Авторське господарство (від грец. autarkeia – самозабезпеченість) – це економічна система, яка розраховує лише за внутрішні можливості. В чистому вигляді автаркія (англ. autarky/autarkie/autarchie) існує лише за умов натурального господарства.
Опис авторки дано в творах Арістотеля (384-322 до н.е.). Доктрина автаркії (її розвинув у ХІХ ст. німецький вчений фон Шмоллер) веде до самоізоляції країни від міжнародних потоків обміну товарами, послугами, капіталами, робочою силою, є обґрунтуванням для агресивної політики створення відокремленого «економічного простору». У західній економічній літературі для опису теоретичних моделей економіки без зовнішньої торгівлі, що повністю ізольовані від зовнішнього світу, використовують термін «закрита економіка» (англ. closed economy).
Суть автаркії полягає у створенні незалежної від інших, замкнутої економіки, яка здатна забезпечити всім необхідним, не вдаючись до сторонньої допомоги інших держав. Ціль такої системи – не бути придатком світової економіки, розвиток ідеології, заснованої на підвищенні почуття патріотизму. Саме ці риси автаркії сприяють низькій ефективності такої економіки. Забезпечуючи всіма силами держава, цей вид економічної системи не здатний концентрувати на окремому виді виробництва, підвищуючи його якість та продуктивність. Все це веде до економічної відсталості країни через відмінності у розвитку з розвитком світової економіки.
Тією чи іншою мірою до політики автаркії вдаються за політичних та економічних криз, прагнучи захистити національну економіку. Політикою часткової автаркії є заходи щодо обмеження, наприклад, ввезення сільськогосподарської продукції для захисту місцевого виробника за допомогою заборонних мит, заохочення імпортозаміщення, утруднення міжнародного обороту.
У різні роки деякі країни прагнули автаркії (приклади: Німеччина, Італія, СРСР, Японія та деякі інші), але це було обумовлено вимушеними обставинами. У період Другої світової війни правлячі кола Німеччини, Італії, Японії використовували політику автаркії як у боротьбі переділ світу, СРСР, як засіб захисту від зовнішнього тиску. Тоталітарні режими використовували політику автаркії задля мілітаризації економіки та реалізації економічної влади над населенням. Нацистська доктрина автаркії була викладена Герінгом (мова 17 грудня 1936 року на засіданні Прусського ландтагу в Берліні) і знайшла відображення у чотирирічному плані, який був затверджений урядом Німеччини у 1936 році.
Політика автаркії є економічною політикою держав, які готуються до війни, і характеризується консервуванням економіки, його відокремленням від економіки інших держав та «замиканням» її на собі.
Автаркія як абсолютний економічний суверенітет країни у глобальній економіці ХХІ сторіччя недосяжна — настільки тісними стали торговельні зв’язки. Ідея автаркії на практиці є утопічною. Тобто абсолютна автаркія неможлива в принципі. Країни, які намагалися її здійснити, не змогли як слід побудувати економіку та вибратися з бідності. Навіть Північна Корея, яка часто наводиться як приклад держави з автаркічної економікою, такою вже давно практично не є — ще в 1994 році президентом КНДР Кім Ір Сеном був оголошений відхід від ідеології чучхе (стратегії опори на виключно власні сили) і взятий курс на участь у світовій торгівлі.
Автаркія суперечить закономірностям розвитку світової економіки, знижує її ефективність, зумовлює господарську відсталість.
Протилежність до політики автаркії – відкрита економіка (англ. open economy). Така економічна система передбачає участь країни у міжнародному розподілі праці за допомогою зовнішньої торгівлі та експорту та імпорту капіталу. Відкрита економіка сприяє розвитку інтеграційних процесів, зростанню спеціалізації країни у світовому господарстві та більш повному та ефективному використанню національних ресурсів. Ступінь відкритості економіки визначають за часткою зовнішньоторговельного сектора («решта світу») у валовому внутрішньому продукті.
