Зміст
Що таке банківська паніка?
Банківська паніка (Bank Panic; Run on Banks) – це масове вилучення депозитів вкладниками у зв’язку з втратою довіри до конкретного банку або банківської системи в цілому, побоюванням неплатоспроможності або банкрутства банку, падінням курсу національної валюти, посиленням інфляції, нестабільністю функціонування фінансової системи держави.
Банківська паніка є складним явищем, а її наслідки є руйнівними для всієї економічної системи. За підрахунками фахівців МВФ, витрати на ліквідацію наслідків великих криз, що починалися з банківських панік, у період 1970-2007 років. у середньому становили близько 13% ВВП постраждалої країни.
Теорії банківських панік
Найбільш відомими теоріями, що пояснюють причини банківських панік, є «теорія раптового вилучення»заснована на моделі Даймонда-Дібвіга, і теорія, заснована на аналізі інформації, що отримується вкладниками про платоспроможність банку (розроблена С. Жаклін та С. Бхатачаря), відповідно до якої ймовірність банківської паніки залежить від сигналів, які отримують учасники ринку, а також від вибраної ними стратегії.
Модель Даймонда-Дібвіга розроблена в 1983 р. Вона ґрунтується на теорії ігор і дозволяє врахувати обставини, за яких попит на ліквідні кошти може призвести до вилучення вкладів із банку. У ситуації одночасного вилучення коштів великою кількістю вкладників банк як посередник між позичальниками і кредиторами може виявитися нездатним здійснити ці виплати. Тому банки змушені трансформувати неліквідні активи у ліквідні зобов’язання. При цьому взаємини між вкладниками розглядаються як узгоджена гра при двох рівноважних станах: коли ніхто не вилучає свої кошти з рахунків, будучи впевненим, що так роблять усі, і коли кожен прагне зняти гроші з рахунку, оскільки вважає, що всі вкладники намагатимуться забрати свої заощадження.
Зазвичай банк, залучаючи ресурси з різних джерел, розраховує на низьку можливість зняття коштів у короткий проміжок часу, вважаючи, що далеко не всі власники рахунків захочуть скористатися своїм правом на повернення грошей у будь-який час. Тому банк видає кредити на тривалий термін, резервуючи відносно невеликі суми, щоби здійснювати виплати вкладникам на їхню вимогу.
Під час банківської паніки така рівновага порушується. Банки що неспроможні швидко повернути видані тривалий термін кредити. Тому якщо всі вкладники одночасно побажають повернути свої вклади, то запас ліквідних коштів швидко вичерпається. Банк встигне виплатити лише першим вкладникам, які звернулися до банку, і якщо інші кредитори наполягатимуть на поверненні своїх внесків, то він стане банкрутом.
Таким чином, навіть здорові банківські установи потенційно сприйнятливі до банківської паніки. Піддавшись банківській паніці, вкладники прагнуть одночасно випередити та наслідувати один одного. Модель Даймонда-Дібвіга припускає, що кожен вкладник, який прагне отримати свій внесок, очікує, що інші вкладники зроблять так само. Якби вкладники керувалися лише власними потребами у засобах, то панічного відтоку коштів не виникало.
На практиці банки, у разі масового відтоку коштів, закривають каси та відмовляються видавати вклади понад встановлені ліміти, мотивуючи це необхідністю почекати надходження грошей від погашення кредитів. Проте Д. Даймонд та Ф. Дібвіг вважають, що обмеження у виплатах вкладів не є оптимальним рішенням. Найкращим способом вирішення проблеми є страхування вкладів, яке підтримує уряд або центральний банк. Якщо вкладники впевнені в тому, що отримають свої гроші назад за рахунок фонду страхування (гарантування) депозитів, то вони не братимуть участь у набігах на банк. Страхування депозитів є більш ефективним способом запобігання банківській паніці, ніж припинення виплат грошей вкладникам. Саме з метою запобігання масовому достроковому вилученню коштів вкладниками з банків у 1930 р. у США було розроблено та впроваджено механізм страхування (гарантування) вкладів.
