Безнадійна дебіторська заборгованість (Hopless debt; Hopeless indebtedness) – це частина дебіторської заборгованості, отримання якої визнано неможливим (безнадійним) внаслідок відмови суду або арбітражу у стягненні, або внаслідок неплатоспроможності боржника.
Безнадійною вважається поточна дебіторська заборгованість, через яку існує впевненість у її неповерненні боржником або через яку минув термін позовної давності.
Більше розширене тлумачення терміна Безнадійна дебіторська заборгованість наведено у податковому законодавстві (пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 розд. I Податкового кодексу України), згідно з яким заборгованість вважається безнадійною, якщо вона відповідає одній з наступних ознак:
- заборгованість за зобов’язаннями, якими минув термін позовної давності;
- прострочена заборгованість не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
- заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку, або припинених юридичних осіб у зв’язку з їхньою ліквідацією;
- заборгованість, що виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, отриманих після звернення кредитором стягнення на закладене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора за примусовим стягненням іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;
- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, і навіть осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, недієздатними чи оголошеними померлими, і навіть прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Позовною давністю вважається термін, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність складає 3 роки.
Прострочена заборгованість фізичної особи-боржника вважається безнадійною, якщо платнику податку виконавчою службою повернено виконавчий документ про відсутність у боржника майна або коштів, на які може бути стягнуто стягнення (ст. 47 Закону про виконавче провадження).
Для визнання дебіторської заборгованості безнадійною згідно з абзацом «в» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 розд. І Податкового кодексу України, встановлено два критерії:
- суб’єкт господарювання має бути визнаний банкрутом у встановленому законом порядку
або - суб’єкт господарювання має бути припинено як юридичну особу у зв’язку з ліквідацією.
Під банкрутством Законом № 2343 розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Господарський суд виносить ухвалу про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру (ст. 22 Закону № 2343).
Відповідно, дебіторська заборгованість визнається безнадійною з дня винесення ухвали господарським судом про визнання боржника банкрутом. При цьому слід враховувати, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (ст. 6 Закону №2343).
Припинення юридичної особи, згідно зі ст. 33 Закону про держреєстрацію здійснюється:
- за рішенням засновників юридичної особи;
- за рішенням суду;
- за рішенням органу державної влади;
- внаслідок передачі майна правонаступникам у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу).
Юридична особа вважається припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідно, з такої дати дебіторська заборгованість щодо припиненої юридичної особи вважається безнадійною.
Щодо дебіторської заборгованості щодо юридичної особи, припиненої її реорганізацією, то така заборгованість не може вважатися безнадійною, оскільки до правонаступника реорганізованої особи переходять зобов’язання щодо всіх кредиторів та боржників (ст. 107 Цивільного кодексу України).
Норми абзацу “г” пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 розд. І Податкового кодексу України діють щодо заборгованості, утвореної у разі невиконання зобов’язань за договором позики. Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставоутримувач набуває права звернення на предмет застави. Звернення стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави (ст. 20 Закону про заставу). При недостатності коштів, отриманих від реалізації предмета застави, заставоутримувач має право отримати засоби для задоволення своїх вимог з іншого майна боржника (ст. 591 Цивільного кодексу України).
Примусове стягнення іншого майна позичальника здійснюється згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України та Закону про виконавче провадження. Якщо при цьому дії щодо виконання рішення господарського суду про стягнення іншого майна позичальника виявилися безрезультатними, то заборгованість щодо такого позичальника вважається безнадійною.
Порядок списання безнадійної заборгованості регулюється відповідними нормативними актами.
