Банківська система (Banking System) – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, які діють у тій чи іншій країні у певний історичний період; складова кредитної системи Виникає банківська система не внаслідок механічного об’єднання окремих банків, а виходить з заздалегідь виробленої концепції, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків та кожному окремому банку.
Банківська система є динамічною системою «закритого» типу, в якій банки можуть успішно функціонувати завдяки взаємодії між собою та з суб’єктами банківської інфраструктури (платіжні системи, клірингові механізми, стандарти обліку та звітності тощо). Докладніше див. Банківська система: сутність, структура, функції.
Банківська система України, як і більшість банківських систем світу, створена та функціонує за дворівневим принципом. На першому рівні знаходиться Національний банк України, який виконує емісійну функцію та здійснює регулювання, нагляд та контроль над діяльністю банків, що належать до другого рівня та виконують усі види банківських операцій з обслуговування підприємств, установ, організацій та населення. До другого рівня банківської системи відносять уповноважені банки, які поділяють на універсальні та спеціалізовані (ощадні, іпотечні, інвестиційні).
Донедавна в Україні вся банківська система була державною. До 1987 р. банківська система включала три банки-монополісти: Держбанк, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР і систему Держтрудсберкас. Починаючи з 1991 р., відбувається роздержавлення банківської системи. Проте реорганізація банківської системи розпочалася ще 1987 р., оскільки децентралізація управління економікою за умов початку ринку потребувала зміни ролі й місця банківської системи у механізмі управління економікою, посилення впливу розвиток національної економіки, перетворення кредиту на реальний економічний важіль.
На першому етапі реорганізації було створено нову структуру державних банків: Промислово-будівельний банк СРСР, Агропромисловий банк СРСР, Банк житлово-комунального господарства та соціального розвитку СРСР, Зовнішекономбанк СРСР. Функції щодо кредитування та розрахунків, які раніше виконував Державний банк, були передані спеціалізованим банкам, а емісійна діяльність була відокремлена від кредитування. На Державний банк СРСР покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків та проведення єдиної для всіх банків державної кредитної політики, а галузеві банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарського комплексу.
Завдяки спеціалізації банків певною мірою відбулося: посилення їхнього зв’язку з клієнтами, посилення впливу грошово-кредитних відносин на виробництво; Поліпшення структури кредитних вкладень. Однак цього вдалося досягти лише завдяки використанню адміністративних методів управління кредитом та грошовим обігом, які на той період практично вже вичерпали себе. Ефективна система економічного регулювання грошового обігу у процесі реорганізації банків була створена, що збільшило товарно-грошову незбалансованість економіки. Реорганізацію було проведено «згори» адміністративними методами. “Закріплення” клієнтури за спеціальними банками залежно від галузевої приналежності зумовило нерівномірний розподіл пасивів між створеними банками. Не змінилися принципово кредитні відносини: зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, була ліквідована монопольна структура банківської системи, а було лише перерозподілено сфери впливу банків за відомчою ознакою, що унеможливлювало конкуренцію з-поміж них.
Внаслідок цього виникла об’єктивна потреба у другому етапі банківської реформи, який був спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних відносин у сфері кредиту. Цей етап розпочався після створення перших комерційних банків. Потрібно було створення нового механізму грошово-кредитних відносин, які дозволяли б економічними методами впливати на макроекономічні процеси суспільного відтворення. З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що склалися, був змінений статус Державного банку. У 1991 р., зі здобуттям Україною незалежності, було створено Національний банк України на основі концепцій, прийнятих у країнах із розвиненою ринковою економікою. У цей час відбуваються глибинні зміни у характері кредитних відносин, виробляються нові способи кредитування.
Починаючи з 2 жовтня 1991 р. відбувається перереєстрація банків в Українській книзі реєстрації банків, а також вносяться зміни до складу засновників банківських установ, а державні банки «Промінвестбанк», «Україна» та «Укрсоцбанк» акціонуються. З 1992 р. розпочинається процес створення банків «нової хвилі» із залученням приватного капіталу, а 1996 р. в Україні починають реєструватися представництва іноземних банків та банки з іноземним капіталом.
