Поняття фінансового ринку
p align=”justify”> Функціонування фінансової системи держави багато в чому залежить від роботи фінансового ринку. Фінансовий ринок становить основу, що забезпечує рух коштів між учасниками економічних відносин у вигляді випуску та обігу фінансових інструментів. Він є механізм перерозподілу коштів суб’єктів економічних відносин. Саме капітал у процесі свого руху приносить прибуток його власникам. Поруч із він перерозподіляється між різними суб’єктами економічних відносин. Як один з найважливіших сегментів ринкової економічної системи, фінансовий ринок забезпечує рух, перерозподіл, акумуляцію тимчасово вільних коштів. У цій сфері відбувається безпосередня взаємодія таких функціональних економічних процесів, як інвестування, споживання та накопичення під час реалізації та обігу фінансових активів, матеріалізованих у формі конкретних фінансових інструментів.
Фінансовий ринок — складна організаційно-економічна система, що складається з окремих, тісно взаємопов’язаних між собою ланок, що у єдиному технологічному циклі.
Він вбудований у структуру соціального відтворення, де належить центральне місце, що забезпечує рух коштів у формі заощаджень від домашніх господарств до підприємств. Кошти у процесі руху набувають форми інвестицій для виробничого сектора. Поєднуючи між собою два ринки — ринок факторів виробництва та ринок товарів та послуг, фінансовий ринок виконує і регулюючу функцію, параметри якої задаються державою у формі нормативів обігу фінансових інструментів.
Фінансові ринки виступають системотворчим ланкою в кругообіг ресурсів і продукції, головна економічна функція якого полягає у здійсненні трансформації тимчасово вільних коштів, тобто. капіталу, в інвестиції шляхом організації обігу фінансових інструментів Забезпечуючи фінансування факторів виробництва, фінансовий ринок розширює коло інвесторів, а також інтенсифікує грошовий потік, забезпечує процеси розподілу та перерозподілу фінансових коштів між галузями та підприємствами, створює можливість значної концентрації капіталу. У основі функціонування фінансових ринків лежать механізми конкуренції, з їхньої основі виявляється об’єктивна оцінка вигідності тих чи інших напрямів інвестицій. При цьому за потенційним інвестором залишається свобода прийняття рішень, яка враховує не лише передбачувану дохідність, а й інші критерії вибору, найважливіші з яких — надійність та ліквідність вкладень у фінансові інструменти.
Сегменти фінансових ринків
Фінансові ринки в ідеалі повинні грати в економіці роль трансмісії, що діє в замкненому ланцюжку: капітал – фінансові інструменти – інвестиції – капіталізація підприємств. Збій однією з ділянок системи призводить до зривів у функціонуванні базових економічних механізмів відтворення. Капітал служить стартовою точкою розгортання інвестиційного процесу, його обсяг та напрямки розміщення визначають основні контури всього інвестиційного процесу. Тому мобілізація інвестиційних ресурсів є найбільш значущим джерелом коштів для розвитку фінансових ринків. Наявні накопичення у громадян створюють значний прошарок інвесторів, мобілізація коштів останніх дозволяє здійснювати розвиток ринку капіталів. Для залучення цих коштів у економіку мають бути задіяні інвестиційні механізми, що дозволяють виробляти акумуляцію коштів населення. Такими механізмами є цінні папери, депозити та вклади, частки та паї тощо, через систему інвестиційних інститутів (інвестиційні компанії, дилери, брокери, банки, інвестиційні компанії, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та ін.) що залучають кошти населення та спрямовують їх у вигляді інвестицій у реальний сектор економіки. У зв’язку з цим одним із важливих завдань розвитку фінансових ринків залишається реалізація ефективних механізмів мобілізації заощаджень.
Багатокритеріальності інвестиційного вибору, а також множинність конкретних цілей та інтересів різних груп інвесторів визначають поділ ринків за типами фінансових джерел, що забезпечують приплив коштів та напрямів їх використання.
Можна виділити п’ять ключових напрямів розвитку фінансових ринків:
- ринок капіталу;
- ринок цінних паперів;
- ринок кредитних ресурсів;
- ринок інвестицій;
- валютний ринок.
Фінансові ринки можуть стабільно функціонувати тільки за наявності стійкої в довгостроковому плані пропозиції капіталу та попиту на ці кошти, що реалізується через попит на фінансові інструменти. Грошові накопичення можуть виникати як у населення, і у господарських структурах. Проте базовим джерелом коштів, що надходять ринку, слід вважати заощадження населення. Підприємства та організації, зазвичай, використовують перевищує поточне споживання частина надходжень насамперед розширення виробництва, тобто. для внутрішніх інвестицій. Утворення грошових заощаджень у населення відбувається при перевищенні сукупного платоспроможного попиту над потребами. Це залишається найважливішою умовою утворення капіталу та, відповідно, розвитку фінансового ринку.
Таким чином, рух капіталу від його власників до виробництва відбувається за певними стадіями; кожна з них має власну систему відносин, що забезпечує виконання призначених для неї функцій. На кожному етапі система відносин утворює самостійний сегмент ринку, з урахуванням яких утворюються ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок кредитних ресурсів, ринок інвестицій. Окремим сегментом виділяється валютний ринок, що у тісному взаємозв’язку з усіма сегментами ринку, оскільки обслуговує міжнародні напрями руху капіталу всіх його стадіях.