Однак поява цих механізмів породила проблему непередбачуваної поведінки економічних суб’єктів: будучи застрахованими, вкладники схильні до розміщення вкладів у більш ризикованих установах, які пропонують підвищені відсоткові ставки. Крім того, виявилося, що у кожній країні акумульованих фондами гарантування вкладів коштів недостатньо для компенсації всім вкладникам у разі виникнення системної кризи. Тому багато країн часто вдаються не до виплат компенсацій вкладникам, які постраждали від банкрутства банку, а до переведення таких вкладів в інші банки.
Відповідно до моделі Даймонда-Дібвіга, механізм дострокового вилучення вкладів добре працює за нормальних умов. Проблеми виникають тоді, коли договори одночасно розриває критична маса вкладників, оскільки це вимагає від банку реалізації своїх активів собі на збиток. На ринку виникає серія розпродажів активів, що перебувають у заставі, а це призводить до падіння цін на них. В результаті збитки зазнають усі учасники ринку, і багато позичальників банку стають неплатоспроможними.
Вперше банкіри зіткнулися з такою ситуацією під час банківської кризи в 1907 р., коли один із великих банків змушений був розпродати на біржі закладені під кредит акції компанії-кредитора, що й призвело до банківської кризи. Після банківської паніки 1907 була створена Федеральна резервна система, яка стала виконувати функції кредитора останньої інстанції.
Банківська паніка може початися з чуток, але навіть якщо деякі вкладники і знають, що це не відповідає дійсності, вони все одно побоюватимуться, що більшість вкладників повірять цьому і почнуть панікувати. Дослідники вважають, що саме асиметрія інформації про стан банку породжує панічну поведінку вкладників. Модель Даймонда-Дібвіга припускає, що в умовах банківської паніки для приватних вкладників логічною буде участь у «набігу» на банк, незважаючи на те, що це може призвести до краху. У цій ситуації спрацьовує модель «пророцтво здійснюється», розроблена американським соціологом Р. Мертон саме на прикладі банківської паніки.
Види банківської паніки
Виділяють кілька видів банківської паніки:
- на рівні окремого банку, групи банків та банківської системи;
- серед керівників, акціонерів та вкладників банку;
- серед контрагентів банку (кредиторів та позичальників).
На рівні окремого банку істотне вилучення коштів при скороченні припливу нових вкладів може відбуватися за нейтральної реакції учасників ринку. У літературі такий вид банківської паніки отримав назву “набіг на банк” (bank run). Іноді банку вдається компенсувати відтік коштів залученням цих або нових грошей на менш сприятливих умовах (переукладання договорів на короткий термін, під підвищену ставку і т.д.). Проте учасники ринку можуть розцінити підвищення відсоткових ставок порівняно з ринковими як негативний сигнал.
Одночасне та масове вилучення грошей вкладниками зі своїх рахунків обумовлено їх невпевненістю у платоспроможності банку. Парадокс у тому, що збільшення відпливу вкладів саме собою може призвести банк до втрати платоспроможності. Що більше вкладників знімає кошти з рахунків, то вище ймовірність неплатежів банку за своїми зобов’язаннями, стимулює подальший відтік грошей.
«Втеча грошей» з конкретного банку може бути викликана побоюваннями клієнтів, що цей банк може бути закритий регулятором (відкликана ліцензія, обмежені операції), або сумнівів щодо готовності акціонерів та держави надати підтримку банку у скрутній ситуації. Наприклад, у Росії банківська паніка влітку 2004 р. була спровокована чутками про причетність низки банків до відмивання грошей.
Банківська паніка може перерости в банківську кризу (або бути її складовою), що характеризується глибоким розладом банківської системи.
Причини банківської паніки
Масове вилучення грошей з банківських рахунків у конкретному банку може бути викликане поєднанням макроекономічних та мікроекономічних факторів:
- очікуваннями економічного спаду;
- повідомленнями про банкрутство провідного банку;
- публікацією фінансової звітності банку із негативними результатами;
- поширенням чуток про проблеми у банку;
- закритістю інформації про банк;
- залученням вищих керівників банку до суду чи слідства;
- затримками платежів банку;
- зростанням проблемних активів банку тощо.
