Функція грошей як міра вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісного визначення вартості в ціні товару неможливе нормальне ринкове господарство та еквівалентний товарний зв’язок між товаровиробниками.
Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження та вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
Двояке призначення цієї функції — висловлювати і вимірювати вартість — пояснюється лише тим, що вартість товару може бути виражена інакше, як порівнянням її із товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І лише через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимір вартості товарів.
Вартість товару безпосередньо могла б бути виражена через витрати, а прямою мірою її могла бути одиниця робочого часу. Однак значні відмінності у витратах індивідуальної праці за одиницю часу роблять цей інструмент непридатним для вимірювання вартості. Вартість товару можна висловити і вартістю інших товарів, як це робиться у бартерних системах обміну. Однак у цьому випадку кожен товар мав би не одну, а багато цін — стільки, скільки товарів на даному ринку (за мінусом одного). Та й ці ціни були б надто суб’єктивними. Тому процеси ціноутворення та обміну були б надто складними, трудомісткими, що робить і цей спосіб вимірювання вартості непридатним.
Подвійне призначення міри вартості найяскравіше виявлялося умовах використання шляхетних металів як грошового товару: все товари оцінювалися через золотий чи срібний еквівалент, тобто. ціна визначалася як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» або «срібні» ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і були майже ідентичними на всіх ринках.
З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався із ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а монета карбувалась вагою 1/240 фунт срібла. Також сформувалася і італійська грошова одиниця ліра (по-італ. фунт). Згодом масштаб цін з певних причин суттєво відхилився від вагового, причому у кожній країні по-різному. Тому ціни, що виражалися в національних грошах, почали значно відрізнятися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів).
Отже, в умовах обігу реальних грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування — як здійснення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів та як масштаб цін для визначення вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, що доповнює її призначення висловлювати вартість товарів. Його не можна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи лише до рахункових грошей.
В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості суттєво змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, та грошовою ціною як результат такого вимірювання немає золота чи срібла, тобто. немає «шляхетної» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості дорогоцінного металу, прийнятого за грошову одиницю та службовцем масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золоте утримання грошових одиниць. Складається враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею.
Представники сучасних економічних теорій, які не визнають трудової природи вартості, по суті зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті бачать вихід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх.
Жоден із цих підходів поки що не отримав загального визнання. Проте останній із них здається найбільш плідним.
Справді, якщо припустити, що це сучасні форми грошей є носіями мінової вартості, можна визначити і реальну схему виконання такими грошима функції міри вартості. Усі звичайні товари, вступаючи у сферу обміну, шукають собі певний фінансовий еквівалент.
У зіткненні сторін — бажанні продати та готовності купити — визначається зрештою мінова вартість товару або та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обидві сторони угоди купівлі-продажу.
До цього і зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей у сучасних умовах.
Змінюється і сам механізм впливу масштабу цін. Як інструмент виміру грошової ціни він діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним як один процес, оскільки еквівалентна товару вартість вже виражена у грошових одиницях, а не у ваговій кількості золота чи срібла. Тому роль масштабу цін начебто поглинена мірою вартості. Сформований рівень ціни товари визначає і масштаб ціни нових товарів, а чи не навпаки, як це було за умов золотого стандарту.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не є обов’язковою. Продаж взагалі може відбуватися в борг під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей у разі встановлення товарних цін державними органами. Однак ці органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася та діє на ринку, щоб встановити ціну, адекватну вартості товару.
Гроші (як міра вартості) широко використовуються як рахункові (як одиниця рахунку). З їхньою допомогою можна надати кількісне вираження всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівні, усім стадіях процесу соціального відтворення, без чого неможлива їх організація і управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво та доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо розробити правильну підприємницьку тактику та стратегію.
На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових та кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.