Інфраструктура фінансових ринків
Під інфраструктурою фінансових ринків розуміється сукупність технологій, що використовуються на ринку для забезпечення процесу руху фінансових інструментів, матеріалізована у різних технічних засобах, інститутах (організаціях), нормах та правилах.
Складові технології інфраструктури фінансових ринків можна класифікувати як три основні групи: регулююча, інформаційна та технічна.
Регулююча інфраструктура фінансових ринків – Це система нормативно-правового регулювання. За своїм значенням вона належить до домінуючою у загальній структурі фінансових ринків, оскільки виконує функції допуску, роботи та контролю всім його учасників (законодавчі, реєстраційні, ліцензійні, наглядові функції). Вона реалізується через діяльність органів регулювання, законодавчого забезпечення, контролю за дотриманням правил роботи на фінансових ринках.
Інформаційна інфраструктура фінансових ринків є системою обміну інформацією між його учасниками. Особливість фінансових ринків у тому, що власне обміну фінансових інструментів передує обмін інформацією них. Забезпечення цієї умови потребує наявності інформаційних потоків, що передаються через спеціальних посередників — фондові біржі, комп’ютерні ринки, інформаційно-аналітичні агенції, інвестиційних консультантів, що складають у сукупності інформаційну інфраструктуру фінансових ринків. До інформаційної інфраструктури належить система спеціальної освіти учасників фінансових ринків; умови її функціонування задаються органами управління. Наявність на фінансових ринках спеціалістів із спеціальними знаннями, будучи необхідною умовою його роботи, вимагає створення спеціального підрозділу інформаційної інфраструктури, який здійснює підготовку та атестацію спеціалістів для проведення операцій на фінансових ринках.
Технічна інфраструктура фінансових ринків є системою забезпечення обліку, оформлення та розрахунку за угодами з фінансовими інструментами. До її складу входять підприємства та організації, що забезпечують рух інформаційних потоків, що формують клірингово-розрахункову, депозитарну та реєстраторську мережі.
Таким чином, структура фінансових ринків є системою функціонування складових ланок його інфраструктури, незалежно від типів фінансових ринків та їх національних особливостей.
Розвиток інфраструктури йде паралельно з розвитком самих ринків, зі зростанням оборотів у ньому. Поки кількість угод невелика і обороти ринку малі, утримання інфраструктури коштує дорого, тому вона залишається примітивному рівні. Зокрема, процедури переходу ланцюгових паперів ускладнені, пошук партнера та угоди випадковий, гарантії вчинення угоди практично відсутні. У міру зростання обороту виконання окремих етапів купівлі-продажу стає самостійним видом бізнесу. Критичним моментом залишається можливість за рахунок стандартизації даного етапу угоди та переходу до «масового виробництва» знизити відносні транзакційні витрати настільки, щоб цей вид бізнесу виявився здатним фінансувати себе за рахунок відрахувань сторін угоди.
Для організації таких умов торгівлі акціями створюються структури, здійснення торгівлі у межах яких звільняє певних видів ризику. Ці ризики приймає він інфраструктура ринку, причому зменшення ризику відбувається разом із зниженням прибутковості, оскільки частина витрат потрібно розвитку інфраструктури.
Організація інфраструктури того чи іншого сегменту ринку залежить від рівня його розвиненості, обсягу оборотів, характеру його учасників та видів інструментів, що на ньому звертаються. Загальні завдання інфраструктури зводяться до наступного: по-перше, управління ризиками над ринком, по-друге, зниження питомої вартості проведення операцій.
До найважливішої проблеми при створенні інфраструктури фінансових ринків відносяться розкриття інформації та забезпечення інформаційної прозорості всіх учасників ринку. Принцип інформаційної прозорості повинен реалізуватися за рахунок інформування всіх зацікавлених осіб про діяльність професійних учасників ринку та її результати. Це може бути досягнуто за рахунок:
- єдиної системи показників для аналізу становища над ринком;
- чіткого розмежування інформації, що становить комерційну таємницю, та відкритої інформації або обов’язкової для надання на будь-яку вимогу як окремих громадян, так і органів державної влади;
- обов’язкового опублікування будь-яких фактів діяльності емітентів, що впливають курс цінних паперів;
- підтримки незалежних рейтингових агентств та запровадження визнаної рейтингової оцінки компаній-емітентів та цінних паперів;
- підтримки спеціалізованих видань, що публікують курсові котирування акцій емітентів, а також характеристики окремих підприємств та галузей економіки як об’єктів інвестицій;
- формування центрів розкриття інформації;
- підвищення відповідальності за надання недостовірної інформації;
- розкриття інформації про ціни та обсяги операцій з цінними паперами у торгових системах.
Крім того, регулююча структура забезпечує створення єдиного стандарту інформації, що підлягає розкриттю емітентами, а також системи її збирання та розповсюдження. При цьому забезпечується координуюча роль державного органу влади для здійснення взаємодії інформаційних агентств, засобів масової інформації (ЗМІ), консультаційних фірм та професійних учасників фінансових ринків та питань просування інформації, що підлягає розкриттю на ринок, та забезпечення цією інформацією конкретних груп інвесторів.
