Валютні зони (currency areas) – валютні угруповання країн, які проводять єдину валютно-економічну політику. Валютні зони створені під час та після 2-ої світової війни:
- стерлінгова та доларова зони на базі відповідних довоєнних валютних блоків;
- зона французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена та ін.
Офіційна мета валютної зони – проведення узгодженої валютно-економічної політики під проводом країни, яка її очолює.
Зберігаючи основні риси валютних блоків, валютні зони відрізняються посиленням міждержавного регулювання валютно-фінансових та торгових відносин між країнами-учасницями. Країни-учасниці валютної зони пов’язані з країною, що очолює зону, єдиним валютно-фінансовим режимом, централізованим фондом золотовалютних резервів, пільговим режимом валютних розрахунків, однаковою системою валютного контролю тощо.
Основні ознаки валютної зони:
- підтримка всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют по відношенню до валюти країни-гегемона;
- зміна курсів валют-учасниць зони щодо інших валют лише за згодою країни-гегемона;
- збереження у банках домінуючої країни переважної частини національних валютних резервів країн-членів валютної зони;
- вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять до зони;
- вільне переміщення валютно-фінансових коштів у межах валютної зони та наявність загальних обмежень щодо третіх країн;
- концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, очолює валютну зону.
Посилення відцентрових тенденцій усередині валютних зон призвело до розпаду стерлінгової, доларової та інших зон. Збереглася лише зона французького франка, але у модифікованому вигляді. Вона зазнала істотних змін щодо лінії демократизації відносин країн-членів з Францією з урахуванням їх взаємних інтересів.
