, якщо він є простроченим, якщо відсутнє покриття. Допускається призупинення платежу за чеком, якщо чекодавець повідомив банк про відмову від вже виданого чека.
Сплачений банком чек анулюється та подальшому обігу не підлягає. Погашений чек повертається власнику рахунку, таким чином, остаточне завершення грошових розрахунків здійснюється за допомогою грошей, чек є лише дорученням зробити платіж.
Використання системи електронних перекладів прискорює документообіг. Трансакція чека, тобто запис даних чека на магнітні носії та мікрофільмування, сприяє економії витрат банку на обробку та сортування чеків та поштових витрат щодо повернення погашеного чека власнику рахунку.
За економічною природою чек – це боргове зобов’язання, погашення якого відбувається у вигляді перерахування певної грошової суми з рахунку чекодавця (боржника) з цього приводу чекодержателя (получателя). Можливість передачі чека від однієї особи до іншої та розвиток чекового обігу характеризують чек як оборотний грошовий документ. Здатність чека звертатися як засіб безготівкових розрахунків перетворює їх у квазігроші.
Чек як документ, що засвідчує майнові права його власника, належить до цінних паперів, оскільки він призначений обслуговування платіжного обороту — до торгових цінних паперів.
У деяких країнах розрахунки чеками набули широкого розвитку і чековий оборот за своїми розмірами перевищує готівково-грошовий (у США та Канаді на нього припадає 90% господарських угод).
У радянський період чеки не грали значної ролі у фінансових розрахунках. СРСР не приєднався до Женевських чекових конвенцій 1931 р., застосування чеків у країні регулювалося Положенням про чеках 1929 р. та інструкціями Держбанку СРСР: Централізована комісія чеків здійснювалася Держбанком СРСР. Допускалося застосування чеків у розрахунках між підприємствами та організаціями. Грошові чеки використовувалися ними для отримання готівки з рахунків в установах Держбанку для виплати заробітної плати та інших потреб. Розрахункові чеки застосовувалися лише для безготівкових розрахунків.
З переходом на ринкову економіку та розвитком мережі комерційних банків у Росії було прийнято низку документів щодо розширення практики використання чеків у грошових розрахунках, в основу яких було покладено ЄЧЗ. Порядок та умови здійснення чекових операцій регламентуються Постановою Президії Верховної Ради РРФСР від 13 січня 1992 «Про введення в господарський оборот чеків нового зразка», Положенням про чеки, затвердженим цією Постановою, а також виданими ЦБ РФ Правилами розрахунків чеками на території Російської Федерації. Правові основи, застосування чеків у банківській та господарській практиці викладені у ДК РФ.
Законодавство передбачає використання чеків у міжгосподарських розрахунках як фізичних, і юридичних особами, проте розрахунки чеками між фізичними особами не допускаються. У господарській практиці використовуються чеки грошові та розрахункові.
Відповідно до ДК РФ розрізняють чеки: іменні (виписані на певну особу), ордерні (виписані на користь будь-якої особи) та пред’явницькі (на пред’явника). Чек іменний обмежений у поширенні та не підлягає передачі іншій особі. Чек ордерний може бути переданий іншій особі за наявності індосаменту (передавального напису). Чек пред’явницький може бути переданий іншій особі шляхом вручення.
Грошовий чек є іменним документом і гроші по ньому можуть бути виплачені банком тільки особі, в ній зазначеній (за винятком випадків, передбачених ДК РФ). На чек ставиться штамп банку та вказується номер рахунку, з якого він оплачуватиметься. На обороті фінансових чеків проставляється призначення платежу. Банк реєструє номери виданих клієнтам чеків та звіряє їх із номерами чеків, що пред’являються до оплати.
Оплата грошових чеків належить до касовим видатковим операціям банків та здійснюється відповідно до Положення про «Порядок ведення касових операцій у кредитних організаціях на території Російської Федерації».
Розрахункові чеки застосовуються реалізації безготівкових розрахунків, порядок яких регламентується Положенням Банку Росії «Про безготівкові розрахунки у Російської Федерації» від 8 вересня 2000 №120-П.
У сучасній господарській практиці допускається застосування чеків із лімітуючих чекових книжок. Чеки емітуються комерційними банками порядку розрахунково-касового обслуговування клієнтів.
Оплата чека здійснюється через розрахунково-касові центри (РКЦ) ЦБ РФ. Для отримання чекових бланків підприємство подає до банку заяву та інші необхідні документи, а банк видає клієнту чекову книжку, заповнивши попередньо всі чеки у ній та вказавши необхідні реквізити. На зворотному боці чека записується граничний розмір суми, яку він може бути виписаний. Разом із чеком клієнт отримує чекову (ідентифікаційну) картку для ідентифікації його паспортних даних та підпису.
При здійсненні розрахунків за допомогою чека в ньому вказується доручення платнику виплатити певну грошову суму, номер рахунку, з якого має бути здійснено платіж, дата та місце складання чека, а також ставиться власноручний підпис чекодавця. Чекоутримувач здає прийняті ним чеки в обслуговуючий банк разом з препровідною відомістю для інкасування та реєстром чеків. Банк чекодержателя, отримавши реєстр та чеки та впевнившись у їх справжності, передає ці документи до РКЦ, який здійснює внутрішньоміські розрахунки чеками шляхом заліку взаємних вимог. Якщо чекодавець і чекоутримувач є клієнтами одного банку, то банк списує вказану в чеку суму з чекового рахунку чекодавця (боржника) та переказує на рахунок чекодержателя (одержувача).
Банк чекодержателя несе відповідальність за виконання доручення свого клієнта про пред’явлення чека до платежу та своєчасне здійснення інкасової операції. Банк-платник на підставі чекового договору з чекодавцем несе відповідальність перед ним за своєчасне списання коштів з його рахунку та за необґрунтовану відмову від сплати пред’явленого чека. Банк Росії несе відповідальність перед банком чекодержателя за виконання інкасового доручення відповідно до укладеного між ними договору та за умови відкриття у відповідному РКЦ спеціального рахунку комерційного банку для здійснення розрахунків чеками.
На території Російської Федерації чек підлягає оплаті: протягом 10 днів, якщо його виписано біля РФ, протягом 20 днів, якщо він виписаний біля держав-членів СНД; протягом 70 днів, якщо вона виписана на території інших держав.
Чекова форма розрахунків не набула широкого поширення в Росії. Це з особливостями історичних, економічних та психологічних умов господарювання. Крім чеків, емітованих банками з метою здійснення грошових розрахунків, у Росії мають місце та інші форми чеків.
Товарний чек – грошовий документ встановленої форми, що видається організацією торгівлі або організацією сфери послуг покупцю з метою посвідчення факту продажу товарів або надання послуг на зазначену в ньому суму за умови оплати. Покупець використовує товарний чек для пред’явлення претензій продавцю у межах Федерального закону «Про захист споживачів».
У міжнародному туризмі дорожній чек (traveller’s cheque) служить для обміну на готівку у закордонного агента банку-емітента чека.
