Вклади (Deposits) – кошти фізичних осіб, розміщені на рахунках у комерційних банках на певних умовах. Відносини вкладника та банку будуються на договірних засадах, що регулюються законодавчими та нормативними актами, внутрішньовідомчими інструкціями. У договорі, що складається у двох примірниках (для кожної із договірних сторін), відображаються:
- сума вкладу;
- термін його розміщення;
- величина відсотків;
- періодичність нарахування відсотків та виплат;
- а також умови:
- поповнення вкладу;
- вилучення коштів та можливості зміни умов договору;
- припинення відносин та ін;
- крім того, мають бути зафіксовані основні взаємні права та обов’язки банку та вкладника.
Вкладнику може бути видана банківська ощадна книжка, де відображаються всі операції, проведені за рахунком (вилучення коштів, додаткові внески, нарахування відсотків). Книга може бути іменна або на пред’явника. Іменна книжка дозволяє здійснювати операції з рахунку лише власнику рахунку або з нотаріально завіреної довіреності (банки надають також додаткову послугу з оформлення довіреності, у разі у реєстраційні документи вносяться дані особи, якому довіряється здійснення операцій, і фіксується зразок його підпису). Банківська ощадна книжка на пред’явника (фізична особа) є цінним папером і дозволяє здійснювати операції будь-якій особі, яка її пред’явила. На даний момент банківські ощадні книжки використовуються дуже рідко, в основному сума вкладу «підв’язується» під поточний або картковий рахунок вкладника.
Сума вкладу успадковується (див. Заповіт вкладу) як майно вкладника (банк має право оформити заповіт на вклад).
Розрізняють вклади: до запитання та термінові. Вклади до запитання (онкольні) характеризуються правом вкладника здійснювати операції з вкладу у час протягом дії договора. Термінові вклади розміщуються на певний термін, протягом якого вкладник зобов’язується не зменшувати суму основного вкладу (зазвичай дозволяється додатковий внесок, сума та строки якого регулюються договором). Найбільш поширені вклади, що розміщуються на 1, 3, 6 міс. та 1 рік.
У разі інфляції, нестабільності економіки простежується тенденція до скорочення термінів розміщення вкладів. Водночас банки зацікавлені у продовженні їх термінів. З цією метою банки застосовують різні форми стимулювання вкладників:
- автоматичне продовження договору, якщо сторони не заявили про інше;
- запровадження депозитів терміном 30 днів плюс 1;
- нарахування преміальних відсотків або обумовленої суми після закінчення певного терміну у межах дії договору;
- різні форми стимулювання для вкладників-постійних клієнтів (підвищена відсоткова ставка за вкладом, знижки за користування іншими продуктами банку) тощо.
В умовах пожвавлення кон’юнктури вклади можуть залучатись і на більш короткі терміни зі спеціальними умовами. Такі дії здійснюються банками для отримання ресурсів переважно для спекулятивних високоприбуткових операцій на певних секторах фінансового ринку або з певними фінансовими інструментами.
Нарахування відсотків та режим їх вилучення зумовлюються договором. Відсоткова політика банку залежить від конкретної економічної ситуації, від стратегії розвитку банку. Відсотки за вкладами до запитання значно нижчі, ніж за терміновими. Як правило, відсотки за вкладами виплачуються та нараховуються щомісяця або щокварталу. Розрізняють нарахування відсотків та право вилучення. У більшості договорів передбачається право вкладника розірвати терміновий договір раніше обумовленого терміну, але в цьому випадку відсотки за внеском розраховуються за ставками вкладів до запитання.
Згідно з договором, не вилучені в обумовлені терміни відсотки можуть автоматично зараховуватися до суми основного вкладу. Тоді процентний дохід нараховується за формулою складних відсотків (відсоток). Межі між строковими вкладами та вкладами до запитання “розмиваються”, з’являються “гібридні рахунки”. Наприклад, частина вкладів до певної нижньої межі (незнижуваного залишку) може працювати у режимі вкладу до запитання, у сумі вкладу нараховується відсоток, середній між вкладами до запитання і терміновими. Типовий приклад – пластикові картки із системою страхових депозитів.
Вклади є формою заощаджень населення та визначаються різними факторами:
- рівнем економічного розвитку;
- поточним станом економіки та політики держави;
- станом ринку споживчих товарів;
- схильністю населення до заощаджень (у т.ч. з психологічних, національних, історичних причин);
- економічною політикою держави.
Управління ощадним процесом – важливий інструмент макроекономічного регулювання споживчого попиту шляхом зміщення балансу у бік накопичення і, отже, збільшення кредитних ресурсів (попиту інвестиційні товари) при стримуванні поточного споживання (попиту споживчі товари).
З позицій банків – важливе джерело ресурсів. У банківському співтоваристві виділяють банки, що спеціалізуються на операціях із фізичними особами, – банки ощадні. Вони надають найбільш широкий спектр послуг у галузі заощаджень, надаючи інші послуги населенню:
- оплата комунальних послуг;
- банківські перекази;
- зберігання цінностей та документів у банківських депозитних осередках та інші.
