Виникнення, функції та операції центрального банку

Зміст:

• Історія виникнення інституту центрального банку
• Форма організації та функції центрального банку
• Пасивні та активні операції центрального банку

Історія виникнення інституту центрального банку

центральний банк є основним ланкою грошово-кредитної системи багатьох країн, мають банківські системи. Його особливе місце та роль банківській системі визначаються рівнем і характером розвитку ринкових відносин.

Ідея центрального банку зародилася за умов щодо розвинених ринкових відносин. Розвиток ринку без центрального банку як органу державного контролю та регулювання загрожує невиправданими втратами.

Найпершим центральним банком став Ріксбанк – центральний банк Швеції, утворений 1668 року. У 1694 виник Банк Англії. Випущені ним банкноти стали авторитетним платіжним засобом та увійшли до платіжного обігу Англії.

У Росії її Держбанк був затверджений «згори» 1860 року і підпорядковувався Міністерству фінансів.

Виділення із загальної низки банків країни однієї з них на роль центрального банку означає початок формування країни дворівневої банківської системи, на верхньому рівні якої розташовується центральний банк.

Необхідність створення дворівневої системи банків обумовлена ​​суперечливим характером ринкових відносин. З одного боку, вони вимагають свободи розпорядження приватними фінансовими коштами, і це забезпечується елементами нижнього рівня системи, а з іншого – таким відносинам необхідне державне регулювання, що потребує особливого інституту у вигляді центрального банку.

Спочатку термін «центральний банк» мав на увазі найбільший банк, що у центрі банківської системи. Потім центральні банки поступово монополізували деякі специфічні функції, а поступово держава їх націоналізувала.

Проте сутність центральних банків залишилася незмінною і полягає у посередництві між державою та економікою країни, регулюванні кредитних потоків у країні.

Центральний банк – насамперед посередник між державою та іншою економікою через банківську систему країни, і як така установа він покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою інструментів, які закріплені за ним у законодавчому порядку.

Виникнення, формування та розвиток інституту центрального банку стало результатом еволюційного процесу, що спричинило суспільство до розуміння необхідності регулювання грошового обігу.

Історичні причини появи центральних банків:

• уніфікація грошової одиниці;
• виникнення паперових грошей;
• гарантія обміну банкнот на золото;
• контроль за регулюванням грошової маси;
• централізація банкнотної емісії (див. Емісія грошей);
• захист інтересів вкладників (див. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);
• задоволення потреб економіки у платіжних засобах належної якості;
• потреба у фінансуванні державних органів влади;
• розвиток інститутів громадської влади;
• потреба у надійному гаранті.

У світі сформувалося два шляхи виникнення центральних банків:

1. Поступове перетворення емісійного банку країни на центральний банк. Цей шлях характерний для країн, у яких на початку ХХ ст. вже існували емісійні банки (Франція, Великобританія, Швеція). Поняття «центральні банки» почали застосовувати теоретично і практично починаючи з 20-х.
2. Створення центрального банку на основі спеціального закону, що передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. Цей шлях уражає розвинених країн, у яких з тих чи інших причин початку ХХ в. не існувало єдиного емісійного банку (наприклад, США), а також для колишніх колоній та постсоціалістичних країн, які у ХХ ст. створювали національні банківські системи за принципом дворівневої побудови.

Центральний банк – це державний орган. Під правовим статусом центрального банку розуміють його роль та місце у системі інших державних органів, які закріплені на конституційному та законодавчому рівнях.

Основні положення, що визначають статус центрального банку:

• порядок визначення основних завдань центрального банку;
• характер взаємовідносин центрального банку із органами державної влади;
• рівень економічної незалежності центрального банку;
• порядок призначення керівництва центрального банку

Основні завдання центрального банку визначаються на законодавчому рівні у спеціальному законі, що регламентує діяльність центрального банку.

Основні завдання центральних банків:

• забезпечення стабільності національної грошової одиниці та таким чином сприяння стабільному економічному зростанню;
• сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності (див. Стабільність банківської системи);
• забезпечення безперебійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

Форма організації та функції центрального банку

З погляду власності на капітал центральні банки поділяються на державні (капітал їх належить державі (центральні банки Великобританії, Німеччини, Франції, Канади); акціонерні (Федеральна резервна система США) та змішані – Акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі, а частина – іншим юридичним особам (центральні банки Японії, Бельгії).

