Добробут, рівень життя (welfare) – це сукупність стійко відтворюваних умов життєдіяльності, визначальних соціально-економічне становище населення, його забезпеченість необхідними життя матеріальними і духовними благами.
До благам (goods) відносяться предмети, товари, послуги та умови, що задовольняють певні потреби людини та відповідають її інтересам (на відміну від «антиблагу» – bad – товару чи продукту, що має негативну корисність для споживача).
Кількісно добробут виявляється у натуральній (структура споживання) та вартісній формі. Найважливіші характеристики підвищення добробуту – ступінь відповідності потреб та динаміка його основних показників. Крім середніх (на душу) для населення показників добробуту істотні показники диференціації, тобто. якісні характеристики та рівень доходів та витрат різних соціальних груп, їх становище та вага в суспільстві.
Динаміка добробуту визначається темпами зростання та обсягом реальних доходів, розмірами особистої та приватної власності, споживанням певних груп товарів та послуг, тривалістю життя, вільним часом, доступністю користування природними, культурними та іншими цінностями, особистою та екологічною безпекою тощо.
Істотний зв’язок матеріального добробуту з духовністю, моральним та культурним рівнем населення. Споживання духовних благ, їх доступність для кожної людини, умови та рівень соціального забезпечення, охорони здоров’я, дозвілля, навчання, праці та багато інших характеристик становища громадянина в суспільстві є неодмінними компонентами добробуту, без урахування яких не може бути дано його правильну характеристику та оцінку.
Показник реального валового національного продукту (ВНП) – основний вимірник результатів економічної діяльності – використовується на практиці як визначення та міри добробуту. Для об’єктивної оцінки добробуту населення різних держав У. Нордхаус та Дж. Тобін (США) запропонували такий показник як чистий економічний добробут (net economic welfare, NEW). Він обчислюється шляхом віднімання з ВНП негативних факторів (наприклад, забруднення навколишнього середовища) та додавання вартості неринкової діяльності та тіньової економіки (приховуваних та неринкових доходів), а також оцінки дозвілля.
Поняття економіки добробуту (welfare economics) та держави загального благоденства (welfare state) започаткували реформістські напрями трансформування капіталістичних держав у суспільство загального благоденства. У таких державах політика уряду спрямовано досягнення громадського добробуту. Принципи добробуту у цій концепції:
- вирівнювання вигідності факторів виробництва між виробниками;
- досягнення рівної вигідності всім споживачів.
Після Другої світової війни таке уявлення про добробут стало теоретичним обґрунтуванням практики посилення державного втручання в економіку, основним елементом партійних платформ та програм різних партій та рухів.
Основні важелі держави щодо перерозподілу багатства – соціальне страхування, оподаткування, трудове законодавство, регулювання зайнятості, оплати праці та цін. Починаючи з 70-х років. для опису добробуту увага теоретиків та практиків зосередилася на аналізі рівня та якості життя, громадського вибору (public choice), причин та форм прояву зовнішніх ефектів, збоїв «загальної рівноваги» (general equilibrium) та розробці теорії та практики заходів державного регулювання економіки.
