Основні фонди та виробнича потужність підприємства

Загальна характеристика основних виробничих фондів та їх класифікація

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється у процесі взаємодії людини та засобів виробництва. Кошти виробництва за матеріально-речовинним змістом складають виробничі фонди підприємства, які відповідно до їх специфічних особливостей класифікуються на основні та оборотні.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість та беруть участь у процесі виробництва тривалий час, не змінюючи при цьому споживчої форми, і поступово переносять свою вартість на вартість виробу по частинах. Необхідною умовою обліку основних фондів є їхня класифікація. Найбільш суттєве економічне значення має видова класифікація, відповідно до якої основні фонди поділяють за ознакою кревності функціонального призначення та натурально-речового складу:

• будівлі;
• споруди;
• комунікаційні пристрої (передавальні пристрої);
• Машини та устаткування;
• транспорті засоби;
• інструмент;
• виробничий інвентар та обладнання;
• господарський інвентар;
• Інші основні фонди.

Елементи основних фондів у процесі виробництва виконують різні функції та складаються з двох частин: активноющо безпосередньо бере участь у виробничому процесі; пасивний, Що створює умови для здійснення процесу виробництва Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів для підприємства, виражене у відсотках їх загальної вартості, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. Технологічна структура основних фондів підприємства тим прогресивніша і ефективніша, чим більша питома вага її активної частини. Ця структура змінюється під впливом багатьох факторів, основними з яких є:

• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес та зумовлений ним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об’єктів та рівень цін на технологічне оснащення;
• територіальне розміщення підприємства

Оцінка та відтворення основних виробничих фондів

Оцінка основних фондів підприємства – це визначення їх вартості у грошах. Така оцінка необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки та структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період. У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням (зносом) засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів.

Основні фонди підприємства оцінюють так:

1. в залежності від моменту проведення оцінки – за вартістю:
   • первісної;
   • відтворювальної;
2. з точки зору їх стану – за вартістю:
   • повної;
   • залишковою.

Початкова вартість основних фондів — це їхня фактична вартість на момент введення в дію або покупки.

Відтворювальна вартість основних фондів – Це вартість їх відтворення в сучасних умовах. Вона враховує всі витрати, що входили до первісної вартості, але за сучасними цінами. Таке становище актуальне з кількох позицій, з яких найбільш суттєвими є зміни ефективності виробництва, зокрема продуктивності праці, а як наслідок цього – зменшення ціни виробництва, та, крім того, зміна цін унаслідок інфляційних чи дефляційних процесів (перше тягне за собою збільшення ціни, а друге – Її зменшення).

Повна вартість основних фондів — це їхня вартість у новому, неспрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди перебувають на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів є різницею між вартістю повної та перенесеної (сумою амортизаційних відрахувань). Таким чином, вона відображає реальну їхню вартість. Залишкова вартість основних фондів на момент їх вилучення з виробництва є ліквідаційною вартістю. Крім того, основні фонди можуть бути оцінені за їхньою ринковою вартістю.

Ринкова вартість є реальну ціну певного виду основних фондів на конкретному ринку у певний момент часу, що складається виходячи з існуючого попиту та пропозиції на ці фонди. Таким чином, і ліквідаційна ринкова вартість у тому випадку, якщо теоретично вона дорівнює нулю (тобто в повному обсязі перенесена на вартість продукту, що виготовляється), може відрізнятися від нульового значення (наприклад, якщо йдеться про обладнання, то це вартість металобрухту) .

Основні фонди у процесі функціонування зношуються і фізично (матеріально), і морально. Під фізичним (матеріальним) зносом розуміється втрата ними початкових техніко-експлуатаційних аспектів, тобто, споживчої вартості. Моральний знос є неможливістю використання основних фондів внаслідок науково-технічного прогресу і може наступити ще до моменту їх повного фізичного старіння.

Умовно фізичний знос може бути поділений на два основні напрямки.
Перший напрямок полягає в тому, що наслідки зносу можуть бути ліквідовані шляхом проведення різноманітних ремонтів. Другий напрямок полягає в тому, що деякі недоліки, що стали наслідком фізичного зносу, неможливо усунути. Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома способами: виходячи із термінів експлуатації та за даними обстеження їх технічного стану.

Безперервний процес виробництва потребує постійного поновлення основних фондів. Необхідною умовою цього є перенесення частини їх вартості на товар, що виготовляється у вигляді амортизаційних відрахувань. Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої ранньої вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції, що виготовляється, з метою їх повного оновлення. Дані відрахування включаються у собівартість продукції (послуг), а потім накопичуються у спеціальному фонді.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань розраховують як добуток вартості основних фондів та відповідних норм амортизації. Слід зазначити, що при цьому розрахунок провадиться за кожною окремою групою обладнання з урахуванням фактора обсягів випуску (виробничої програми) продукції на ньому. Це особливо важливо для калькулювання собівартості (тобто розрахунку собівартості на одиницю продукції, що виготовляється).