Традиційно центральний банк виконує п’ять основних функцій:

1. Здійснює монопольно емісію банкнот. За центральним банком країни як представником держави законодавчо закріплено емісійну монополію щодо банкнот. Проте банкноти нині становлять незначну частину грошової маси промислово розвинених країн, тому значення функції емісійної монополії центральних банків вони дещо снижено.
2. Є банком банків. Центральний банк немає справи безпосередньо з юридичними і фізичними особами, оскільки його головною клієнтурою є комерційні банки. У більшості країн комерційні банки зобов’язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку. Центральний банк встановлює мінімальне співвідношення обов’язкових резервів із зобов’язаннями банків за пасивами. У деяких країнах центральні банки здійснюють нагляд за діяльністю комерційних банків та небанківських кредитних організацій або монопольно, або спільно з Міністерством фінансів або іншим державним органом.
3. Служить банкіром уряду. Як банкіра уряду центральний банк постає як його касир і кредитор, у ньому відкрито рахунки уряду та урядових відомств. У більшості країн центральний банк здійснює касове виконання державного бюджету.
4. Здійснює грошово-кредитне регулювання. Перелічені функції центрального банку створюють об’єктивні передумови до виконання ним четвертої функції – регулювання всієї грошово-кредитної системи государства. Ця функція на етапі є найважливішою функцією центрального банку. За допомогою реалізації монетарної політики центральний банк впливає на зростання виробництва, збільшення зайнятості населення та стабілізації цін.
5. Виконує функцію банківського регулювання та нагляду над діяльністю кредитних організацій. Регулювання діяльності кредитних організацій – це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, запобігає розвитку дестабілізуючих процесів у банківському секторі (див. також Індикативне державне регулювання діяльності банків, Банківський нагляд).

Пасивні та активні операції центрального банку

Характерні риси операцій центральних банків виявляються у трьох напрямах:

• по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;
• по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру (комерційні банки та урядові структури (казначейства, міністерства фінансів));
• по-третє, для центральних банків, на відміну комерційних, отримання прибутку перестав бути метою проведення операцій.

Свої функції центральний банк здійснює через банківські операції – пасивні та активні.

Пасивними називаються операції, з допомогою яких утворюються ресурси центрального банку.

До основних пасивних операцій центральних банків відносяться:

• емісія банкнот;
• прийом коштів комерційних банків та казначейства;
• операції з освіті власного капіталу.

Головним джерелом ресурсів центрального банку більшості країн є емісія банкнот, що становить від 54 до 85% всіх пасивів центрального банку. Нині випуск банкнот не забезпечений золотом. Повсюдно скасовано золоте забезпечення банкнот, і навіть золоте утримання грошових одиниць.

Сучасний механізм емісії банкнот заснований на кредитуванні комерційних банків, держави та збільшення золотовалютних ресурсів. Механізм емісії визначає характер кредитного забезпечення банкнот.

Джерелом ресурсів центральних банків є вклади казначейства та комерційних банків, які можуть поміщати на безвідсоткові рахунки в центральних банках частину своїх касових резервів, у тому числі і обов’язкові.

Нарешті, третім джерелом ресурсів центрального банку є операції з освіті власного капіталу. Проте це джерело носить вторинний характер, оскільки частку власного капіталу припадає близько 4% всіх пасивів центрального банку.

Активні – Це операції з розміщення центральним банком своїх ресурсів.

До основних активних операцій центральних банків відносяться:

• обліково-позичкові операції;
• вкладення державних цінних паперів;
• операції із золотом та іноземною валютою.

Обліково-позичкові операції представлені двома видами: • облікові операції; короткострокові позички державі та банкам.

Облікові операції – купівля центральним банком векселів у держави та банків. У комерційних банків центральний банк купує векселі, які купили в своїх клієнтів, тому така операція називається переобліком векселів (тобто. їх перекупкою).

Центральні банки надають позички уряду та банкам. Для покриття касових розривів (тобто тимчасових розривів між поточним надходженням доходів та видатками держбюджету) можуть бути надані позички казначейству на строк до одного року. Короткострокові позички підтримки ліквідності комерційних банків зазвичай надаються центральним банком під заставу простих і переказних векселів, державних цінних паперів та інших активів.

Купівля цінних паперів може здійснюватися центральними банками із різними цілями.

По-перше, купівля ними державних зобов’язань у більшості промислово розвинених країн є головною і навіть єдиною формою кредитування уряду покриття бюджетного дефіциту. Пряме кредитування держави, тобто. надання банківської позички для фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах практично відсутнє (наприклад, у США, Канаді, Японії, Великобританії, Швейцарії, Швеції) або обмежене законом (у ФРН, Франції, Нідерландах). Слід звернути увагу, що у портфелі центрального банку зазвичай перебуває дуже незначна частина державних цінних паперів. Основними кредиторами держави виступають не центральні банки, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, компанії та населення. Для покриття касових розривів між поточними доходами та видатками держбюджету центральні банки купують короткострокові (до року) державні цінні папери.

По-друге, купівля центральними банками державних цінних паперів здійснюється з метою регулювання ліквідності банківської системи, грошової маси та курсу державних облігацій у ході проведення грошово-кредитної політики. Розширення ліквідності комерційних банків може здійснюватися за допомогою операцій РЕПО: купуючи у банків державні цінні папери, центральні банки одночасно беруть на себе зобов’язання зворотного подальшого їх продажу через певний термін за заздалегідь фіксованою ціною.

Купівля іноземної валюти та золота має дві мети:

• збільшення обсягу резервів іноземної валюти та золота;
• зниження курсу національної валюти.