Кредитор (creditor) – суб’єкт кредитних відносин, що надає кошти, майно у тимчасове користування.
Кредиторами можуть бути держава, банки, комерційні фірми та організації, страхові та інвестиційні компанії, фонди, фізичні особи.
Цивільний кодекс трактує поняття «кредитор» ширше, ніж це заведено у відносинах банків та його клієнтів. Предметом зобов’язання боржника перед кредитором може бути певна дія, а саме: передача майна, виконання роботи, сплата грошової суми тощо. Крім того, зобов’язання може полягати в тому, що інша сторона навпаки зобов’язана утриматися від певної дії.
Підставою виникнення зобов’язання може бути договір, яким, наприклад, банк передає клієнту кошти за умов повернення, терміновості і платності (див. Принципи банківського кредитування).
Кредитні відносини між кредитором та позичальником встановлюються за умови збігу їх інтересів, господарської самостійності та матеріальних гарантій виконання зобов’язань. В умовах ринкової економіки взаємини кредитора та позичальника реалізуються через кредитний ринок на основі формування попиту та пропозиції кредитних ресурсів. Функціонування кредитного ринку забезпечує акумулювання та перерозподіл позикових капіталів між різними суб’єктами та сферами економіки.
Правомочності кредитора визначаються законодавством цієї країни. Кредитор і позичальник виступають як рівноправні учасники кредитної угоди, оформлюваної кредитним договором, у якому передбачаються правничий та обов’язки обох сторін.
Джерелами позичкових коштів може бути як власні накопичення кредитора, і ресурси, запозичені їм на поворотних засадах в інших суб’єктів відтворювального процесу. Оскільки такі кредитори, як банки, працюють здебільшого на залучених ресурсах, вони мають побудувати систему кредитування, що забезпечує повернення розміщених ресурсів та передачу дійсним власникам на їхню вимогу.
У бухгалтерському обліку термін «кредитор» позначає юридичну або фізичну особу, перед якою дебітор має заборгованість, відображену в балансі. При отриманні товару всі рахунки кредитора записують у книги підприємства у кредит рахунки, а під час здійснення розрахунків – у дебет рахунки (часто формі контокоррентного рахунки). Якщо компанія постачає клієнту товари чи послуги, то досі повної оплати вона також стає кредитором і ці взаємини відбиваються у бухгалтерському обліку як дебіторська заборгованість у продавця і кредиторська – у покупця.
У разі коли банк надав своєму клієнту ті чи інші послуги та нарахував комісію, а останній не сплатив її, фінансова установа також виступає кредитором до моменту повного виконання зобов’язання і може вимагати необхідну суму так само, як і повернення позики.
Кредитор може передати право вимоги боргу третій стороні. У цьому згоду позичальника непотрібен. Єдиним підставою, яким кредитор, зазвичай, направляє боржнику відповідне повідомлення, служить стаття, яка говорить: «Якщо боржник ні письмово повідомлено про перехід прав кредитора, що відбувся, до іншої особи, новий кредитор несе ризик викликаних цим для нього несприятливих наслідків. І тут виконання зобов’язання первісному кредитору визнається виконанням належного кредитору».
Крім прав, кредитор має і низку обов’язків, зокрема це його відповідальність не пропустити термін позовної давності, який у загальному випадку становить три роки.
Крім того, існує правове поняття “прострочення кредитора”. Кредитор зобов’язаний прийняти виконання зобов’язань за договором. Якщо він цього не зробить, то, наприклад, позичальник, у якого термін не прийняли погашення позики, за законом не зобов’язаний платити відсотки за час такого вимушеного прострочення.
