Тарифна політика у страхуванні

Тарифна політика у страхуванні — цілеспрямована діяльність страховика щодо встановлення, уточнення, упорядкування та диференціації страхових тарифів на користь страхувальників та беззбиткового розвитку страхування.

Розраховуючи страхові тарифи, страховик закладає основу своєї діяльності, т.к. від страхових тарифів залежить повнота збору коштів страхувальників у страхові резерви та платоспроможність страховика.

Тарифна політика страхування базується на таких основних принципах:

1. Еквівалентність нетто-платежів та виплат страхового відшкодування та страхових сум. Це означає, що нетто-ставки щодо кожного виду страхування повинні максимально відповідати ймовірності збитків. За такої умови забезпечується повернення коштів страхового фонду для тієї сукупності страхувальників і за такий тарифний період, виходячи з яких були розраховані тарифні нетто-ставки.
2. Доступність розмірів страхових тарифів для більшості страхувальників. Завищення тарифних ставок стримує значний розвиток страхування. Страхові платежі повинні становити таку частину доходу страхувальника, яка не є для нього обтяжливою. За доступних страхових тарифів досягається найбільша ефективність страхування.
3. Стабільність розмірів страхових тарифів. Якщо тарифні ставки залишаються постійними протягом багатьох років, зростає авторитет страховика перед страхувальниками. Навіть коли показники збитковості страхової суми як основи відповідних тарифних нетто-ставок стійко знижуються, доцільно на користь страхувальників розширення обсягу страхової відповідальності за незмінних тарифах. Підвищення тарифних ставок допустиме лише у крайньому випадку, коли неможливо іншими шляхами стабілізувати зростання показників збитковості страхової суми.
4. Прагнення розширення обсягу страхової ответственности. За стабільності тарифних ставок дотримання цього принципу є пріоритетним напрямом страхової політики кожного страховика з метою максимального задоволення страхових інтересів.
5. Страховий тариф повинен враховувати динаміку ставок за банківськими депозитами та кредитами, т.к. через вищу ціну страхування потенційному страхувальнику може бути вигідніше здійснити самострахування, взявши кредит у банку або накопичуючи кошти на ощадному вкладі.
6. Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій. Цей принцип повною мірою відноситься і до діяльності страховика, який здійснює виплати страхових відшкодувань та інші витрати за рахунок страхових платежів, що надійшли. Страхові тарифи повинні будуватися таким чином, щоб надходження страхових платежів постійно покривало витрати страховика та забезпечувало певне перевищення доходів над витратами.

При проходженні договору без страхових обставин і виплат створений резерв перетворюється на дохід, який направляється частково в запасний фонд страховика, частково поповнення прибутку чи йде поповнення резерву.

За обов’язкової форми страхування тариф встановлюється на законодавчому рівні, а за добровільною – страховою компанією. Страхування є одним із елементів конкуренції, що впливає на залучення страхувальників, тому дотримання принципів побудови страхового тарифу контролюється органами державного нагляду за страховою діяльністю, щоб не допускати його надмірного заниження чи завищення.

Тарифна політика у страхуванні проявляється у зміні тарифної ставки залежно від виду страхування, стану об’єкта страхування та його захищеності, новизни страхового продукту, повторюваності укладання договору, у підвищенні чи зниженні тарифної ставки, пільг, у конкурентній боротьбі.

У основі цінової конкуренції лежить тарифна ставка, якою пропонується укласти договір страхування цього виду. Зниження тарифної ставки є привабливим для страхувальника. У будь-якому разі тариф повинен забезпечувати створення необхідного страхового резерву за конкретним видом страхування та загалом за страховим портфелем.

Диференціація тарифної ставки (брутто-ставки) загалом і частка нетто-ставки у брутто-ставці широко використовуються у добровільних видах страхування. В обов’язковому страхуванні такої можливості практично немає, оскільки тариф обумовлений законом.

Величина страхової премії має бути достатньою, щоб:

• покрити очікувані претензії протягом періоду страхування;
• створити страхові резерви;
• покрити витрати страхової компанії на ведення справ;
• забезпечити певний обсяг прибутку.