Грошовий потік готівки (cash flow) – розподіл у часі надходжень та виплат економічного агента. Зіставлення потоків грошових коштів підприємства (фірми) дозволяє проводити аналіз та оцінку, зокрема, його кредитоспроможності, виявлення потреби у додатковому фінансуванні з урахуванням того періоду, для якого проводиться розрахунок.
В економічному сенсі грошовий потік готівки є вимірником можливості підприємства (фірми) здійснювати витрати та платежі за рахунок власних ресурсів. Аналіз грошового потоку готівки поширений у банківській практиці і використовується для оцінки діяльності клієнтів.
Діяльність будь-якого суб’єкта господарювання пов’язана з прийняттям управлінських рішень, які ведуть до змін у русі грошових коштів і відбиваються на можливості платити за зобов’язаннями, отримувати нові кредити від постачальників і банків, розширювати кредит покупцям і здійснювати інвестиції. Стабільний розвиток суб’єкта господарювання вимагає підтримки постійного балансу між припливом і відпливом коштів. Це можливо лише при ретельному вивченні змін у потоках, що викликаються як внутрішніми рішеннями, і зовнішнім впливом.
Під час проведення аналізу із трьох сфер діяльності підприємства – поточної чи операційної (Виробництво та продаж продукції), інвестиційної (Придбання основних засобів та вкладення грошей в активи, безпосередньо не пов’язані з виробництвом та реалізацією), фінансової (відносини з придбання ресурсів та управління ними) – найбільшу увагу приділяють поточній діяльності, як основу задоволення вимог кредиторів та забезпечення достатнього припливу коштів від проведення основних операцій підприємства. Ефективність поточної діяльності визначається якістю управління обіговими коштами.
У міжнародній практиці склалися два підходи до вивчення грошових потоків готівки. Американський підхід передбачає чітке розподіл трьох сфер операцій. Встановлюється величина чистого грошового потоку (різниці між припливом і відпливом коштів) від кожної сфери, та був виявляється сукупний вплив чистих потоків від кожної сфери зміну обсягу коштів (готівки) загалом. Більш консервативний англійський підхід зводить зміни у русі грошових коштів до змін в оборотному капіталі (різниці між поточними активами та поточними пасивами) підприємства, однією зі складових якого є кошти.
Недолік прямого (англійського) методу – не розкриває зв’язку отриманого фінансового результату (прибутку) із змінами величини залишку коштів для підприємства. При непрямому (американському) способі, навпаки, відбувається перетворення величини чистий прибуток на величину коштів. Вихідною посилкою обох підходів є оцінка можливості підприємства управляти оборотними засобами. Це управління вимагає системного підходу з погляду впливу поточних, інвестиційних і фінансових рішень, і навіть обліку стану підприємства – стабільне, зростання чи спад (оскільки це позначається на русі коштів).
Аналіз звіту про рух коштів дозволяє визначити:
- які суми отримано від поточної діяльності;
- які операції призвели до отримання інших надходжень чи витрачання коштів;
- чи достатньо коштів вкладається у майно та обладнання з погляду подальшого зростання;
- чи реінвестуються кошти або спрямовуються на погашення зобов’язань.
Оскільки аналіз базується на даних за минулий період, його результати та їх оцінка дозволяють отримати відповідь на ключове питання банкіра: чи здатний клієнт повернути кредит (у цьому – природа фінансового ризику).
Для оцінки можливості потенційного позичальника розрахуватися за зобов’язаннями необхідно прогнозувати потоки його коштів. У середині XX ст. звітність про рух коштів у банках, фінансових компаніях, на біржах стала у міжнародній практиці обов’язковою представлення інформації зовнішнім користувачам.