На підприємствах існує два основних види ремонту:

• поточний, який здійснюється шляхом ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на підтримку основних фондів у робочому стані;
  капітальний, що полягає у відновленні фізично зношених частин основних фондів.

Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність підприємства є максимально можливим обсягом випуску продукції на наявному устаткуванні за одиницю часу. Зазвичай вона розраховується як річна величина.

Виробнича потужність підприємства – максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції (або обсяг переробки сировини) у номенклатурі та асортименті за умови найбільш повного використання обладнання та виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Виходячи з визначення виробничу потужність класифікують за декількома основними ознаками:

1. рівнем розрахунку:
   • конкретного обладнання чи укрупненої групи;
   • певного підрозділу підприємства;
   • підприємства загалом;
2. видам:
   • проектна;
   • поточна;
   • резервна.

Проектна потужність є максимально можливим обсягом виробництва продукції, запланований на етапі проектування. Вихід на проектну потужність можна здійснити у період нормативного терміну її освоєння. Поточна потужність може відрізнятись від проектної і є потужністю, на яку підприємство вийшло в даний момент. Резервна потужність являє собою різницю між проектною та поточною потужностями.

Виробнича потужність також характеризує технологію та організацію виробництва на підприємстві, склад та кваліфікацію персоналу, а також динаміку зростання та перспективи розвитку підприємства. Виробнича потужність є величиною розрахункової та визначається виходячи з наступних положень:

1. Виробнича потужність підприємства визначається натуральному вираженні в номенклатурі продукції, виготовленої заводом. Потужність розраховується в одиницях виміру продукції, прийнятих у плані (контракті).
2. Розрахунок виробничої потужності ведеться за всіма виробничими підрозділами підприємства у послідовності:
   • від нижчої виробничої ланки до вищої;
   • від групи технологічно однотипного обладнання – до виробничих ділянок;
   • від ділянок – до цехів, від цехів – до заводу загалом.
3. Для розрахунку потужності використовуються:
   • основні виробничі фонди;
   • режим роботи обладнання та використання площ;
   • норми трудомісткості виробів та продуктивність обладнання.

Існує кілька принципів визначення виробничої потужності, які за ознакою їх однорідності можна згрупувати у великі групи:

• виробнича потужність підприємства визначається по всій номенклатурі продукції, що виготовляється;
• виробнича потужність підприємства загалом встановлюється з потужності провідних підрозділів (цехів), потужність цехів встановлюється з потужності провідних ділянок, а потужність провідних ділянок — з потужності провідних груп устаткування ними;
• до розрахунку виробничої потужності включається все діюче та недіюче (через несправності) обладнання;
• виробнича потужність підприємства повинна розраховуватися на підставі технічних та проектних норм його продуктивності, його активного завантаження використання виробничих площ тощо;
• до розрахунку виробничої потужності підприємства слід оперувати максимально можливим фондом робочого дня. Необхідно розраховувати пропускну здатність провідних та невідомих ділянок. У цьому річна пропускна спроможність має перевищувати виробничу потужність загалом підприємству;
• після визначення виробничої потужності слід становити баланс, де позначаться зміни, які можуть статися на підприємстві протягом запланованого року;
• резервна виробнича потужність встановлюється виходячи з потреб підприємства у вільних від основного виробничого процесу основних фондів, які можуть бути використані для оновлення асортименту продукції, що випускається, модернізації, а також на випадок виникнення ризикових ситуацій (наприклад, виходу з ладу певного виду обладнання, що ставить під загрозу виконання виробничої програми).

До показників, що відображають ефективність використання основних виробничих фондів, а отже, і потужностей підприємства, належать:

• коефіцієнт змінності обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до загальної кількості обладнання;
• напруженість використання устаткування – обсяг випуску продукції розрахунку одиницю устаткування;
• Коефіцієнт інтенсивності завантаження обладнання – відношення кількості виготовлених за одиницю часу виробів до паспортної продуктивності обладнання (під паспортною продуктивністю розуміється потужність обладнання).

Виробнича потужність є динамічною величиною і тому повинна бути збалансована з виробничою програмою. При плануванні виробничої потужності необхідно врахувати вимогу досягнення рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію чи послуги. Так, у разі перевищення попиту над пропозицією необхідно в проектах планувати відповідний приріст виробничої потужності.

Збільшення виробничої потужності можливе за рахунок:

1. введення в дію нових та розширення діючих цехів;
2. реконструкції;
3. технічного переозброєння виробництва;
4. організаційно-технічних заходів, у тому числі:
   • збільшення годин роботи устаткування;
   • зміна номенклатури продукції чи зменшення трудомісткості;
   • використання технологічного устаткування за умов лізингу із поверненням у строки, встановлені лізинговою угодою.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

1. знос обладнання;
2. зменшення годин роботи устаткування;
3. зміна номенклатури чи збільшення трудомісткості продукції;
4. закінчення терміну лізингу устаткування.