Банківський автомат (банкомат) (Bank Automated Teller Machine) – це програмно-технічний комплекс, що надає можливість власнику спеціального платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями отримання коштів у готівковій формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, отримання інформації про стан рахунків, а також виконати інші операції відповідно до функціональних можливостям цього комплексу.
Банківські автомати можуть керуватися в режимі он-лайн з доступом до авторизаційної бази даних у реальному часі або в режимі оф-лайн.
Прототип першого банківського автомата був винайдений американським ученим вірменського походження Лютером Джорджем Сімджяном ще 1939 року. Пристрій видавало готівку, але при цьому не могло списати їх з рахунку: апарат не був пов’язаний із банком. Сімджян запропонував випробувати винахід City Bank of New York, але через півроку банкіри повернули машину, повідомивши, що не бачать у ній потреби. Винахід Сімджяна було майже на 30 років забуто та доопрацьовано лише наприкінці 1960-х років.
Перший банківський автомат з видачі готівки було встановлено 27 червня 1967 року у районі Енфілд на півночі Лондона (Великобританія) у відділенні британського банку Barclays. Винахідником його був шотландець Джон Шепард-Баррон, який працював на замовлення компанії De La Rue – британського виробника паперу для грошових знаків більш ніж 150 країн світу. На ідею створення банківського автомата Шепард-Баррон наштовхнула побачена ним робота автомата з продажу шоколаду. Через неможливість перевірити наявність грошей на рахунку клієнта сума готівки, що знімається, була обмежена 10 фунтами. Банківський автомат був «бескарточним» і видавав готівку в обмін на спеціальний ваучер (чек), які треба було заздалегідь отримувати у банку. Для захисту від підробки на чеках була слаборадіоактивна, а тому безпечна для клієнтів, позначка (ізотоп C14).
У 1966 році шотландський інженер Джеймс Гудфеллоу отримав патент на секретний захисний код із 4 цифр, Персональний ідентифікаційний номер (PIN-код). Згідно з легендою, спочатку винахідник планував ПІН-код довжиною в 6 цифр, але пізніше скоротив довжину коду до чотирьох цифр, нібито саме стільки цифр могла запам’ятати його дружина. Згодом ПІН-коди стали широко використовуватися для захисту від несанкціонованого доступу до банківських рахунків.
Використання банківських автоматів відбувалося поступово. У 1971 року перші типи банківських автоматів використовувалися приблизно 35 американських банках. Першим банком, який 1972 року почав повсюдно встановлювати банківські автомати (банкомати), став американський Citibank. У тому ж році банк Lloyds увів у Великій Британії перші он-лайн банкомати під назвою Cash-Point, розроблені компанією IBM. Замість ваучера вони приймали пластикові картки з магнітною смугою, що було набагато зручніше для клієнта. Розвиток телекомунікацій дозволив будувати мережі банкоматів, які могли використовуватися відразу кількома банками. Вперше це сталося у 1972-1975 роках у США. Декілька сотень банкоматів 18 банків у штаті Вашингтон були об’єднані в мережу під назвою Exchange. Пізніше було винайдено банкомати здатні як видавати готівку, а й приймати їх.
До 1975 року у світі працювало трохи більше 5 тис. банкоматів, їх близько 3140 — у 534 американських банках. За даними дослідницької компанії RBR наприкінці 2011 року у всьому світі налічувалося 2,4 млн банкоматів, а до 2017 року, за прогнозами RBR, кількість банківських автоматів зросте до 3,4 млн.
У 2000-х роках виробники банкоматів почали впроваджувати технологію Cash Recycling, яка полягає в тому, що готівка, внесена одним клієнтом у банківський автомат, може бути отримана на руки іншим клієнтом. Великий вплив на індустрію банківських автоматів останні десять років надають розвиток Інтернету та мобільних технологій. На початку 2010-х років компанія KAL оголосила про розробку безготівкового банкомату Retail Teller Machine (RTM). Замість готівки такий банкомат видає клієнту рахунок, який пред’являє касиру магазину для оплати придбаного товару. У 2012 році в японському банку The Ogaki Kyoritsu Bank (Огакі, префектура Гіфу) з’явилися банкомати, що здійснюють ідентифікацію клієнтів не за банківською картою та паролем, а за введеною датою народження та доданою до сенсорного пристрою долоні.
Загальний принцип дії роботи банкомату під час роботи з банківською картою з магнітною смугою (принцип роботи з мікропроцесорними картками може відрізнятися).
Після завантаження картки в кардрідер банкомату власнику картки пропонується ввести секретний код (ПІН-код) для авторизації карткоутримувача. Далі пропонується вибір доступних операцій (при виборі операції також може запитуватись ПІН-код; це залежить від конкретних налаштувань конкретного банкомату). Після вибору операції банківський автомат шифрує отриману інформацію (вміст магнітної смуги/чіпа, введений ПІН-код, запитану операцію) та передає дані до процесингового центру банку-еквайєра (банку, який обслуговує банкомат).
Банк-еквайєр надсилає до платіжної системи запит на проведення операції. Платіжна система маршрутизує запит у банк-емітент (банк, який видав карту) і, отримавши згоду чи відмову (код авторизації), передає банкомату команди виконання чи відхилення запиту. При цьому всі дії щодо надсилання запиту, обробки відповіді на запит, видачі/прийому грошей з касет фіксуються, що дозволяє провести розслідування у випадку, якщо операція оскаржена.
Оскільки ПІН-код відомий лише власнику картки, операції, підтверджені ПІН-кодом, вважаються виконаними безпосередньо власником картки.
(Див. Інтернет-термінал НСМЕП).
