Бухгалтерський облік у банку

Бухгалтерський облік у банку (Bank Accounting) – це складова системи обліку, складається з сукупності правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про операції банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Систему обліку становить фінансовий, управлінський та податковий облік, засновані на єдиній інформаційній базі, але різняться між собою формою та періодичністю розрахунку даних. Кожен вид обліку має власну мету, призначення, коло користувачів облікової інформації та відіграє свою роль в управлінні банком.

Фінансовий облік забезпечує своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам інформації про стан активів, зобов’язань та результати фінансової діяльності. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Іноді фінансовий облік називають зовнішнім. Зміни у фінансовому обліку не впливають на податковий облік.

УПРАВЛІНСЬКИЙ облік (внутрішньогосподарський) ведеться з метою забезпечення керівництва банку та його підрозділів оперативною фінансовою та нефінансовою інформацією у певній формі з метою планування, оцінки, контролю та використання своїх ресурсів. Результати управлінського обліку використовуються банком для забезпечення внутрішніх потреб інформації. Банки самостійно обирають метод обліку витрат та підрахунків собівартості послуг, визначають зміст внутрішньої звітності, а також терміни її подання на різні рівні управління. При організації управлінського обліку має забезпечуватись ідентичність інформації та розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку. На відміну від фінансового обліку, який регулюється законом та національними або міжнародними стандартами, управлінський облік ведуть самі банки з огляду на особливості своєї діяльності.

Податковий облік здійснюється відповідно до правил ведення бухгалтерського обліку, які вимагають дотримуватися податкових органів країни. Податковий облік банки ведуть з метою накопичення даних про доходи та витрати та використовують для складання податкової звітності, форми, правила, порядок та строк подання якої визначає Державна податкова адміністрація. Зміни у податковому обліку не впливають на фінансовий облік.

Бухгалтерський облік у банку ведеться безперервно: з реєстрації банку до його ліквідації. Банки самостійно обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку на основі потреб управління банком, обсягу банківських операцій та кількості працівників. Будь-яка система обліку має забезпечити:

• дотримання принципів бухгалтерського обліку;
• його єдину методологічну основу;
• взаємозв’язок даних синтетичного та аналітичного обліку;
• хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку у регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів;
• накопичення та систематизацію даних обліку.

Повнота та достовірність операцій у сфері обліку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках ґрунтуються на наступних принципах:

1. Повне освітлення. Усі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без винятків. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій банку, яка може впливати на рішення, що приймаються на її основі.
2. Переважання сутності над формою. Операції враховуються та розкриваються у звітності відповідно до їх сутності та економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою.
3. Автономність. Активи та зобов’язання банку повинні бути відокремлені від активів та зобов’язань власників банку та інших банків (підприємств).
4. Обачність. Застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, згідно з якими активи та/або доходи не завищуватимуться, а зобов’язання та/або витрати не будуть занижуватися.
5. Безперервність. Оцінка активів банку складає основі припущення, що його діяльність триватиме тривалий час.
6. Нарахування та відповідність доходів та витрат. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів. Доходи та витрати відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або оплати грошових коштів. У цьому під доходами розуміють збільшення економічної вигоди протягом облікового періоду як надходження чи збільшення капіталу, крім збільшення, що з внесками акціонерів. Під витратами розуміють зменшення економічної вигоди протягом облікового періоду як вибуття чи амортизації активів чи виникнення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу і є розподілом між акціонерами. Власний капітал – це залишкова частина в активах банку після вирахування всіх зобов’язань.
7. Послідовність. Постійне (з кожним роком) застосування банком обраної облікової політики. Зміна методів обліку можлива лише у випадках, передбачених міжнародними стандартами та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та потребує додаткового обґрунтування та розкриття у фінансовій звітності.
8. Історична (фактична) собівартість. Активи та пасиви враховуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, мають бути переоцінені у разі зміни офіційного валютного курсу на звітну дату.

Бухгалтерський облік у банку виконує дві основні функції:

1. Запис інформації про операції, які виконує банк, та можливість відобразити їх в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності з метою використання в аналізі та управлінні.
2. Запис детальної інформації про контрагенти кожної операції та параметри самих операцій з метою отримання звітів з різних аспектів для внутрішнього користування та надання звітів про діяльність банку органам контролю та для розрахунку макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики.

Ведення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням балансових рахунків (див. План рахунків). Детальна інформація про кожного контрагента і кожну операцію ведеться на рівні аналітичного обліку — на аналітичних рахунках.

Регулювання бухгалтерського обліку та звітності в банках здійснює Національний банк, який з урахуванням загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку розробляє та затверджує План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України, План рахунків бухгалтерського обліку банків України та інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов’язковими для виконання банками України.

(Див. Банк, Облікова політика банку).