Банківська стратегія – Концепція розвитку банку, розрахована на довгострокову перспективу і визначальна мети банку, які відрізняють його від конкурентів в очах клієнтів і службовців.
Банківська стратегія – це загальний напрямок та спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети та прийняття управлінського рішення. Досягнення раніше поставленої мети передбачає вироблення нової мети та, відповідно, нової стратегії. При цьому стратегію банку можна визначити як мету та методи її реалізації, а тактику як сукупність конкретних засобів, прийомів та методів досягнення мети.
Стратегія та тактика між собою тісно взаємопов’язані. Тактика є конкретним засобом втілення у життя стратегії. Поєднання стратегічних цілей та оперативних завдань, стратегічного та поточного планування дозволяє комерційним банкам уникнути невдач у своїй діяльності, повніше реалізувати свій інтерес у світі комерції. Ясна стратегічна орієнтація банку дає йому значний імпульс у розвиток підприємницької діяльності.
Банківська стратегія має низку обмежень. До них відносять:
- ступінь регламентації банківської діяльності країни (мається на увазі роль держави в особі центрального банку в банківській системі, зокрема, його роль у процесі грошово-кредитного регулювання банківської діяльності);
- економічні обмеження діяльності банку (банки змушені створювати страхові фонди з метою подолання чи мінімізації зовнішніх та внутрішніх ризиків);
- конкуренцію (посилення міжбанківської конкуренції, і навіть конкуренції між банками та кредитними інститутами небанківського типу змушує банки розробляти власну стратегію з її учетом);
- технологічні обмеження (банки – це капіталомістка галузь господарства, оскільки вони виступають одночасно і як підприємства сфери обслуговування, і як великі споживачі нових технологій).
Західні банки розробки банківських стратегій особливу увагу приділяють аналізу своїх клієнтів з погляду виявлення платоспроможного елемента ринку. Аналізуючи коло своєї клієнтури, банк зобов’язаний відповісти на запитання — на якому ринку він розвиватиме свою діяльність, чи буде він спеціалізованим чи універсальним і які типи клієнтів при цьому переважатимуть (фізичні особи, юридичні особи — підприємства, громадські організації, банки та ін.). ).
З погляду витрат банкір аналізує:
- вкладення коштів у персонал (виплата заробітної плати, премії, заохочення, оплата навчання, підвищення кваліфікації та інше);
- витрати на оснащення банку новою обчислювальною та оргтехнікою, придбання програмного забезпечення та впровадження новітніх технологій;
- витрати банку на покриття ризиків (кредитних, процентних, валютних та ін.).
Під час створення банківської стратегії банкір оцінює власні кошти банку, зокрема, його акціонерний капітал, з позицій прибутковості акцій. Відомо, що банку складно бути універсальним, оскільки ця стратегія потребує великого акціонерного капіталу та його оптимального розміщення, що визначає необхідність правильного вибору клієнтури; раціонального використання коштів тощо.
Необхідним елементом банківської стратегії є характер керівника банку, його прозорливість, здатність розробити оптимальну, реальну стратегію розвитку банку.
У основі стратегії будь-якого банку лежить план. В узагальненому вигляді основні етапи розробки та реалізації банківської стратегії виглядають так:
Анализ - Диагностика - Цели - Планы - Контроль
Цей класичний підхід розробки і реалізації банківської стратегії універсальний. Цю методику можна застосовувати до банку в цілому та до його окремих підрозділів; до всіх організаційних структур (у тому числі небанківських); а також незалежно від того, в якій країні чи галузі він застосовується. Наприклад, кредитна стратегія банку полягає у проведенні аналізу за такими основними напрямками:
- відбір та підготовка персоналу (корпоративна культура персоналу у сфері проведення кредитної політики);
- оцінка та контроль стану кредитного портфеля;
- ціноутворення з урахуванням ступеня ризику;
- диверсифікація операцій банку – за секторами економіки, регіонами, видами операцій та послуг, для зниження загального кредитного ризику банку;
- створення резервів на покриття втрат за кредитами відповідно до правил бухобліку та оподаткування;
- ретельний контроль та нагляд за проблемними позиками.
З урахуванням отриманих даних аналізу, банк розробляє концепцію подальшого розвитку. Добре проведений аналіз дозволяє більш точно визначити орієнтацію банку, обґрунтувати коригування у вибраних банком напрямках розвитку.
Стратегічні напрямки діяльності банку:
- вибір ринку;
- зниження норми ризику (наприклад, як відношення страхових фондів на покриття ризиків до загального обсягу виданих позик);
- збільшення обороту банку;
- зростання чистого (балансового) прибутку.
Визначення стратегічних напрямів діяльності банку дозволяє визначити найближчі, тактичні цілі (завдання) розвитку.
