Грошова система

Грошова система (Monetary System)

1. форма організації грошового обігу країни, що склалася історично;
2. грошові знаки країни, грошові одиниці, правила емісії та форми обігу грошей, грошові відносини, законодавчо встановлені у країні.

Грошова система – це сукупність стійких, закріплених національним законодавством відносин між суб’єктами грошового ринку щодо здійснення грошового обігу, функціонування грошового ринку та виконання грошима своїх функцій.

У науковій літературі вважають, що фінансові системи як засіб організації грошового обігу почали формуватися у Європі XVI-XVII ст. внаслідок посилення державної влади та формування національних ринків, хоча окремі їх елементи з’явилися значно раніше.

Грошові системи класифікують залежно від матеріалу, який виконував функції грошей, від того, якою формою функціонують гроші — як товар або як знак вартості. Відповідно, виділяють такі типи фінансових систем:

1. товарні;
2. металеві (біметалічні та монометалічні);
3. фідуціарні.

Проте фінансовий стандарт сформувався як повноцінної фінансової системи лише у XX в., тому до власне фінансової системі можна зарахувати лише монометаллические і фидуциарные стандарти.

У межах систем металевого обігу благородний метал безпосередньо виконував функції грошей, а кредитні гроші були розмінні на метал. При біметалізм держава законодавчо закріплювала роль загального еквівалента за двома благородними металами (золотом і сріблом), монети карбувалися з обох металів, і здійснювалося їхнє вільне обіг.

У XVI-XVII ст. біметалізм був поширений у багатьох країнах світу. В Англії він панував із середини XIV ст. до кінця XVIII ст., а в країнах Західної Європи – у XIX ст. Однак, біметалічна грошова система не була стабільною, оскільки використання як міри вартості одночасно двох металів суперечило природі грошей, а встановлене державою тверде вартісне співвідношення між золотом і сріблом не відповідало співвідношенню їхньої ринкової вартості. У результаті здешевлення виробництва срібла та його знецінення наприкінці ХІХ ст. золоті монети стали вилучатися з обігу та осідати в скарбах. У 1865 р. Франція, Бельгія, Швейцарія та Італія спробували зберегти біметалізм шляхом укладання міжнародної угоди про підтримку твердого співвідношення між золотими та срібними монетами на рівні 1:15,5. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошової системи, внаслідок якої було створено Латинську монетну спілку. Однак у 1878 р. у країнах-членах Латинського монетного союзу вільне карбування срібних монет було припинено, і загальним вартісним еквівалентом стало золото.

Золотий монометалізм — тип грошової системи, за якої вартість грошової одиниці офіційно встановлювалася на рівні певної кількості золота, а гроші мали форму золотих монет або паперових банкнот, які можна було на першу вимогу конвертувати в золото. Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний, золотозлитковий і золотодевізний стандарти.

Золотий монометалізм у формі золотомонетного стандарту існував до Першої світової війни, що забезпечувало відносну стійкість та еластичність фінансових систем.

Після Першої світової війни розпочався перехід до золотозлиткового стандарту, при якому в грошовому обігу золоті монети відсутні, а обмін грошей здійснюється лише на золоті зливки. Для конвертації банкнот у золоті зливки була потрібна велика сума грошей. Наприклад, у Великій Британії ціна золотого зливка вагою 12,4 кг становила 1 700 фунтів стерлінгів, у Франції ціна золотого злитка вагою 12,7 кг – 215 тис. франків. Проте принцип конвертованості грошей у золото було обмежено певними сумами. У Великій Британії Закон 1925 р. обмежував конвертованість сумою, яка не перевищувала 3500 фунтів стерлінгів, у Франції – не більше 225 тис. франків. Таким чином, золото було витіснене з обігу у великий оптовий та міжнародний оборот.

Фактично відмова від золотого стандарту була здійснена шляхом переходу до золотодевізного стандарту, при якому банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, розмінну на золото. Після Першої світової війни золотодевізний стандарт було покладено основою фінансових систем 30 країн. Золотодевізний стандарт закріпив валютну залежність одних країн від інших та став основою переходу до золотовалютного стандарту. Поступова відмова від золотого стандарту була обумовлена ​​складністю підтримки умов його функціонування, зокрема, необхідністю підтримувати достатню кількість металу на ринку та зберігати економічну рівновагу при повній зайнятості.