У сучасних умовах банківські паніки можуть посилюватись завдяки використанню електронних інструментів. Так, використання платіжної картки дозволяє вилучати гроші з банкоматів будь-якого банку, посилює напруженість у всій банківській системі та може загрожувати платоспроможним банкам.
Історичні приклади
Першою банківською панікою у Росії вважатимуться події, пов’язані з банкрутством московського акціонерного Комерційного позичкового банку, який у жовтні 1875 р. оголосив про припинення видачі вкладів. Дізнавшись про це, ошукані вкладники безуспішно штурмували банк, вимагаючи грошей. Ця історія надихнула художника Маковського В.Є. створення картини «Крах банку».
Крах Комерційного позичкового банку було викликано зловживаннями із боку його керівників, які видали кредит у вигляді 8 млн. крб. прусському авантюристу Бетель Струсбергу на проект, пов’язаний із будівництвом залізниці. Запорукою під кредит були акції всього на 1 млн. руб., Які, як виявилося пізніше, не мали реальної вартості і навіть не були включені в котирувальні листи на біржах. Крах Комерційного позичкового банку породив ланцюгову реакцію вилучення вкладів та навіть банкрутств в інших регіонах Російської імперії.
У 2007-2008 роках. відбулися банківські кризи, що супроводжувалися банківською панікою, у багатьох країнах. В Україні банківська паніка призвела до краху кількох банків, які не впоралися з вилученням коштів своїх вкладників. Почалася банківська паніка з “набігів” вкладників “Промінвестбанку” на банкомати цього та інших банків. Цю паніку вдалося швидко локалізувати, продавши банк російському інвестору. Проте, на цьому проблеми банківської системи України не закінчилися. Наприкінці 2008 р. почалися проблеми у Укрпромбанку, який у середині 2008 р. почав залучати депозити за завищеними ставками (ринкові ставки були на рівні 17%, а Укрпромбанк пропонував 21-23%). У січні 2009 р. Національний банк запровадив до «Укрпромбанку» тимчасову адміністрацію та мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців. Після оприлюднення цієї інформації вкладників Укрпромбанку охопила банківська паніка. У відділеннях банку утворилися черги. Урядом розглядався варіант націоналізації банку, але у липні 2009 р. було ухвалено рішення про його ліквідацію.
Основні заходи щодо попередження та усунення наслідків банківської паніки
З метою запобігання банківській паніці або пом’якшенню її наслідків застосовуються відповідні методи боротьби з банківською панікою.
На державному рівні:
- стимулювання розвитку;
- забезпечення фінансової стабільності, запобігання кризам;
- створення надійної системи гарантування вкладів.
На мезорівні (банківська система):
- періодичне стрес-тестування банківської системи;
- покращення управління ліквідністю банківської системи;
- підвищення вимог до банків та посилення нагляду за їх діяльністю;
- запровадження мораторію на виплату вкладів до терміну погашення;
- переведення вкладів із збанкрутілих банків у більш надійні;
- реорганізація неплатоспроможних банків;
- інформаційна підтримка з боку банківських асоціацій та ін.
На мікрорівні (окремий банк):
- створення додаткового буфера ліквідності;
- запровадження обмежень на дострокове розірвання договору вкладу та вилучення коштів;
- встановлення комісії чи знижених процентних ставок за дострокове вилучення вкладів;
- підвищення відсоткових ставок за вкладами та скорочення їх термінів;
- створення пулів банків для взаємної підтримки;
- збільшення робочих місць у відділеннях банку на виплату вкладів;
- посилення інформаційної та роз’яснювальної роботи серед вкладників.
Ключовими факторами запобігання банківській паніці, зменшення її масштабів та тривалості є відновлення довіри ринку до банківської системи, підтримка її ліквідності, забезпечення незалежності та прозорості діяльності центрального банку.
