Європейський центральний банк (ЄЦБ) (European Central Bank, ECB) – центральний банк Європейського Союзу та Єврозони. Європейський центральний банк є головним елементом Європейської системи центральних банків, до складу якої, крім ЄЦБ, входять центральні банки країн Європейського валютного союзу (ЄВС). Європейський центральний банк розпочав роботу 1 червня 1998 р. Штаб-квартира розташована у Німеччині у Франкфурті-на-Майні.
Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засадах незалежності від рішень національних держав та наддержавних органів ЄС. Основні функції ЄЦБ:
- розробка та реалізація єдиної монетарної та валютної політики Єврозони;
- утримання та управління офіційними валютними резервами країн Єврозони;
- емісія готівкового євро;
- встановлення основних процентних ставок;
- підтримання цінової стабільності в Єврозоні та рівня інфляції не вище ніж 2% на рік.
Для цих функцій ЄЦБ практично надає стабілізаційні позики, проводить заставні аукціони для провідних банків, бере участь у валютних операціях, і навіть робить інші угоди на відкритих ринках.
Вищий орган ЄЦБ – Рада керуючих, до складу якої входять члени Правління та керівники центральних банків країн-членів Єврозони. Безпосереднє керівництво ЄЦБ здійснює Правління у складі 6 осіб, яке очолює Голова Правління. Йому підпорядковані віце-президент та чотири члени Правління. Їхнє призначення на посади узгоджується з керівниками держав та урядів країн-учасниць Єврозони та за поданням Ради управляючих ЄЦБ затверджуються Європейським парламентом. Традиційно чотири з шести місць у складі Правління належать представникам Франції, Німеччини, Італії та Іспанії як країнам-засновникам Європейського валютного союзу. Голова Правління ЄЦБ призначається на посаду терміном 8 років. Ключові рішення, зокрема щодо капіталу ЄЦБ, розподілу прибутку тощо, приймаються Радою керуючих шляхом голосування, яке враховує питому вагу окремих країн у статутному капіталі ЄЦБ.
У своїй діяльності Європейський центральний банк є формально незалежним. Водночас він щороку повинен звітувати перед Європарламентом, Європейською комісією, Радою Європейського Союзу та Радою Європи.
ЄЦБ регулює розподіл грошової маси між фінансовими установами, державою та компаніями. Для цього використовуються традиційні інструменти: операції на відкритому ринку, добові позички та депозити, норматив мінімальних обов’язкових резервів. На відміну від національних фінансових систем у тому, що вся грошово-кредитна політика ЄЦБ проводиться децентралізованої основі. ЄЦБ приймає рішення та встановлює правила їх виконання. Практичні ж дії здійснюють національні центральні банки у суворій відповідності до інструкцій ЄЦБ.
У Європейській системі центральних банків використовують чотири види операцій на відкритому ринку. Головний із них — основні операції рефінансування (main refinancing operations — MRO). Через них передається основна частина коштів, що спрямовуються Європейською системою центральних банків банківському співтовариству. Ліквідність надається терміном на один тиждень за допомогою торгів, що проводяться щотижня на стандартних умовах. На початку торгів оголошується ставка – орієнтир (marginal rate) для цього тижневого тендеру. Комерційні банки роблять заявки отримання коштів, і кожен із новачків вказує прийнятну йому ставку, яка може бути нижче ставки-орієнтира.
Традиційно всі стандартні операції рефінансування ЄЦБ проводяться за множинною ставкою або у формі так званого американського тендеру. Кожен комерційний банк може подати дві і більше заявки із зазначенням різних сум та різних ставок. Учасники не знають обсягу всіх поданих заявок. Обсяг рефінансування щодо кожного конкретного тендеру визначає ЄЦБ. Задоволення заявок йде зверху вниз: від вищих до нижчих ставок пропозиції. Частина заявок – за мінімальними ставками – не задовольняється. З середини 2008 р. у зв’язку зі світовою економічною кризою та нестачею ліквідності в єврозоні ЄЦБ перейшов до операцій рефінансування за фіксованою ставкою з повним задоволенням заявок.
Довгострокові операції рефінансування (long-term refinancing operations – LTRO) – зворотні угоди щодо забезпечення ліквідності. Проводяться раз на місяць, термін погашення – три місяці, мета – забезпечення контрагентів додатковим та довгостроковим забезпеченням.
Операції точного налаштування (fine tuning operations) здійснюються нерегулярно при необхідності для того, щоб пом’якшити вплив раптових коливань ліквідності.
Структурні операції (structural operations) – випуск боргових сертифікатів, зворотні та форвардні угоди. Мета — коригування структурної позиції ЄС щодо фінансового сектору.
У операціях рефінансування (MRO, LTRO) центральні банки кредитують комерційних банків під заставу цінних паперів. В операціях тонкого налаштування та в структурних операціях використовуються не тільки поворотні угоди (позики), але прямі угоди з купівлі-продажу цінних паперів. Відповідно, потік коштів може йти як від центральних банків у бік комерційних, і у зворотному напрямі.
Добові позички і депозити (у зоні євро вони офіційно називаються standing facilities – постійні інструменти) дозволяють фінансовим інститутам зони євро управляти ліквідністю наприкінці робочого дня, коли міжбанківський ринок закривається. Завдяки добовому позичку банк може зробити платіж за відсутності власних достатніх коштів. Добовий депозит дозволяє розмістити під процент тимчасово вільні кошти. У докризовий період (1999—2007) ставка за добовими депозитами зазвичай була на 1 процентний пункт нижче за ставку за основними операціями рефінансування, а ставка за добовими кредитами — на 1 процентний пункт вище за неї. Дві названі ставки служать відповідно нижньою та верхньою межею ринкової ставки овернайт.
Норма обов’язкових резервів визначається зоні євро рішенням ЄЦБ. За правилами ЄЦБ норматив обов’язкового резервування повинен виконуватися в середньому протягом звітного періоду (maintenance period) тривалістю чотири тижні. Термін виконання нормативу обов’язкового резервування кратний частоті проведення тендерів з МRO.
(Див. Європейська валютна система, //www.ecb.eu)