Розвиток фінансових систем призвело до відмови від золотого стандарту і до появи фідуціарних фінансових систем, у яких грошові знаки є представниками суспільного матеріального багатства і не розмінюються на золото. Як тільки внутрішня вартість металевих грошей відокремлюється від їхнього номіналу, і з’являються нерозмінні грошові знаки, починається формування фідуціарних грошових систем. Практика показала, що фідуціарні системи можуть базуватися на металевій, паперовій та електронній основі. У рамках фідуціарних фінансових систем виділяють:

1. перехідні грошові системи, які поєднують металевий та паперовий оборот;
2. повний паперовий фідуціарний стандарт;
3. електронно-паперові фінансові системи.

Основні ознаки фідуціарних фінансових систем такі:

• забезпеченням грошової емісії є фіктивний капітал;
• відмова від використання золота в обігу та припинення виконання ним функції грошей;
• збільшення питомої ваги безготівкового грошового обігу;
• відсутність чіткого кордону між кредитними та паперовими грошима;
• регулювання грошового обігу здійснюється державою шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики;
• встановлення державою орієнтирів грошової маси.

Дослідження сутності фінансової системи обумовлює необхідність вивчення особливостей її структурної побудови з погляду інституційного та функціонального підходів. Структура грошової системи є сукупністю стійких зв’язків між її елементами, які забезпечують єдність, цілісність та належне виконання покладених на неї функцій. Основними структурними елементами грошової системи є її функціональні, організаційні та інституційні складові.

З погляду інституційного підходу грошова система — це сукупність інститутів, які формують та регулюють економічні та правові аспекти емісії грошей, способи їх обігу, накопичення, розподілу та перерозподілу коштів. Інституційна структура грошової системи формується під дією сукупності факторів, зокрема характеру економічної системи, рівня соціально-економічного та правового розвитку країни, рівня розвитку фінансової культури тощо.

Функціональна структура фінансової системи – Упорядкована сукупність грошових відносин, форм, методів та принципів організації грошового обігу в країні. Тому, з погляду функціонального підходу, грошову систему слід розглядати як сукупність стійких операцій та процедур (функцій), елементів, і навіть їх зв’язків, орієнтованих кінцевий результат, життєво важливий з погляду всієї системи чи її окремих частин. Основними функціями грошової системи є емісійна, що регулює та контролює. Відмінною особливістю емісійної функції, що визначає характер сучасної грошової системи, є поділ функцій випуску готівки та безготівкових грошей між різними ланками банківської системи – центральними та комерційними банками.

Організаційні складові структури грошової системи – Сукупність стійких елементів, відносин і характеристик системи, що забезпечують збереження її основних властивостей при різних зовнішніх та внутрішніх змінах. З погляду організаційного підходу грошову систему необхідно розглядати у межах окремих елементів, властивості яких можна охарактеризувати певними показниками, зокрема, як масштаб цін, грошова маса, обсяг емісії, рівень монетизації економіки, швидкості грошового звернення та інших.

Основними елементами фінансової системи є:

• національна грошова одиниця;
• форми та види грошей;
• грошова маса;
• емісійний механізм;
• характер та тип грошового обігу;
• характер забезпечення грошових знаків, випущених обіг;
• система регулювання грошового обігу.

Інституційний розвиток фінансових систем у ХХ ст. відбувалося з урахуванням посилення регулюючої ролі держави у особі центрального банку, яке, зрештою, призвело до створення нинішньої системи державних декретних грошей. Основними рисами сучасних фінансових систем є:

• децентралізація грошового обігу;
• забезпечення фінансових знаків активами банківської системи;
• відсутність законодавчого розмежування між готівковим та безготівковим обігом;
• пріоритетний характер безготівкового обігу;
• наявність механізмів державного регулювання грошового обігу;
• наявність ринкового встановлення валютного курсу;
• забезпечення стабільності грошової системи та стійкості грошового обігу та ін.

(Див. Бреттон-Вудськая валютна система, Європейська валютна (монетарна) система, Ямайська валютна система).