Валютний ринок

Валютний ринок (Currency Market)

  1. Сукупність відносин щодо здійснення операцій із купівлі-продажу іноземної валюти, інших валютних цінностей, цінних паперів в іноземній валюті та руху іноземних капіталів.
  2. Сукупність інститутів та інституційних механізмів, за допомогою яких здійснюються операції з іноземною валютою.
  3. Офіційні фінансові центри, у яких зосереджено здійснення валютних операцій.

Найбільшими міжнародними валютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж та фінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта-на-Майні, Парижа, Сінгапуру, Цюріха, Гонконгу.

Головними функціями валютного ринку є:

  • реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;
  • сприяння поглибленню міжнародного поділу праці та міжнародної торгівлі;
  • визначення та формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;
  • своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
  • регулювання валютних курсів;
  • хеджування валютних ризиків;
  • диверсифікація валютних резервів;
  • отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Розрізняють такі валютні ринки:

  1. Міжнародний валютний ринок, специфіка функціонування якого у тому, що є найбільш ліквідним серед фінансових та дуже динамічним. Цей ринок працює практично цілодобово, починаючи свою роботу в Новій Зеландії (Веллінгтон) та закінчуючи в Лос-Анджелесі.
  2. Регіональні ринки: європейський (Лондон, Цюріх, Париж, Франкфурт-на-Майні), північноамериканський (Нью-Йорк), азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).
  3. Національні ринки, які забезпечують рух грошових потоків у цій країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами. Розвиненість національного валютного ринку залежить стану фінансово-кредитної системи країни, рівня її інтеграції у світову економіку, системи валютного регулювання та інших чинників.
  4. Ринки за видами окремих валют.
  5. Ринки за видами валютних операцій: ф’ючерсні, опціонні, форвардні, депозитні та ін.
  6. Спеціальні ринки: євровалют, відсоткові ставки на іноземні валюти, конверсійні операції, окремі міжнародні розрахункові одиниці тощо.

У зв’язку з розширенням міжнародної торгівлі та міжнародних економічних зв’язків обсяги торгівлі валютою постійно зростають. Якщо наприкінці 1980-х років, за оцінкою фахівців Банку міжнародних розрахунків, одноденний оборот іноземної валюти на міжнародних валютних ринках становив близько 600 млрд. дол. США, то 2001 р. – майже 1,4 трлн., а 2010 р. – Більше 3,5 трлн. дол. США. Найбільшими світовими валютними ринками є Лондонський, частка якого становить 30%, Нью-Йоркський, який припадає понад 16% обороту, Токійський — 10% і Сінгапурський — близько 7% обороту іноземних валют. Загалом частка європейського ринку становить понад 40%, американського – близько 35%, а азіатського – близько 25%.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютний ринок. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий – банки, фінансові установи, підприємства та організації.

Функції біржового валютного ринку полягають насамперед у визначенні попиту та пропозиції валюти, встановленні валютних курсів, прогноз їх динаміки, визначенні довідкових курсів валют, а також у формуванні певної стратегії та тактики центрального банку країни щодо грошово-кредитної політики та системи валютного регулювання.

Діяльність позабіржового валютного ринку безпосередньо з здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90% обороту іноземної валюти, проте роль валютних бірж, з огляду на їх функції, була і залишиться у майбутньому досить важливою.

p align=”justify”> Серед спеціальних валютних ринків основне місце займає ринок євровалют, до яких відносяться іноземні валюти, з якими банки здійснюють безготівкові кредитно-депозитні операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари США на рахунках банків Великобританії чи Німеччини називають євродоларами; японські єни на рахунках банків Швейцарії – євроієн. Використання євровалют пов’язане з необхідністю конвертації валют, поліпшення стану платіжних балансів, вдосконалення міжнародних розрахунків та прискорення обігу капіталів. Цей термін застосовується також і до американських доларів, депонованих європейськими банками в іноземних банках за межами європейського континенту. До євродоларів відносять долари США, які знаходяться на рахунках іноземних банків за межами та поза безпосереднім національним регулюванням США і використовуються для кредитно-депозитних операцій на міжнародному ринку позичкових капіталів.

Виникнення поняття «євродолар» обумовлено використанням долара США як резервної валюти для покриття дефіциту платіжного балансу США, а також «доларовим перенасиченням» західноєвропейських країн у 1960-ті роки. Спочатку «євродоларами» називали долари США, які належали іноземним банкам та корпораціям та були депоновані у банках країн Західної Європи. Потім поняття «євродоларів» розширилося у зв’язку з активізацією американських банків та транснаціональних корпорацій як позичальників, а згодом і кредиторів. Останнім часом банки виступають нетто-кредиторами на ринку «євродоларів», що сприяє його значному розширенню. Зрештою, до «євродоларів» стали відносити масу доларів, переведених за межі США та використовуваних для кредитно-депозитних операцій у всіх країнах, включаючи і США.

Суть метаморфози долара на «євродолар» полягає в тому, що долари США депонуються в іноземному банку, який використовує їх для кредитних операцій. Учасниками «євродоларового» ринку є власники доларів, банки, долари, що депонують, іноземні банки, в яких розміщені депозити, позичальники кредиту в євродоларах, банки позичальників.

Практика застосування євровалюту за останні роки значно розширилася. Завдяки застосуванню досить складних механізмів міжбанківських розрахунків та перетіканню капіталів вклади в євровалютах нині можуть перебувати не тільки в банках країн Західної Європи, а й у будь-яких банках інших країн, тобто фізично валюта може перебувати у конкретній країні, але за її валютним законодавством вона вважається за кордоном.

Специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є:

  • посилення глобалізаційних процесів, пов’язане з поглибленням господарських зв’язків, підвищенням рівня концентрації фінансового капіталу, створенням спільних банків тощо;
  • високий динамізм здійснення валютних операцій;
  • наявність уніфікованих та стандартизованих методів організації торгівлі та укладання валютних контрактів;
  • підвищення у структурі обороту частки спекулятивних операцій та, відповідно, зниження частки комерційних (клієнтських) валютних операцій;
  • високий рівень технічного оснащення фінансових установ;
  • використання спеціальних телеграфних агенцій (Рейтер, Блумберг), систем міжнародних розрахунків та створення електронної системи «Рейтер-ділінг»;
  • широке застосування міжнародних розрахункових одиниць;
  • інтенсивний розвиток ринку євровалют та похідних інструментів, базовим активом для яких є іноземна валюта;
  • лібералізація національних валютних законодавств та зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо.

(Див. Агенти валютного ринку).

Залишити коментар:

Site Footer